У світі, де зло панує та тінь оселяється,
Десь серед вогню і мороку, мене знайди.
Мій погляд похмурий, серце повне кривди,
Соціопатія пронизує вірші мої.
Життя нас впиває цинізмом і брудом,
Де правда і людяність -- лише метафори.
Сатанізм та мрак супроводжують кроком,
Коли тварюється мій окультний спрощений порядок.
Кров на алтарі сумного життя текла,
Вогонь серця спалахнув, сатанії крило.
Суворий єретик, проклятий і самотній,
Злочини душі, діяч злісних покарань.
І в міражах хаосу я шукаю сенсу,
Складаю слова вічної темряви гімни.
Навколо демони, з вогнем у очах,
Сміються люди, криком просять миру.
Але я знаю: мир -- це ілюзія,
У світі, де руйнують душі і мрії.
Мої вірші злим вітром летять по світу,
Похмурі та зимові, як мій життєпис.
Так чуттєве розпинання виграє у танок,
Сумуючи за парадигмою холодних вітрів.
І хоч серце моє живе в жахі туману,
Я вона для них, але ще й відлуння ада.
Так назови мене, соціопатію в віршах,
На папері кров'ю темними розмальовуємо.
Цинізм та сатанізм у почуттях виражаємо,
І похмурим поглядом життя прокладаємо шлях.
