Допис від прут
Мой отец 24 года рождения,я родился когда ему было под сорок.Так понятно?
Я застал поколение Победителей
Цитата:
Допис від Gregory Haus
Прут, скажи, а когда оно закончилось это поколение?
Цитата:
Допис від прут
Когда выползли из щелей побежденные и их потомки и заявили права на страну и историю. Пока Победители были живы,побежденные сидели на попе ровно и не верещали.
Цитата:
Допис від Gregory Haus
прут, дай инфу в каком это было году.
Для прута
1. Моя мати народилася теж в 1924 році, але була призвана до армії (потім вже з"ясувалося, що усі дівчата були "добровольцями") в 1943 р. Тобто у віці 19 років. Думаю, що і батько прута теж був призваний до армії не раніше 1943 р. Плюс курс молодого бійця, де його навчили водити танк, не менше 2-х місяців. Так що, потрапити на фронт його батько міг вже, коли війна покотилася на захід не раніше 2-ої половини 43, а ймовірніше за все на початку 1944 р. Це був період, коли РККА вела в основному наступальні операції, а у німців значні сили вже воювали проти союзників у Європі. Так що його батько вже захопив заключний період війни. Цікаво де розпочалася війна для його батька.
2. Про покоління "победителей". Для мого батька, рядового строкової служби РККА, війна розпочалася з фінської компанії, куди їх везли ешелоном після курсу молодого бійця. Але, коли їх туди привезли, фінська компанія вже закінчилося і їх кинули в Західну Україну ("Руку помощи братской Украине"). Його полк ППО стояв у Львові до самого початку війни з німцями. Потім відступали до самого Сталінграду, потім була пережита повністю Сталінградська епопея. Їхній зенітно-артилерийський дивізіон прикривав переправу через яку з лівого берега до місць боїв надходило підкріплення і боєприпаси. Там у Сталінграді батько отримав перше офіцерське звання. Після закінчення Сталіградської битви, їх відвели не переформування й обіцяли відпочинок на 1 місяць. Але встигли тільки помитися й переодягнутися в новий одяг, як їх вишикували і командування спитало, що формується військове об"єднання яке іде звільняти Україну. Спитали, якщо є добровольці з України, вийти із строя. Батько, як і багато з тих, хто був родом з України, зробив три кроки вперед.
Через декілька діб із них було сформовано новий ОЗАД і через декілька днів вони вже були біля Міллерово. В цьому же дивізіоні була сформована зенітно-кулеметна рота із дівчат "добровольців". В ньому була і моя матуся. Так вони і познайомилися з моїм батьком. Цей дивізіон з боями пройшов до самого Бреслау. Доречі, сам Бреслау, був дуже укріпленим районом, в якому засіли власівці (з георгієвським стрічками), які не здавалися ще декілька днів після того, як була підписана капітуляція Германії. Війну батько закінчив капітаном.
Після війни, дивізіон ще певний час знаходився в Бреслау, а потім був переведений до Львова.
Так що моє особисте знайомство с "победителями" розпочалося з самого мого народження. І тривало воно у військових гарнізонах, де служив мій батько після війни, а це були і Львів, І Рівно, і Володимир-Волинський. І переважна більшість офіцерів. які служили в той час були такими же фронтовиками, як і мій батько. І коли вони вечорами бувало за пляшкою горілки розсупонювалися і починали пригадувати воєнні епізоди. то багато чого чув, яке ще і не міг. як слід збагнути. Та й вони були тоді дуже обережними, навіть на підпитку, бо дуже побоювалися, що хтось донесе. Це вже, згодом, починаючи з кінця 80-х і до кінця його життя він мені розповідав таке, від чого руйнувалися в моїй голові деякі міфи про війну і про деяких воєноначальників.
