XV. Русини
З XIV–XVII ст.ст. у науковому обігу існує велика кількість історичних документів (політичних, юридичних, церковних), які не залишають найменшого сумніву, що і в литовсько-руську і в наступну — козацьку добу національна територія України йменувалася далі Руссю, а її мешканці — русинами. Це підтверджують тогочасні літописи, хроніки, мемуари, поземельні акти, привілеї-данини, заповіти, книги записів Литовської метрики, Руської метрики і т. д. Наприклад, київського воєводу Костянтина Острозького (1526–1608) в тогочасних документах постійно називають русином [1]. Мелетій Смотрицький так писав на порозі XVII ст. про національну ідентичність: “Не віра робить Русина русином, Поляка поляком, Литвина литвином, а народження і кров руська, польська та литовська” [2]. У Смотрицького “русин” — це не хто інший як українець. У 1620 р. черкаський підстароста Семен Лико прокоментував королівський судовий позов, написаний до нього польською мовою, у такий спосіб: “то страхи на ляхи, а я-м русин. Відаєт король єго мл., жем русин, а позви міні по полску шлеть” [3]. Славнозвісний полеміст Іван Вишенський підписувався так: “Іоан русин Вышенскій” [4]. Або запис датований 1616 р. “И о той дорозѣ вашей што и ляхомъ и русиномъ ся указовать” [5].
Аналіз величезної кількості джерел дав М. Грушевському підставу твердити, що подільська і, зокрема барська, околична шляхта в XVI ст. йменувалася в офіційних матеріалах “русинами” [6].
В праці “Хмельниччина 1648–1649 у сучасних віршах”, заперечуючи тезу польських істориків (додаймо і російських) про нібито виключно соціальний, а не національний характер Хмельниччини, І. Франко розглядає тогочасні польські вірші, з яких одностайно випливає, “що се було повстання руського люду. Русь піднялася проти поляків, Русь хоче вигнати ляхів із своїх границь” [7]. У віршах говориться: “Nigdy się Mazur z Rusinem nie zgodzi” (ніколи поляк не погодиться з русином) [8].
Класик старопольської літератури Б. Зіморович (1597–1677) у циклі віршів “Sielanki nowe ruski” так змальовує польсько-руський національний антагонізм:
Gdym go prosił, żeby mi jak swemu folgował,
Rzekł na to, żeśty Rusin, kotiuho, niedoszły,
Bo mięsem lackim ruski kości twe obrosły[9] .
У народній думі “Похід на Молдавію” національність гетьмана Богдана Хмельницького чітко визначається — “русин”:
Ей Іване Потоцький, королю польський.
Ти ж бо то на славній Україні п’єш, гуляєш,
А об моїй ти пригоді нічого не знаєш,
Що ж то ваш гетьман Хмельницький Русин,
Всю мою землю волоську обрушив.[10]
У “Літописі Самовидця” здибуємо скаргу на польські утиски до 1648 р., коли всім було добре за винятком “аніжелі найліпшому християнинові русинові”. В іншому місці: “По смерти же князя Олелковича, в року 1340 корол полский Казимір Первий, княженіє Кієвскоє на воєводство премінил, і всю Малую Россію на повіти розділил, із русинів постановил воеводи, каштеляни, старости, судіи и прочіи урядники”
