Статус: Офлайн
Реєстрація: 19.04.2010
Повідом.: 23675
Адреса: Харків
Реєстрація: 19.04.2010
Повідом.: 23675
Адреса: Харків
Про відкриття «Книгоукриття», зміну культурного середовища після 2022 року та про те, якої підтримки бракує українським видавцям
Книговидавництво у Харкові після початку повномасштабного вторгнення пережило важкі часи. Водночас попит на українську книжку невпинно зростає. Видавництво Олександра Савчука у Харкові - по-своєму унікальний проєкт, який можна назвати більше гуманітарною місією ніж ніж комерцією.
Тож у розмові з Олександром Савчуком, кобзарем, науковцем-викладачем і видавцем поговоримо про найбільш «харківську» книгу Едуарда Зуба, мікроісторії, які оживляють минуле міста, та те, чому сьогодні харків’яни нарешті масово цікавляться власною історією. Видавець розповів про нещодавно відкриту ним каварню «Книгоукриття», зміну культурного середовища після 2022 року та про те, якої підтримки бракує українським видавцям.
"Найбільш наша харківська книга"
Нещодавно у Вашому видавництві вийшла збірка нарисів історика, популяризатора науки, блискучого публіциста, екскурсовода й Захисника України Едуарда Зуба "Харків. Хрести. Хмарочоси". Як би Ви презентували цю книгу?
Ну я називаю її так, образно - найбільш наша харківська книга. Тому що у нас і про всю Україну загалом, і про регіони, і про Слобожанщину. Навіть Багалія "Історія Слобідської України" все одно більше про регіон, ніж про сам Харків. А це безпосередньо от прицільно Харків-Харків.
Кожна стаття стосується Харкова. Це мікроісторія. Там фігурують люди, які не були взагалі відомі, якби не ці статті Зуба.
Але через сюжети з цими людьми ми розуміємо, як виглядало побутове життя у Харкові. Це перший розділ. Другий розділ про руйнування церков і взагалі церковна політика Радянського Союзу ранніх 20-х років. І третій розділ про репресивні органи або, як згадував сам Зуб в одній статті, популярне катознавство. І це все перегукується з сучасністю. Це питання назви топонімів, як це в 19-20-му роках швидко перейменовувалося. І як ми зараз повертаємо історичні назви або ті назви, які заслуговуються, щоб в нас, серед наших топонімів, все фігурувало. Ми бачимо, як працювали більшовики, і як за подібними методичками працюють росіяни, коли заходять на окуповані території. Це все, з одного боку, столітньої давнини, з іншого боку, дуже-дуже актуально.
І хочу принагідно проанонсувати - 28 листопада в університеті Каразіна відбудеться
, а у грудні буде презентація цього видання у університеті.
Тому що це спільний проєкт університету національної пам'яті, університету Каразіна і видавництва Олександра Савчука. Тому нам дуже важливо показати ті тексти, які написав Едуард Зуб, і, власне, не лише книжку, а й цілу стипендію.
"Дійсно більшість харків'ян почали цікавитися своєю історією"
Що змінилося у Харкові від 2022 року для Вас як книговидавця, взагалі для Вас це більше бізнес чи хобі?
Ми себе ніколи не позиціонували, як суто комерційна структура. Все одно, я є викладач, і, відповідно, ці книжки є в нас просто, які мають вийти незалежно від того, купують їх, не купують. Є такі книжки, вони продовжують бути в нашому репертуарі.
Але найголовніше, що оці 15 років нашої роботи, протягом яких ми якісь відкривали імена, якісь архівні матеріали, рукописи - нарешті відчувається, що цими збірками нарешті харків'яни почали цікавитися. Власне, оцей запит, він був реалізований саме харків'янами у відкритті "Книгоукриття".
Якби ми не відчули, що харків'янам це цікаво, то в центрі міста відкривати великий простір, навіть якщо це кав'ярня, все одно більшість це сприймають як книгарня, культурний простір, це було б неможливо, якби не цей запит.
Ми це зафіксували, що дійсно більшість харків'ян почали цікавитися своєю історією.
