Статус:
Offline
Реєстрація: 26.02.2007
Повідом.: 204511
Адреса: Харків
Реєстрація: 26.02.2007
Повідом.: 204511
Адреса: Харків
- 🔴 19:05 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #1
Сьогодні 7 вересня: яке свято та день в історії
7 вересня – День військової розвідки України та День міста Суми. 7 вересня 1792 року перша група запорізьких козаків переселилася на Кубань. У 1812-му росіяни програли армії Наполеона Бородінську битву. У 1822-му незалежність проголосила Бразильська імперія. У 1940-му відбулося перше масоване бомбардування Лондона німецькою авіацією. У 2022-му на Харківщині звільнили села Байрак та Нова Гусарівка під Балаклією.
Свята та пам'ятні дати 7 вересня
7 вересня – День військової розвідки України, День міста Суми (перша субота вересня).
У світі: Міжнародний день чистого повітря та синього неба, Всесвітній день польової епідеміології, Всесвітній день поширення інформації про м'язову дистрофію Дюшена.
Також відзначають: Всесвітній день знищення військової іграшки (Всесвітній день відмови від військової іграшки); Міжнародний день бороди, День стерв'ятника та Міжнародний день бекона (усі три відзначають у першу суботу вересня).
7 вересня в історії
7 вересня 1792 року перша група запорізьких козаків переселилася на Кубань. Цього дня в Тамані висадився загін під командуванням полковника Сави Білого.
"Перший загін переселенців на Кубань (довгий час перебувала під владою Туреччини і наприкінці ХVІІІ ст. називалася "Татарською самостійною державою") налічував 3847 козаків із гарматами на 51-му човні. Ще три колони рухалися суходолом. Всього – близько 18 тисяч осіб", – повідомляє Український інститут національної пам'яті.
Згодом частина козаків прибула меншими групами. Загалом перша хвиля переселенців становила понад 25 тисяч людей. Селилися козаки вздовж річки Кубань. Там вони створювали звичні для себе курені та давали їм рідні назви: Канівський, Уманський, Батуринський, Переяславський, Полтавський. Згодом російський уряд перейменував курені на станиці.
"Уряд заохочував переселення як з метою колонізації Кубані, так і маючи на меті зменшення чисельності козацького стану та встановлення контролю над ним. Активна міграція українського населення на Кубань продовжувалася в наступні десятиліття. Наприкінці ХІХ ст. українці на Кубані становили майже 50% населення", – відзначили в УІНП.
7 вересня 1812 року французька армія під командуванням Наполеона розбила росіян у Бородінській битві (у 125 км від Москви).
Такого просування вглиб Росії наполеонівські війська досягли з 24 червня 1812 року, коли перетнули річку Неман. За чотири дні її форсували близько 220 тисяч людей. Вони рушили на схід - і успішно просувалися. Швидке наближення французів до Москви пояснювалося тим, що росіяни відступали, не даючи великих боїв. Тому військо Наполеона поступово "розтягувалося" територією Росії, набуваючи проблем з логістикою та забезпеченням. Сам імператор розраховував наздогнати ворога та дати генеральну битву. Росіяни ж "обмінювали території на час". І це, зрозуміло, створювало все більшу напругу в країні та незадоволення населення. Необхідність битися, а не тікати, ставала все насущнішою в міру того, як французи наближалися до Москви. Додатковою проблемою для російських військових була тривала відсутність головнокомандувача. Два ключові генерали - Барклай-де-Толлі та Багратіон - не ладнали один з одним, і ніхто з них не був "старшим". Зрештою імператор Алєксандр I у середині серпня призначив командувати армією Кутузова. І той практично "з коліс" дав армії Наполеона той самий "генеральний бій". Російські військові втікачі зупинилися біля села Бородіно, де й сталася одна з найкривавіших битв ХІХ століття. За даними істориків, щохвилини в Бородінській битві гинула рота солдатів, а зіткнення тривало 12 годин. У результаті втрати з обох боків вимірювалися десятками тисяч. Французькі війська змогли захопити частину російських позицій, але повністю армію ворога не розгромили – ті знову вдалися до втечі. Вже за тиждень – 14 вересня 1812 року – Наполеон окупував Москву.
