– Мішо, позерай, сепаратиста-м туй зловив.
– Десь го зловив?
– Туй на путьови.
– А се наш сепаратист вадь мацкальський?
– Фрас го знає. Йшов на машині. Я го остановив і зазвідав-ім, ди йде. Вун ми каже, ош у «магазин». Се се бовт по їхньому. Я вже сякий ош відпустити, або позераву – висить у машині лєнточка, ги сто жУків у шорі! Но то я го утяг із машини і положив на землю. Никай, там лежить. А пак знайшов-ім у багажнику автомат. Думаву, ош се се мацкаль.
– Може узвідати, де суть го цімбори?
– Мож. Айбо вун нич української не розуміє. Я пробував. Вун лем на ня упозерався ги баран на нові ворота. Нич української не розуміє.
– Йдеме. Я попробую.
– Добридинь! Як ся маєш? Не тисне шнурок на руки?
– Что?
– Дораз тя уєбу та бде ти і «что» і «как». Як ся пишеш?
– Пішеш?
– Айно! Фамілія, ім’я, по батькови. Удкідь-ісь?
– Іванов Іван Івановіч
– Не миригуй ня, бо точно тя дораз уєбу. Маєш метрику даяку?
– Что?
(чути звук удару у вухо)
– Я тя придупреждав, ош не миригуй ня. Метрика є? Паспорт по вашому. Утлевел. Аусвайс. Пітьо, як бде по англицьки паспорт?
(Пітьо помагає)
– Па-ас-с-спо-орт
– Дякуву.
(До сепаратиста)
– Ду ю спікінглиш? Ху із он дьюті тудей! Паспорт маєш? Паспорт!
– Да. Вот в карманє.
– Так. Іванов Іван Іванович. Не надурив. Зря-м тя у вухо ввалив-ім. Но вибач. Малинько-м нись миригований-ім. Айбо паспорт мацкальський, ге?
– Что?
(чути звук удару у друге вухо)
– Пувів-ім ти, ош не чтокай. Кажу, ош паспорт мацкальський. Як ісь-ся туй оказав?
– Оказав?
– Айно, оказав. Прописаний-ісь у Ростови, а йдеш із лєнточков і автоматом у Україні. Лем не кажи ми, ош ся заблудив.
– Заблудив?
– Ти што, дЕбіл єден? Не розумієш української, то бдеме по русскі. Звідаву, ош КАК ти ся туй оказав? ПРІЄХАЛ, звідаву, як, до фраса?
– Чєво???
(чути черговий удар у вухо)…
