Основною темою цієї нашої розвідки є націократія, себто концепція державно-політичного й соціяльно-економічного устрою, що її заступає сучасний організований український націоналізм. (с.3)
Нові ідейні і політичні рухи, це насамперед реакція на витворений демократією безнадійний стан. Одні з них (комунізм) — це реакція ще глибшого падіння, в якій проявляються сили стихійних, руїнницьких інстинктів, загрожуючи цілковитою катастрофою. Другі (авторитарно-націоналістичні) _ це здорові відрухи омолоджених, обновлених і скріплених індивідуальних і громадських первнів, що змагають до упорядкування і заміни перегнивших основ суспільною життя. Не в примір космополітичному розгонові демократії, ці націоналістичні рухи не відриваються від того джерела, що їх зродило: від нації.(с.15, 16)
Фашизм — це насамперед ідейна, й духова реакція на стан сучасності, що його витворили демократія, соціалізм і комунізм. ... Коли демократія в основу своєї доктрини клала надмірний культ розуму (раціоналізм, позитивізм), а комуно-соціалізм — матерію (історичний і діалектичний матеріалізм), то фашизм свою фільозофію побудував на признанню духа, волі та ідей (спірітуалізм, волюнтаризм, ідеалізм), за рішаючих чинників історичного розвитку.(с.49)
Весь свій ідеалізм і волюнтаризм фашизм зосереджує в одному рішаючому центрі: у власній нації. Нація для нього — це абсолютна цінність, що їй підпорядковується все інше. Всупереч демократії, що має тенденцію розглядати націю як механічний збір відповідної кількости індивідів, зв’язаних між собою насамперед реальними інтересами, фашизм приймає націю за найвищу історичну, духову, традиціональну й реальну спільноту, в рамках якої переходять процеси існування та творчости цілих поколінь — вмерлих, живих, ненароджених, — що зв’язані між собою нерозривно.(с.50, 51)
Фашизм скептично задивляється на творчі спроможності народних мас. Останні не є діяльним чинником поступу. Творчість нації визначає й реалізує меншість; що її він називає аристократією духа. Ця провідна меншість своїм ідейним багацтвом, активністю, пристрасною волею та здібностями творить життя, досягає здобутків, то ними користується цілий нарід. Цій меншості і належить керма в державі. ... Диктатура не є для фашизму тимчасовою методою правління; вона заведена, як основний елемент державного устрою.( с.54)
Треба зазначити, що основні ідеї фашизму не замкнулися в самій Італії, але швидко поширили свій вплив у цілому світі, посилюючи та оформлюючи той психологічний і суспільно-політичний процес, що по останній війні стихійно вибуяв серед різних (насамперед поневолених і покривджених) народів; це — націоналізм. Самий фашизм, це насамперед націоналізм — любов до власної батьківщини й патріотичне почування, доведені до самопосвяти й культу жертвенного фанатизму. Джерелам його народження є національний інстинкт, національний дух і національна свідомість.(с. 56)
...внутрішній і реальний зміст диктатури фашизму та інших націоналістично - авторитарних рухів. Фашизм не маскує її брехливими твердженнями про “владу мас”, або спекулятивними запевненнями в її “тимчасовості” (як це робить московський комунізм). Диктатура для фашизму — це не лише метода політичного кермування;
це синтеза його суспільного світогляду, що здатність до керівництва визнає лише за індивідуальністю й провідною меншістю. Фашизм не вірить у владу більшості, в тих її механічних формах (партії, голосовання, парламент), що їх створила політична демократія; замість демократичного культу кількості-числа, він творить культ якості — творчої одиниці.
Свій політичний устрій фашизм будує на принципах суспільної гієрархії, авторитарності й монократизму, де право на кермування мають лише найліпші, себто ті громадяни, що своїми здібностями, енергією й досвідом покликані творити провідну еліту нації — її духову аристократію. Ця еліта, очолювана вождем-диктатором, веде за собою більшість нації — народні маси.
Новітні націоналістичні рухи (фашизм і т.д.) добачують у нації абсолютні цінності, що приймаються за непорушні догми, а державу ототожнюють із самою нацією, як органічну форму її існування....Націоналістичне розуміння нації (у відмінність до ідеологій демократів, соціалістів і комуністів) ґрунтується на спіритуально – волюнтаристичному світогляді, себто такому, що головними підставами й двигунами життя нації уважає її дух (ідеї) і волю до творчості та боротьби.(с.74)
В обранні засобів визволення Української Нації, націоналізм не обмежує себе ніякими “загальнолюдськими” приписами “справедливости”, милосердя и гуманізму... Все те добре, що добре для блага, сили й розвитку моєї нації; все те зле, що цю силу й розвиток послаблює — це основна заповідь ідеології українського націоналізму.(с.77, 78)
Український націоналізм хоче спричинитися до створення потужної й великої держави...у цьому устремлінні він послуговується насамперед засадами здорової, егоїстичної національної моралі, необмежуваної ніякими “принципіальними” умовами і виключністю національного інтересу, що стає для нього превище всіх “загальнолюдських” доктрин.(с.81)
...Український націоналізм, признаючи за фашизмом велику історичну заслугу і дійсно наближуючись де нього своїм ідеологічним змістом, є водночас рухом наскрізь оригінальним і від нікого незалежним.(с. 82)