7 вересня 1822 року незалежність проголосила Бразильська імперія. Події в далекій Бразилії, хоч як дивно, теж пов'язані з наполеонівськими війнами. Ця територія була колонією Португалії. Коли у 1808 році Наполеон розпочав війну проти Португалії, 41-річний регент королівства принц Жуан прийняв рішення разом зі своєю матір'ю (божевільною королевою Португалії Марією I) виїхати подалі від бойових дій – у Ріо-де-Жанейро.
Там він почав будувати нове королівство. Створив нові державні органи: Державну Раду, Верховний Суд, королівське казначейство та монетний двір. А у 1815 році завершив будівництво державних інституцій, зрівнявши колонію в правах із самою Португалією. 16 грудня він проголосив створення Сполученого королівства Португалії, Бразилії та Алгарве.
У 1816-му померла королева Марія, і принц-регент став королем – Жуаном VI. Минув уже рік із моменту, коли Наполеон програв битву при Ватерлоо та вирушив у вічне заслання. Війни на континенті тимчасово вщухли. Однак король Жуан не поспішав повертатися до Європи. Владу в Португалії фактично здійснював як регент командувач португальськими військами британський лорд Вільям Бересфорд. Зрозуміло, що так довго не могло тривати, і у 1820 році в країні сталася революція. У серпні там уже сформували революційний уряд, а згодом і затвердили конституцію. Тому Жуану, щоб не залишитися без португальської корони зовсім, довелося відволіктися від "променадів Амазонкою" та швидко вирушати додому (там він змушений був присягнути конституції та істотно поступитися владою – але це інша історія). У Бразилії ж "за головного" король залишив свого 23-річного сина Педру, який отримав титул віцекороля-регента.
Цього титулу він позбувся досить швидко, проголосивши 7 вересня 1822 року незалежність Бразилії від Португалії. А після цього коронувався як імператор Бразилії Педру I. День, коли Педру "кинув батька", досі відзначають у Бразилії як день незалежності.
7 вересня 1940 року нацисти провели перше масоване бомбардування Лондона. Тактика бомбардувань стала черговою в серії спроб змусити незламну Британську імперію припинити спротив Гітлеру. Зі всіх "фронтментів" подальшої Антигітлерівської коаліції саме британці - єдині воювали зі злом у той момент. Радянський Союз у 1940-му якраз репресував населення на територіях, які захопив за домовленостями з нацистами (у країнах Балтії та Західній Україні). Франція капітулювала, територія країни була частково окупована, рештою керував колабораційний режим Віші. У США Конгрес і Сенат один за одним "штампували" різні варіації декларацій про "довічний нейтралітет".
На цьому тлі Гітлер не розраховував на тривалий опір Великої Британії. Після евакуації британської та французької армій з Дюнкерка та капітуляції Франції "фюрер" зосередився на розробці планів вторгнення до Радянського Союзу. Водночас німецька сторона неодноразово передавала дипломатичними каналами британцям пропозиції підписати перемир'я. Активним прихильником переговорів з нацистами був британський міністр закордонних справ лорд Галіфакс, який дістався кабміну Черчилля "у спадок" від його попередника Чемберлена – ідеолога політики "умиротворення". Черчилль був непримиренний і активно налаштовував британське суспільство на боротьбу. Хоча й сам періодично сумнівався під тиском Галіфакса та інших "умиротворювачів". Цей період британської історії яскраво відображений у британській драмі "Темні часи".
Протягом літа німці намагалися тиснути на британців, щоб ті погодилися на переговори. Цей період Другої світової війни отримав назву "Битва за Британію". Причому, ще до того, як ця битва почалася. Назву запозичили з промови Черчилля ("Це був їх зоряний час"), яку він виголосив 18 червня 1940 року. Зокрема, прем'єр-міністр сказав: "Те, що генерал Вейган (верховний головнокомандувач французької армії - Ред.) назвав битвою за Францію, закінчилося. Я очікую, що битва за Британію ось-ось розпочнеться".
