1482 р. – Щоб послабити Велике Князівство Литовське, до складу якого у той час входила Русь-Україна, і полегшити загарбання руських земель, Московський князь Іван ІІІ відправляє цінні подарунки та значну суму грошей Кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти на руські землі. Татари напали, захопили і сильно пограбували Київ, взяли багато полонених, на награбованими церковними скарбами поділилися з московітами.
1654 р. – Переяславська угода з Московією. Прийняття "протекції" московського царя. Русь-Україна та Московія зобов'язувалися підтримувати одна одну в боротьбі проти спільного ворога – Польщі.
1654 – 1708 рр. – Постійне порушення Московією Переяславських угод з метою ліквідації автономії Гетьманщини. Підкуп і п нацьковування одних старшин проти інших, а козаків – проти старшин.
1656 р. – Зрада Москви. Коли Польща, здавалась, була остаточно розгромлена, московіти, боячись підсилення Руси-України, заключають з поляками сепаратний Віленський мирний договір. Б.Хмельницькому цар передає через бояр суворе попередження, що буде "оружием защищать Польщу как бы и собственное отечество" і вимагає припинити військові дії.
1667 р. – Розчленування Руси внаслідок підступної заради Москви: зайнявши за допомогою українських військ майже всю Білорусію та Литву, москалі припинили дальші воєнні дії, що мали б завершити посне вигнання ляхів з Руси-України, і заключили сепаратну Андрусівську угоду з Польщею, за якою Київ, Землі Війська Запорізького та Лівобережна Русь переходили до Московії, а Правобережна – до Польщі.
Укладаючи договір з поляками, московський цар Олексій ставив таку вимогу стосовно українських книг, їх авторів та видавців, заодно показуючи рівень московського дикунства: "Все те, в которых книги печатаны, и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был безчестных (тобто українських) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатать под страхом смертной казни" (І. Іщук. Слово Просвіти, ч.8, 1996 р.).
1672 р. – "...заказ крепкой, чтобы люди польские и литвинские (українські) печати и книги никто у себя в доме не держал, а приносили бы и отдавали воеводе".
1677 р. – Наказ патріарха Іохима видерти з українських книжок аркуші, "не сходные с книгами московськими".
1686 р. – Скасування автономії української православної церкви внаслідок підкупу московитами Константинопольського патріарха (120 соболинных шкурок та 200 золотих монет) і встановлення московського контролю не тільки над релігією, але й освітою та культурою Руси-України.
1687 р. – За коломацькими статтями Москва зобов'язувала гетьмана дбати про збільшення шлюбів між московітами та українцями.
1689 р. – - Заборонено Київській лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу.
1690 р. – Собор Московської православної церкви осудив "Кіевскія новыя книги" С. Полоцького, П. Могили, К. Ставровецького, Л. Барановського, А Радивилоського та інші, наклавши на них "проклятство и анафему не точию сугубо и трегубо, но многогубо".
1695 – 1707 рр. Петро Кривавий виношує плани повної ліквідації автономії Гетьманщини, "а яки люди противилися, то перегнати их за Волгу, а Украину своими людьми осадити". (Тут і далі у цьому розділі цитати з роботи Г. Хоткевича "Два гетьмани", стор. 80-90, К., 1991 р.).
Щоб ослабити Русь-Україну, козаків вигубляли безкінечними часто бездарними і безглуздими походами, а селянські господарства руйнували розбоєм і поборами.
У Північній війні москалі зазнають поразок одна за другою. В той же час "...Апостол Данило, полковник Миргородський, розбив шведського генерала Шліппенбаха, ...в 1702 р. Стародубський полковник Миклашевський удачно бився під Биховим..., а потім Нарву запорожці взяли, а потім Чернігівський полковник Юхим Лизогуб узяв Орішок".
А яка ж подяка? "Де тільки сходилися українці з москалями, діялася нужда...Москалі відбирали у козаків здобич і всіляко зневажали українців..., їм не давали ні крупи, ні сухарі, та й хліба давали половину пайка".
А в цей час в Руси-Україні, кров'ю синів якої розширювались межі Московської імперії, "Москва насильничала, мов п'яна". "Історичні документи тих часів – то якась безконечна хартія всякого свавільства, жорстокості і попрання всіх Божих і людських прав. Тих випадків сотні, тисячі – і то тільки занотованих у акти. А скільки того пропало, перетерпілося і зосталося навіки невідомим?". Ось приклади. Пообіцявши, що вони нікого не будуть займати і взявши у мешканців міста Кишенки гроші та кілька возів з хлібом, гусьми, курми і всякою їдою, москалі вдерлися у місто, "п'янствували, беспутствували кілька день: попалили у людей хати, повиривали усю городину – мов у ворожній лагер попали..., а на кінець, забрали у людей усіх волів".
"Другий начальник Скотін ішов українськими городами, і його москалі били людей, а деяких мов татари, забирали у полон". В іншому місті, пограбувавши село і убивши кілька українців, москалі побили сотника: "Се тобі за те, що ти у нас управи просиш". На Чернігівщині москалі "хати відчиняли, шуби і одежу забирали, гусей, курей різали... Ганялися за людьми й кололи їх шаблями". І все це діялося "мирний" час! Втім слід зазначити, що тоді москалі у брати до нас не нав'язувалися.
"Жаль нам вас, як людей військових, пропадете ви скоро, коли будете держатися того народу московського", – говорив ханський візир козацькому послові.