За віком, дійсно є багато молоді. Такої молоді до 30 років за віком, яка працює, яка для себе зрозуміла, що вони можуть виїхати в інше місто України чи поза Україною, якщо це дівчата, але вони працюють тут. Тому я часто бачу серед нашого читача такого читача, який шукає, який має позицію громадянську, зрозумілу, виразну. Ну і власне, він цікавий з одного боку, тому що йому це справді цікаво, а з іншого боку, тому що він ніби шукає підтвердження своїм гіпотезам про те, що таке Україна, яке місце Харків займає в Україні, в історії. Чи не помиляється він, що Україна була і до і після 1991 року, тому що, переважно, люди живуть свій вік і схильні дивитися глибше. А ті люди, які починають цим цікавитися, ось вони знаходять відповіді частково і серед наших книжок.
«Мати в місті українську книгарню ще десять років тому вважали фріковою ідеєю, а зараз це норма»
Роботою свого видавництва, і відкриттям "Книгоукриття" Ви розкрили ту ідею, яку закладали саме в ці Ваші проєкти?
Ви знаєте, от ви дуже хороше питання поставили. Справа в тому, що те, що я останні 20 років про це думаю і начебто намагаюся боротися з оточенням, з установами, в тому плані, що я вважаю, апріорі це важливо мати в місті українську книгарню, український простір - ще там років 10 тому це сприймалося як, ну, щось таке трошки фрікове, зараз це сприймається як норма. І тому я думаю, що взагалі моя ідея вона реалізується, от зараз якраз такий час, коли вона найбільше реалізується, коли людина чутлива до історії, до культури, коли ці питання, мови, історії України, культури, вони можуть проговорюватися, ми можемо говорити про це, і людина сприймає. Тому дійсно для мене це таке відчуття, що я останні 15 років ніби готувався до того, щоб зараз бути готовим дати український контекст, український матеріал всім охочим.
Тобто можна сказати, що як це не парадоксально, але це повномасштабне вторгнення надало натхнення в вашій роботі, що до вас більше людей звертаються?
Звісно, частина людей, які на це звертали меншу увагу, тепер ось вони цікавляться більше. Абсолютно так є, знову таки важко якось статистично так казати, але знаєте як, є люди, яким треба запропонувати, може їм це було би цікаво і раніше, але було мало пропозицій і на державному рівні, і в приватному, і в громадському секторі. Я не кажу, що нічого не було, звичайно було, але зараз ми зрозуміли, що людина може і не знає, що є тим, що її можна зацікавити.
Є різні формати роботи. Чим цікаве "Книгоукриття", що це спокійний простір, спільний простір в місті, в центрі міста, кожна людина може прийти, знайти щось цікаве, це до нічого не зобов'язує, це ніякий там не испит, не музей, в якому треба на виставку піти, і чогось торкатися можна, чогось не можна. Це такий контактний, аналоговий простір про нашу історію, про нашу культуру. І він такий демократичний, екологічний, відкритий. І виявляється, що різні методики і формати, вони можуть приносити свій результат.
А ви бачите результати своєї роботи?
Звичайно бачу. По-перше, це люди, які виходять з Книгукриття іншими. Щось вони дізналися, якось саме зацікавилися. Як результат, це виставка, яка недавно на нас відкрилася. Після того, як почали купувати наші книжки, ювелірний дім зробив цілу колекцію, присвячену Василю Кричевському. Для мене це просто шикарний результат, що наші книжки ось так трансформуються в прикраси, а прикрасами цікавляться в якійсь мірі більше, ніж книжками.
"Розвиток Харкова буде багато залежати від інтелектуального зусилля і бажання людей залишитися і щось робити"
Яким Ви бачите Харків зараз, як він змінився з 2022 року? Які перспективи Ви бачите для цього міста, коли він буде форпостом чи фортецею. Чи є розвиток для митців?
Бачите, я не стратег, не політик, але я думаю про те, що багато буде залежати від безпосередньої нашої діяльності. Тобто, для того, щоб, скажімо, відкрити книгарню-кав'ярню і займатися видавництвом, особливих дозволів від держави не потрібно. Потрібна активність, бачення, експертність, кваліфікація.