Німці вирішили вдатися до бомбардувань Британських островів. Однак спочатку цілили по військовій промисловості та Королівським ВПС, а не по цивільних об'єктах. Розвідувальні польоти та нальоти одного чи кількох бомбардувальників за добу розпочалися з червня 1940 року. Також Люфтваффе з неба мінувало море, щоби максимально нашкодити британській економіці, яка була зав'язана на морську торгівлю. У липні розпочалися планові нальоти на кораблі. Оскільки ознак того, що британці готові до переговорів, не було, Гітлер видав 16 липня директиву №16, яка передбачала підготовку десантної операції "Морський лев". Люфтваффе наказали завоювати панування у повітрі, військово-морському флоту (Крігсмаріне) – готуватися до "запливу через Ла Манш". Проте головнокомандувач Крігсмаріне Еріх Редер як міг відмовляв Гітлера від цієї самогубчої ідеї та постійно відкладав терміни готовності до її реалізації. Хоча Повітряні сили заявляли про свою готовність атакувати "на повну" вже в серпні, ВМФ назвав найранішою з можливих дат операції 22 вересня. Загалом Редер пропонував відкласти операцію на 1941 рік. Бомбардування Лондона у цій стратегії планувалося як кульмінація кампанії, щоб викликати паніку в столиці на тлі вторгнення нацистів на острови.
Однак ці масштабні плани розбилися об військову реальність. Британські Королівські ВПС зовсім не були налаштовані надати нацистам перевагу в повітрі. Вони билися відчайдушно та успішно. "Контроль повітря" був обов'язковою умовою для початку дій на морі та суші. Тож до вересня стало зрозуміло, що "Битва за Британію" - у тому вигляді, як її вели, програна. 4 вересня Гітлер дозволив зосередитися на бомбардуванні міст, насамперед - Лондона.
Цей період війни відомий як "Бліц" ("The Blitz"). Нацисти перейшли до нічних нальотів, які розносили інфраструктуру, житлові квартали, знищували запаси продовольства та призводили до численних смертей і поранень цивільних. Наліт на Лондон 7 вересня став першим у тривалій серії. Надалі столицю Великої Британії бомбили протягом кожних наступних 56 діб із 57. Найважчі атаки Лондона були 15 вересня та 29 грудня (коли виникла Друга велика лондонська пожежа). Терористам так і не вдалося зламати британців та змусити їх здатися. Військове виробництво теж не зупинилося, а лави Люфтваффе суттєво "прорідили".
7 вересня 2022 року в Харківській області продовжувався контрнаступ ЗСУ. Вранці Інститут вивчення війни поінформував, що контратака поблизу Балаклії відкинула російські війська на лівий берег річок Сіверський Донець та Середня Балаклійка. А також ЗСУ увійшли до села Вербівка за три кілометри від Балаклії.
Мерія Балаклії звернулася до місцевих жителів із проханням дотримуватися тиші та чекати офіційних повідомлень. Вдень пресофіцер бригади ім. Богуна Тарас Березовець опублікував відео з захоплених позицій російських десантників у селі Байрак.
А потім з'явилося відео вже з Нової Гусарівки, де українські воїни зняли прапор (чомусь не російський, а радянський – червоний). Увечері президент України Володимир Зеленський вперше заявив, що є добрі новини з Харківської області, проте сказав: називати звільнені населені пункти ще не час.
Церковне свято 7 вересня
7 вересня вшановують пам’ять мученика Созонта. Созонт, родом із Лікаонії, був пастухом. Він читав Святе Письмо й ділився знаннями з пастухами, котрі збиралися до нього. Багатьох із них Созонт привів до віри в Христа. В одну ніч йому було видіння, що закликало його до подвигу мучеництва за Христа. Тоді Созонт вирушив у місто Помпеополь Кілікійський, де готувалося святкування на честь язичницького ідола. Созонт увійшов у капище та відламав руку в ідола, а далі розбив її та роздав це золото жебракам. Зникнення руки, звісно помітили. Керівництво міста розпочало пошуки винних. Щоб не постраждали невинні, Созонт пішов до імператора Максиміана та зізнався, що відламав руку ідолу, аби побачити безсилля язичницього бога, який не чинив жодного спротиву. Імператор наказав піддати Созонта жорстоким тортурам. Його били залізними палицями доти, доки кістки роздробилися. Святий помер. Тіло мученика планували спалити, розвели для цього багаття, проте несподівано розпочалася гроза зі зливою, яка загасила полум’я. Уночі християни поховали тіло.
