"Сільпо", каса, черга. Переді мною викладає покупки бабуся. Старенька така, в хустині пуховій закашлатаній, пальто з вилинялим песцем, 1983 року народження, на комірі. Під пахвою затиснуті паличка і ручної в'язки рукавички. Кладе на транспортер вагову вермішель, два курячих крильця, півхлібини і жменьку крамельок. Розраховується, бере решту . 5грн. і копійки. Спаковує продукти до матерчатої сумки. Звертається до касирки :
- А это коробки стоят для сборов на Армию или на инвалидов? А то я очки забила...
- Та яка вам різниця, - каже касирка.- Не затримуйте очерідь.
У мене вже під кутнім зубом щось залоскотало, серпентивне таке і жутко педагогічне.По методиці Макаренка. Але бабуся спокійно так каже :
- Позовите администратора.
Касирка починає пропікувати мої покупки :
- Зара! Робити нема шо. Йдіть собі.
Але адміністратор вже тут. Ввічлива, но нервова.Слухає, типу важно, бейдж теребить.
- То, бабо, для бандерівців з Правого Сектора, - каже.- Йдіть, бо то вам не треба, бережіть пенсію, а то на аптеку не хватить.
Бабуся забирає решту, кладе її до потертого гаманця. Виймає звідти 100 грн і запихає в скриньку.
- Эти Герои всё преодолеют! И жить будут по-человечески. А вы, две дури выйдете замуж за имбецилов и будете битые пьяными мужьями, как драные козы. Потому что дуры - они всегда битые...