Є багато речей, які ми можемо робити без якогось погодження, якщо ми в рамках закону це робимо. Мені здається, що від цього буде багато залежати, яким буде Харків. Якщо суто керуватися бізнес-інтересами, то, звичайно, і сплатоспроможність харків'ян зменшилася, і людей стало менше, і багато бізнесів закрилися.
Тому, від такого інтелектуального зусилля і бажання людей залишитися, тут буде багато залежати. Не тільки залишитися, а й робити щось. Тому моє рішення в березні відкрити "Книгоукриття", це також про те, що ми можемо щось самі вирішувати.
На якомусь мікрорівні, але це може ставати важливим чимось, хоч це невелика кількість відвідувачів, але є цікаві люди, які приходять. Приїжджають з інших міст і до нас знаходять. Мені дуже приємно, що це культивірує такий маркер харківської культури, до якої причетний і наш заклад.
До "Книгоукриття" приїжджають митці, відвідувачі з інших регіонів, що їх вабить?
Коли вони їдуть, вони починають шукати те, що промовляє про Харків. І для харків'ян інколи це вдається банальним, Будинок слова, ну і що, жили там письменники. А для людей, для яких Харків це був міф, певна міфологема письменників, Будинок слова, то звичайно, що їх це приваблює і вони прагнуть це побачити.
Тому тут працює така біла пляма, невидима, такий простір для самих харків'ян, які не бачать, чим вони самі можуть бути цікаві, чим Харків може бути цікавим. Ми на це і звертаємо увагу, ми в першу чергу про це думаємо. Рефлексуємо про свою історію, своїх видатних людей, їхню діяльність. І я думаю, що так воно і спрацьовує, що ми з тими відвідувачами нашими потенційними працюємо в одному напрямку. Те, що ми пропонуємо, це соголосно з тим, що вони хочуть побачити, дізнатися. Тому от у нас співпадають просто спільні цілі.
"Я підтримую будь-яку ініціативу щодо промоції книг"
Програма «Зимова підтримка». Вже була колись програма підтримки зокрема книговидавців, коли можна було витрачати гроші на книги. Цьогоріч українцям також нададуть зимову тисячу. Ваше ставлення до цієї програми, Ви розраховуєте на те, що люди витратять ці гроші на книги?
Я думаю, що це позитивна історія загалом. В принципі, є частина людей, як і покупців будь-яких інших товарів, які скористалися б цією можливістю. У нас такі книги, що люди, якщо хочуть, то вони куплять, незалежно від того, зимова це підтримка, чи не зимова підтримка. Але в будь-якому разі якщо достатньо великий відсоток людей знає, що є така можливість, вони б скористалися.
Тому, я думаю, що це завжди добре, коли є різні можливості. До повномасштабки, коли було, як це називалося, тисяча гривень, то в принципі ця історія була дуже позитивною. Досить багато наших читачів тоді скористалися нею і придбали на ці гроші книжки. Через нинішню складну ситуацію, я підтримую будь-яку ініціативу щодо промоції книг.
Якої підтримки від держави, можливо, Вам не вистачає як книговидавцю? Що Вам потрібно для розвитку?
Я вважаю, що нам потрібно якось уніфікувати або покращити стосунки із державними установами, скажімо, з архівами, бібліотеками, музеями, щоб це не тільки залежало від моїх особистих контактів. Тобто, щоб була рекомендація для таких державних установ, що якщо до Вас звертається видавництво з таким-то проханням, то прийняти, надавати безкоштовний доступ і так далі. Це те, що в межах держави робиться, фактично, одним розпорядженням, яке не вимагає додаткових коштів, ресурсів, ще чогось. Це ті інструменти, які є в державі, це дуже легко зробити.
Далі можна якось налагодити історію з кадрами робочими. Якщо є фахівці майбутні, то вони можуть стажуватися, може тут трошки попрацювати, створити базу видавництв і базу працівників, роботи, випускників різних спеціальностей. Я більше думав би не про фінансову допомогу, а про якусь послугу, такий сервіс, де люди розберуться. А от з приводу доступності, розуміння, комунікації, отут у нас не буде проблеми. Тому, от якби з того боку підтримка була би, то я думаю, що це була б дуже хороша допомога.