Народні прикмети
Якщо ще не почався листопад, то зима буде пізньою й теплою.
Якщо ворони голосно каркають, то погода погіршиться.
Якщо птахи не сідають на землю, то скоро піде дощ.
Дощ, який у цей день почався після обіду, затягнеться надовго.
Що не можна робити 7 вересня
Не можна пускати в ліс дітей.
Не можна вінчатися та хрестити дитину (особливо, якщо в цей день іде дощ).
Не можна підходити близько до водойм.
Автор: Ксения Щитова
7 вересня – День військової розвідки України та День міста Суми. 7 вересня 1792 року перша група запорізьких козаків переселилася на Кубань. У 1812-му росіяни програли армії Наполеона Бородінську битву. У 1822-му незалежність проголосила Бразильська імперія. У 1940-му відбулося перше масоване бомбардування Лондона німецькою авіацією. У 2022-му на Харківщині звільнили села Байрак та Нова Гусарівка під Балаклією.
Свята та пам'ятні дати 7 вересня
7 вересня – День військової розвідки України, День міста Суми (перша субота вересня).
У світі: Міжнародний день чистого повітря та синього неба, Всесвітній день польової епідеміології, Всесвітній день поширення інформації про м'язову дистрофію Дюшена.
Також відзначають: Всесвітній день знищення військової іграшки (Всесвітній день відмови від військової іграшки); Міжнародний день бороди, День стерв'ятника та Міжнародний день бекона (усі три відзначають у першу суботу вересня).
7 вересня в історії
7 вересня 1792 року перша група запорізьких козаків переселилася на Кубань. Цього дня в Тамані висадився загін під командуванням полковника Сави Білого.
"Перший загін переселенців на Кубань (довгий час перебувала під владою Туреччини і наприкінці ХVІІІ ст. називалася "Татарською самостійною державою") налічував 3847 козаків із гарматами на 51-му човні. Ще три колони рухалися суходолом. Всього – близько 18 тисяч осіб", – повідомляє Український інститут національної пам'яті.
Згодом частина козаків прибула меншими групами. Загалом перша хвиля переселенців становила понад 25 тисяч людей. Селилися козаки вздовж річки Кубань. Там вони створювали звичні для себе курені та давали їм рідні назви: Канівський, Уманський, Батуринський, Переяславський, Полтавський. Згодом російський уряд перейменував курені на станиці.
"Уряд заохочував переселення як з метою колонізації Кубані, так і маючи на меті зменшення чисельності козацького стану та встановлення контролю над ним. Активна міграція українського населення на Кубань продовжувалася в наступні десятиліття. Наприкінці ХІХ ст. українці на Кубані становили майже 50% населення", – відзначили в УІНП.
7 вересня 1812 року французька армія під командуванням Наполеона розбила росіян у Бородінській битві (у 125 км від Москви).
Такого просування вглиб Росії наполеонівські війська досягли з 24 червня 1812 року, коли перетнули річку Неман. За чотири дні її форсували близько 220 тисяч людей. Вони рушили на схід - і успішно просувалися. Швидке наближення французів до Москви пояснювалося тим, що росіяни відступали, не даючи великих боїв. Тому військо Наполеона поступово "розтягувалося" територією Росії, набуваючи проблем з логістикою та забезпеченням. Сам імператор розраховував наздогнати ворога та дати генеральну битву. Росіяни ж "обмінювали території на час". І це, зрозуміло, створювало все більшу напругу в країні та незадоволення населення. Необхідність битися, а не тікати, ставала все насущнішою в міру того, як французи наближалися до Москви. Додатковою проблемою для російських військових була тривала відсутність головнокомандувача. Два ключові генерали - Барклай-де-Толлі та Багратіон - не ладнали один з одним, і ніхто з них не був "старшим". Зрештою імператор Алєксандр I у середині серпня призначив командувати армією Кутузова. І той практично "з коліс" дав армії Наполеона той самий "генеральний бій". Російські військові втікачі зупинилися біля села Бородіно, де й сталася одна з найкривавіших битв ХІХ століття. За даними істориків, щохвилини в Бородінській битві гинула рота солдатів, а зіткнення тривало 12 годин. У результаті втрати з обох боків вимірювалися десятками тисяч. Французькі війська змогли захопити частину російських позицій, але повністю армію ворога не розгромили – ті знову вдалися до втечі. Вже за тиждень – 14 вересня 1812 року – Наполеон окупував Москву.
