День добрий всім!
Війна між Україною і Росією.
Віче проти русифікації України з нагоди Дня української писемності та мови. Київ, 9 листопада 2016 року.
(Рубрика «Точка зору»)
Для початку порозмислимо, що таке Україна й українська культура для Росії, передусім для її освіченого класу. Для них українська нація, країна, держава і культура – це певне історичне непорозуміння, патологія, відхилення від норми. Норма ж – це бажане повне, без залишку, розчинення українців, їхньої культури, мови, ідентичності в російському імперському казані. Російська культура, сформована впродовж століть імперського буття, ніколи не була компліментарною щодо України, яка неймовірно дратувала її діячів (за не надто численними винятками) тим, що не хотіла говорити «по-людськи» (тобто по-російськи), а чіплялася за свою мову, свої звичаї і традиції. Російська культура ніколи не вважала українську рівною собі та з гнівом і обуренням відкидала всі спроби такого зрівняння у правах і статусі. В Україні ж домінувало рабсько-колоніальне ставлення до російської культури, на неї дивилися знизу догори, в оцінках користуючись формулою: «Або нічого, або хороше».
Хіба що Дмитро Донцов і Микола Хвильовий були здатні оцінювати її тверезо, бачачи в ній не тільки й не стільки естетичний феномен, а й потужний політичний фактор російської експансії. Алгоритм тут простий: спочатку приходить російська культура, російська мова, а вже за ними – російські війська. Тож ця культура у своєму, як то кажуть, мейнстримі ніколи не суперечила імперській політиці Росії, а навпаки – підтримувала її (і зараз підтримує).
Путінізм виник у Росії не раптово. Країна до нього йшла, відкидаючи слабкі спроби нечисленних лібералів, які дотримувалися лінії Герцена-Сахарова, демократизувати Росію. І російська інтелігенція до нього йшла. Автор цих рядків у 1990-і роки досить уважно моніторив російську демократичну пресу. Там було дуже багато недоброзичливості, а часто і прямої ворожості щодо Естонії, Латвії, Грузії, України. Зі сторінок газет і журналів лунали нескінченні стогони про загибель «великої держави» і живописалися мрії про відновлення імперії, ясна річ, дуже ліберальної. Рембрандтівськими фарбами зображувалися «моторошні» місцеві націоналісти, які щосили кривдять російськомовний люд у колишніх радянських республіках. Висміювалися зло і несправедливо будь-які спроби вчорашніх жертв русифікації відновити національні мови і культури. Росдемпресса була переповнена знущальними репліками з цього приводу. Не припинялися зойки щодо «исконно русского Крыма», «исконно русской Одессы» тощо. І це все задовго до Путіна.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.