Джерело: 057.ua
Книговидавництво у Харкові після початку повномасштабного вторгнення пережило важкі часи. Водночас попит на українську книжку невпинно зростає. Видавництво Олександра Савчука у Харкові - по-своєму унікальний проєкт, який можна назвати більше гуманітарною місією ніж ніж комерцією.
Тож у розмові з Олександром Савчуком, кобзарем, науковцем-викладачем і видавцем поговоримо про найбільш «харківську» книгу Едуарда Зуба, мікроісторії, які оживляють минуле міста, та те, чому сьогодні харків’яни нарешті масово цікавляться власною історією. Видавець розповів про нещодавно відкриту ним каварню «Книгоукриття», зміну культурного середовища після 2022 року та про те, якої підтримки бракує українським видавцям.
"Найбільш наша харківська книга"
Нещодавно у Вашому видавництві вийшла збірка нарисів історика, популяризатора науки, блискучого публіциста, екскурсовода й Захисника України Едуарда Зуба "Харків. Хрести. Хмарочоси". Як би Ви презентували цю книгу?
Ну я називаю її так, образно - найбільш наша харківська книга. Тому що у нас і про всю Україну загалом, і про регіони, і про Слобожанщину. Навіть Багалія "Історія Слобідської України" все одно більше про регіон, ніж про сам Харків. А це безпосередньо от прицільно Харків-Харків.
Кожна стаття стосується Харкова. Це мікроісторія. Там фігурують люди, які не були взагалі відомі, якби не ці статті Зуба.
Але через сюжети з цими людьми ми розуміємо, як виглядало побутове життя у Харкові. Це перший розділ. Другий розділ про руйнування церков і взагалі церковна політика Радянського Союзу ранніх 20-х років. І третій розділ про репресивні органи або, як згадував сам Зуб в одній статті, популярне катознавство. І це все перегукується з сучасністю. Це питання назви топонімів, як це в 19-20-му роках швидко перейменовувалося. І як ми зараз повертаємо історичні назви або ті назви, які заслуговуються, щоб в нас, серед наших топонімів, все фігурувало. Ми бачимо, як працювали більшовики, і як за подібними методичками працюють росіяни, коли заходять на окуповані території. Це все, з одного боку, столітньої давнини, з іншого боку, дуже-дуже актуально.
І хочу принагідно проанонсувати - 28 листопада в університеті Каразіна відбудеться
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Тому що це спільний проєкт університету національної пам'яті, університету Каразіна і видавництва Олександра Савчука. Тому нам дуже важливо показати ті тексти, які написав Едуард Зуб, і, власне, не лише книжку, а й цілу стипендію.
"Дійсно більшість харків'ян почали цікавитися своєю історією"
Що змінилося у Харкові від 2022 року для Вас як книговидавця, взагалі для Вас це більше бізнес чи хобі?
Ми себе ніколи не позиціонували, як суто комерційна структура. Все одно, я є викладач, і, відповідно, ці книжки є в нас просто, які мають вийти незалежно від того, купують їх, не купують. Є такі книжки, вони продовжують бути в нашому репертуарі.
Але найголовніше, що оці 15 років нашої роботи, протягом яких ми якісь відкривали імена, якісь архівні матеріали, рукописи - нарешті відчувається, що цими збірками нарешті харків'яни почали цікавитися. Власне, оцей запит, він був реалізований саме харків'янами у відкритті "Книгоукриття".
Якби ми не відчули, що харків'янам це цікаво, то в центрі міста відкривати великий простір, навіть якщо це кав'ярня, все одно більшість це сприймають як книгарня, культурний простір, це було б неможливо, якби не цей запит.
Ми це зафіксували, що дійсно більшість харків'ян почали цікавитися своєю історією.
