“Потік-2” загрожував повномасштабною війною у 2014-му. А зараз?
Заступник глави МЗС Олена Зеркаль сказала те, про що всі знали, але воліли не говорити
Німецьке федеральне відомство з питань судноплавства і гідрографії видало дозвіл на будівництво й експлуатацію трубопроводу "Північний потік-2". Відтепер усі необхідні дозволи для німецької ділянки російського газопроводу загальною довжиною 86 км отримані. Чи означає це остаточний програш США, Польщі й, передусім, України у боротьбі проти цього проекту?
Схоже, настав час останніх аргументів. Власне, про це говорилося давно: газовий транзит через територію України це ледве не основна обставина, через яку у 2014-му році Путін так і не наважився на пряме масоване воєнне вторгнення на нашу землю. Звісно, 2018-й, тим більше 2019-й рік (коли заплановане закінчення будівництва ПП-2) – це не 2014-й. Не та Україна і її армія, не та Росія у статусі міжнародного ізгоя та ще й знесилена санкціями, і світ – теж не той. Але від Кремля, тим більше загнаного в кут, можна чекати чого завгодно. А тут – газового експорту Україною більше нема? Значить – можна бомбити!
Раніше про це знали, але переважно мовчали. А тепер заступник міністра закордонних справ України Олена Зеркаль в ефірі 112-го сказала відкритим текстом: “Існує думка, яка популярна серед наших партнерів і сусідів, що якщо б не було транзиту через Україну, то Путіна нічого б не зупиняло від прямого вторгнення”.
Як так вийшло, що на Заході, знаючи, що між Україною та Росією йде війна, - і не лише “газова” чи “гібридна”, а справжнісінька, тобто між арміями, - наближаються до такого кроку? Тут зійшлося багато чинників. І непереборне бажання німецького бізнесу заробляти гроші на російському газі, який дешевший від норвезького і тим більше від американського, скрапленого. А ще Німеччина традиційно бореться проти посилення впливу США в Європі, а американці якраз прагнуть поставити Старий світ у пряму залежність від своїх газових поставок. Але найбільше - це плата за нову-стару німецьку коаліцію християнських демократів і соціал-демократів, яка вже не планувалася, але стала єдиним виходом з політичної кризи після торішніх виборів у бундестаг «наполовину виграних – наполовину програних» фрау Меркель.
«Північні потоки»: Що погано?
Втім, питання ще не закрите, що б там не дозволяли росіянам німецькі установи. Каменями спотикання реалізації проекту ще можуть стати й рішення профільного комітету Європарламенту, і також позиція Сполучених Штатів, які вже пригрозили санкціями компаніям, що братимуть участь у прокладанні газпромівської підводної труби.
Але раніше чи пізніше ця колізія таки дійде до розв’язки. Відтак нам вже зараз потрібно готуватися і до найгіршого сценарію теж. Укрінформ спробував розібратися, наскільки ми готові до найгіршого сценарію, а також, що насправді означає схвалення Німеччиною російського проекту?
Це все, окрім того, що не лише військовою загрозою з боку Росії може обернутися для України будівництво другої гілки “Північного потоку”.
По-перше, в разі припинення транзиту через Україну, ми втратимо від 2 до 3 мільярдів доларів щорічного доходу. Звичайно, втрата цих грошей не зруйнує українську економіку, але вдарить відчутно.
По-друге, Україна може втратити статус основного газового хабу на європейському енергетичному ринку. Обсяги транспортування газу за підсумками 2017 року склали 93,5 мільярда метрів кубічних (+13% порівняно з 2016 роком). Статус головного розподільника газу дає Україні змогу монетизувати своє географічне положення та інфраструктурні можливості.
По-третє, реалізація “Потоку-2” може “осушити” нашу ГТС. Підтримувати газотранспортну систему у робочому стані за умов істотного скорочення газових потоків буде дуже важко. Значна частина української трубопровідної мережі швидко занепаде до такого стану, що її вже неможливо буде відновити. Якщо це станеться, вартість ГТС України буде не набагато вищою за вартість металобрухту.
Відтак, висновок очевидний: один з основних напрямків української дипломатії визначений давно - треба чинити системний спротив усім спробам будівництва і запуску “Північного потоку-2”, який є безумовно шкідливим для України як з військово-політичної, так і з економічної точок зору. Але, розраховуючи на краще, треба готуватися до гіршого.
Найгірший сценарій для України: ми до нього готові?
Наприклад, економіст Олексій Кущ переконує, що в України є три базові сценарії для планування подальших дій, в разі якщо уникнути реалізації проекту “Північний Потік-2” таки не випадає.
Кущ:“Перший — це блокування “Північного потоку-2”. Для цього необхідно максимально використати виграш “Нафтогазу” в Стокгольмському арбітражі і все, що відбувалося по тому. Тобто, нам треба показати нездатність “Газпрому” домовлятися і його неповагу до міжнародних норм і зобов'язань.
Другий — це реалізація замкнутої моделі газового самозабезпечення. Тобто, йдеться про програму 20/20 (вихід “Укргазвидобування” на позначку видобутку 20 млрд кубічних метрів українського газу в рік), що дозволить забезпечити більшу частину внутрішніх потреб. Реалізація цього варіанту сприятиме збільшенню частки альтернативної енергетики, програм енергоощадження. При такому варіанті ми втратимо велику частину транзиту газу, зате зможемо заробляти кількасот мільйонів доларів в рік на його зберіганні (реверс з Європи), адже українські природні сховища газу є унікальними, в Європі таких більше немає. Цим проектом можуть зацікавитися, наприклад, італійські оператори ринку, і, швидше за все, саме цей варіант як базовий розглядають в “Нафтогазі”, намагаючись передати в управління газові сховища і частину ГТС, що йде в бік Австрії, Італії.
Третій сценарій, на мою думку, найбільш вигідний — це створення в Україні глобального європейського газового хабу, функціонування якого буде для німців, голландців і англійців економічно більш доцільним у порівнянні з обома “Північними потоками”. Коротше кажучи, пропонується передати всю нашу ГТС в довгострокову концесію консорціуму європейських країн (Німеччина, Нідерланди, Франція). Цей консорціум самостійно вирішуватиме з “Газпромом” всі питання, пов'язані з покупкою природного газу і його транзитом, причому вже на східних точках входу і вузлах обліку (на кордоні України та РФ). На сьогодні європейці найбільше бояться невизначеності та непередбачуваності не тільки з боку Росії, а й з боку України. Натомість, газовий хаб, створений за європейськими стандартами, може забезпечити для європейців цю саму прогнозованість і визначеність в частині енергетичної безпеки, наприклад, для Німеччини як найбільшого покупця російського газу. Філософія цього варіанту, на думку експерта, досить проста. Якщо зупинити будівництво "Північного потоку-2" не вийде, то в разі створення газового хаба у нас є можливість виграти боротьбу за допомогою конкурентних та ринкових переваг: ціни на вхід/вихід, вартості транзиту, наявності газових сховищ, гарантій ключових європейських держав і їх системних операторів газового ринку”.
Мирослав Ліскович, Київ
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
латиницю.