Другий дуже цікавий момент із життя тих офіцерів "победителей" (яких прут застав, чи не застав, але це суто на його совісті). Коли в 1956 і в 1957 р.р. Хрущ робив скорочення армії майже на 2 млн., то саме оці офіцери-фронтовики пішли на звільнення. Причому не дивилися на те, що деяким до пенсії залишалося буквально декілька місяців . щоб нарахувати їм повну військову пенсію за вислугу років, їх дурили і говорили. що нарахують повну пенсію, бо вони - фронтовики. Але, коли звільнили і вони пішли оформляти пенсію, то виявилося. що їх обдурили і нарахували усього-навсього 30% від повних пенсій. Їх так і називали - "тридцятипроцентники".
Моєму батькові запропонували обирати. або звільнення. або продовження служби з підвищенням по посаді на .... Південному Сахаліні. У ту дивізію. де служив мій батько. оскільки вона носила почесне найменування Харківсько-Празька (бо звільняла Харків та Прагу) приїжджали люди з Харківського Облвиконкому і запрошували офіцерів, які звільнялися до Харкова, бо не вистачало на заводах та підприємствах робочих рук. І батько прийняв рішення їхати до Харкова. Обіцяли роботу та квартиру на протязі пів-року. От і було прийнято рішення про звільнення та переїзд до Харкова, як і декілької сотень офіцерів із сім"ями з нашої дивізії. Приїхали, зняли у приватному секторі кімнату у 6 кв.м. (вчотирьох). А деяким, "повезло" більше. дали кімнату від заводу (наприлад "Серп і Молот") в бараку на Селекційній станції. І пішли колишні підполковники та полковники працювати учнями токарів та слюсарів. Бо, до війни не мали ніяких професій, вміли тільки воювати. А працювати було треба. Квартири дали не через пів-року. як обіцяли, а з боями давали через 5...8 років. От така була доля офіцерів-фронтовиків.
Приходилось. щоб заробити собі вже цивільну пенсію працювати до 65...70 років. Дехто не дожив до цього віку і тягнув лямку до останнього подиху.
А прут тут розповідає. що він знає "поколение победителей". Ні хрена він не знає, і знати не може.
Та й святом Перемога стала тільки через 20 років після закінчення війни. І ніхто їм ніякої поваги і преференцій не виказував. Вже коли батько був на пенсії, стали запрошувати на усіляки святкування, особливо батю, який був у числі декілької десятків ветеранів, які воювали з першого до останнього дня війни. В Харкові він ніколи не ходив на ці зустрічі. Але на зустрічі із тими, хто воював з ним у Сталінграді їздив, допоки міг це робити. І ордени та медалі ніколи не хотів одягати. лише орденські планки. І ніхто із тих офіцерів-фронтовиків теж не любили цієї показухи, яку тепер влаштовують ті, хто не мали жодного відношення до бойових дій під час тієї війни.
Так що прут, стули свої пелькі і ніколи не хвастайся тим, що знаєш те покоління "победителей". Бо, хто насправді знає це покоління знає набагато більше, ніж ти собі можеш навіть уявити.
Я би тобі розповів ще, що для мого батька та війна тривала, до останнього дня його життя, як і для багатьох фронтовиків, бо з дитинства звик по ночах прокидатися від того, що батько кричав у ві сні, віддаючи команди пополам із матюками, то вимагаючи снарядів, то наздоганяючи в окопах німців... З часом це ставалося усе рідше, але було... І про те, як на його очах на переправі в Сталінграді один генерал власноруч з пістолета застрелив пораненого обгорілого танкіста, який ледве рухався і намагався повернутися, бо його танк згорів, тільки за те, що кинув горівший танк. І ще багато чого... І про заградзагони під Сталінградом...
Але знаю, судячи із твоїх постів, що все це даремно... Ну, це твої проблеми. Ти ж у нас "великий знавець" "поколения победителей"... Нехай це буде на твоїй совісті. Якщо вона у тебе, звичайно є...
Не хотів про це писати, але може інші юзери зрозуміють...