За віком, дійсно є багато молоді. Такої молоді до 30 років за віком, яка працює, яка для себе зрозуміла, що вони можуть виїхати в інше місто України чи поза Україною, якщо це дівчата, але вони працюють тут. Тому я часто бачу серед нашого читача такого читача, який шукає, який має позицію громадянську, зрозумілу, виразну. Ну і власне, він цікавий з одного боку, тому що йому це справді цікаво, а з іншого боку, тому що він ніби шукає підтвердження своїм гіпотезам про те, що таке Україна, яке місце Харків займає в Україні, в історії. Чи не помиляється він, що Україна була і до і після 1991 року, тому що, переважно, люди живуть свій вік і схильні дивитися глибше. А ті люди, які починають цим цікавитися, ось вони знаходять відповіді частково і серед наших книжок.
«Мати в місті українську книгарню ще десять років тому вважали фріковою ідеєю, а зараз це норма»
Роботою свого видавництва, і відкриттям "Книгоукриття" Ви розкрили ту ідею, яку закладали саме в ці Ваші проєкти?
Ви знаєте, от ви дуже хороше питання поставили. Справа в тому, що те, що я останні 20 років про це думаю і начебто намагаюся боротися з оточенням, з установами, в тому плані, що я вважаю, апріорі це важливо мати в місті українську книгарню, український простір - ще там років 10 тому це сприймалося як, ну, щось таке трошки фрікове, зараз це сприймається як норма. І тому я думаю, що взагалі моя ідея вона реалізується, от зараз якраз такий час, коли вона найбільше реалізується, коли людина чутлива до історії, до культури, коли ці питання, мови, історії України, культури, вони можуть проговорюватися, ми можемо говорити про це, і людина сприймає. Тому дійсно для мене це таке відчуття, що я останні 15 років ніби готувався до того, щоб зараз бути готовим дати український контекст, український матеріал всім охочим.
Тобто можна сказати, що як це не парадоксально, але це повномасштабне вторгнення надало натхнення в вашій роботі, що до вас більше людей звертаються?
Звісно, частина людей, які на це звертали меншу увагу, тепер ось вони цікавляться більше. Абсолютно так є, знову таки важко якось статистично так казати, але знаєте як, є люди, яким треба запропонувати, може їм це було би цікаво і раніше, але було мало пропозицій і на державному рівні, і в приватному, і в громадському секторі. Я не кажу, що нічого не було, звичайно було, але зараз ми зрозуміли, що людина може і не знає, що є тим, що її можна зацікавити.
Є різні формати роботи. Чим цікаве "Книгоукриття", що це спокійний простір, спільний простір в місті, в центрі міста, кожна людина може прийти, знайти щось цікаве, це до нічого не зобов'язує, це ніякий там не испит, не музей, в якому треба на виставку піти, і чогось торкатися можна, чогось не можна. Це такий контактний, аналоговий простір про нашу історію, про нашу культуру. І він такий демократичний, екологічний, відкритий. І виявляється, що різні методики і формати, вони можуть приносити свій результат.
А ви бачите результати своєї роботи?
Звичайно бачу. По-перше, це люди, які виходять з Книгукриття іншими. Щось вони дізналися, якось саме зацікавилися. Як результат, це виставка, яка недавно на нас відкрилася. Після того, як почали купувати наші книжки, ювелірний дім зробив цілу колекцію, присвячену Василю Кричевському. Для мене це просто шикарний результат, що наші книжки ось так трансформуються в прикраси, а прикрасами цікавляться в якійсь мірі більше, ніж книжками.
"Розвиток Харкова буде багато залежати від інтелектуального зусилля і бажання людей залишитися і щось робити"
Яким Ви бачите Харків зараз, як він змінився з 2022 року? Які перспективи Ви бачите для цього міста, коли він буде форпостом чи фортецею. Чи є розвиток для митців?
Бачите, я не стратег, не політик, але я думаю про те, що багато буде залежати від безпосередньої нашої діяльності. Тобто, для того, щоб, скажімо, відкрити книгарню-кав'ярню і займатися видавництвом, особливих дозволів від держави не потрібно. Потрібна активність, бачення, експертність, кваліфікація.
Є багато речей, які ми можемо робити без якогось погодження, якщо ми в рамках закону це робимо. Мені здається, що від цього буде багато залежати, яким буде Харків. Якщо суто керуватися бізнес-інтересами, то, звичайно, і сплатоспроможність харків'ян зменшилася, і людей стало менше, і багато бізнесів закрилися.
Тому, від такого інтелектуального зусилля і бажання людей залишитися, тут буде багато залежати. Не тільки залишитися, а й робити щось. Тому моє рішення в березні відкрити "Книгоукриття", це також про те, що ми можемо щось самі вирішувати.
На якомусь мікрорівні, але це може ставати важливим чимось, хоч це невелика кількість відвідувачів, але є цікаві люди, які приходять. Приїжджають з інших міст і до нас знаходять. Мені дуже приємно, що це культивірує такий маркер харківської культури, до якої причетний і наш заклад.
До "Книгоукриття" приїжджають митці, відвідувачі з інших регіонів, що їх вабить?
Коли вони їдуть, вони починають шукати те, що промовляє про Харків. І для харків'ян інколи це вдається банальним, Будинок слова, ну і що, жили там письменники. А для людей, для яких Харків це був міф, певна міфологема письменників, Будинок слова, то звичайно, що їх це приваблює і вони прагнуть це побачити.
Тому тут працює така біла пляма, невидима, такий простір для самих харків'ян, які не бачать, чим вони самі можуть бути цікаві, чим Харків може бути цікавим. Ми на це і звертаємо увагу, ми в першу чергу про це думаємо. Рефлексуємо про свою історію, своїх видатних людей, їхню діяльність. І я думаю, що так воно і спрацьовує, що ми з тими відвідувачами нашими потенційними працюємо в одному напрямку. Те, що ми пропонуємо, це соголосно з тим, що вони хочуть побачити, дізнатися. Тому от у нас співпадають просто спільні цілі.
"Я підтримую будь-яку ініціативу щодо промоції книг"
Програма «Зимова підтримка». Вже була колись програма підтримки зокрема книговидавців, коли можна було витрачати гроші на книги. Цьогоріч українцям також нададуть зимову тисячу. Ваше ставлення до цієї програми, Ви розраховуєте на те, що люди витратять ці гроші на книги?
Я думаю, що це позитивна історія загалом. В принципі, є частина людей, як і покупців будь-яких інших товарів, які скористалися б цією можливістю. У нас такі книги, що люди, якщо хочуть, то вони куплять, незалежно від того, зимова це підтримка, чи не зимова підтримка. Але в будь-якому разі якщо достатньо великий відсоток людей знає, що є така можливість, вони б скористалися.
Тому, я думаю, що це завжди добре, коли є різні можливості. До повномасштабки, коли було, як це називалося, тисяча гривень, то в принципі ця історія була дуже позитивною. Досить багато наших читачів тоді скористалися нею і придбали на ці гроші книжки. Через нинішню складну ситуацію, я підтримую будь-яку ініціативу щодо промоції книг.
Якої підтримки від держави, можливо, Вам не вистачає як книговидавцю? Що Вам потрібно для розвитку?
Я вважаю, що нам потрібно якось уніфікувати або покращити стосунки із державними установами, скажімо, з архівами, бібліотеками, музеями, щоб це не тільки залежало від моїх особистих контактів. Тобто, щоб була рекомендація для таких державних установ, що якщо до Вас звертається видавництво з таким-то проханням, то прийняти, надавати безкоштовний доступ і так далі. Це те, що в межах держави робиться, фактично, одним розпорядженням, яке не вимагає додаткових коштів, ресурсів, ще чогось. Це ті інструменти, які є в державі, це дуже легко зробити.
Далі можна якось налагодити історію з кадрами робочими. Якщо є фахівці майбутні, то вони можуть стажуватися, може тут трошки попрацювати, створити базу видавництв і базу працівників, роботи, випускників різних спеціальностей. Я більше думав би не про фінансову допомогу, а про якусь послугу, такий сервіс, де люди розберуться. А от з приводу доступності, розуміння, комунікації, отут у нас не буде проблеми. Тому, от якби з того боку підтримка була би, то я думаю, що це була б дуже хороша допомога.
Джерело: 057.ua
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.