7 вересня 1822 року незалежність проголосила Бразильська імперія. Події в далекій Бразилії, хоч як дивно, теж пов'язані з наполеонівськими війнами. Ця територія була колонією Португалії. Коли у 1808 році Наполеон розпочав війну проти Португалії, 41-річний регент королівства принц Жуан прийняв рішення разом зі своєю матір'ю (божевільною королевою Португалії Марією I) виїхати подалі від бойових дій – у Ріо-де-Жанейро.
Там він почав будувати нове королівство. Створив нові державні органи: Державну Раду, Верховний Суд, королівське казначейство та монетний двір. А у 1815 році завершив будівництво державних інституцій, зрівнявши колонію в правах із самою Португалією. 16 грудня він проголосив створення Сполученого королівства Португалії, Бразилії та Алгарве.
У 1816-му померла королева Марія, і принц-регент став королем – Жуаном VI. Минув уже рік із моменту, коли Наполеон програв битву при Ватерлоо та вирушив у вічне заслання. Війни на континенті тимчасово вщухли. Однак король Жуан не поспішав повертатися до Європи. Владу в Португалії фактично здійснював як регент командувач португальськими військами британський лорд Вільям Бересфорд. Зрозуміло, що так довго не могло тривати, і у 1820 році в країні сталася революція. У серпні там уже сформували революційний уряд, а згодом і затвердили конституцію. Тому Жуану, щоб не залишитися без португальської корони зовсім, довелося відволіктися від "променадів Амазонкою" та швидко вирушати додому (там він змушений був присягнути конституції та істотно поступитися владою – але це інша історія). У Бразилії ж "за головного" король залишив свого 23-річного сина Педру, який отримав титул віцекороля-регента.
Цього титулу він позбувся досить швидко, проголосивши 7 вересня 1822 року незалежність Бразилії від Португалії. А після цього коронувався як імператор Бразилії Педру I. День, коли Педру "кинув батька", досі відзначають у Бразилії як день незалежності.
7 вересня 1940 року нацисти провели перше масоване бомбардування Лондона. Тактика бомбардувань стала черговою в серії спроб змусити незламну Британську імперію припинити спротив Гітлеру. Зі всіх "фронтментів" подальшої Антигітлерівської коаліції саме британці - єдині воювали зі злом у той момент. Радянський Союз у 1940-му якраз репресував населення на територіях, які захопив за домовленостями з нацистами (у країнах Балтії та Західній Україні). Франція капітулювала, територія країни була частково окупована, рештою керував колабораційний режим Віші. У США Конгрес і Сенат один за одним "штампували" різні варіації декларацій про "довічний нейтралітет".
На цьому тлі Гітлер не розраховував на тривалий опір Великої Британії. Після евакуації британської та французької армій з Дюнкерка та капітуляції Франції "фюрер" зосередився на розробці планів вторгнення до Радянського Союзу. Водночас німецька сторона неодноразово передавала дипломатичними каналами британцям пропозиції підписати перемир'я. Активним прихильником переговорів з нацистами був британський міністр закордонних справ лорд Галіфакс, який дістався кабміну Черчилля "у спадок" від його попередника Чемберлена – ідеолога політики "умиротворення". Черчилль був непримиренний і активно налаштовував британське суспільство на боротьбу. Хоча й сам періодично сумнівався під тиском Галіфакса та інших "умиротворювачів". Цей період британської історії яскраво відображений у британській драмі "Темні часи".
Протягом літа німці намагалися тиснути на британців, щоб ті погодилися на переговори. Цей період Другої світової війни отримав назву "Битва за Британію". Причому, ще до того, як ця битва почалася. Назву запозичили з промови Черчилля ("Це був їх зоряний час"), яку він виголосив 18 червня 1940 року. Зокрема, прем'єр-міністр сказав: "Те, що генерал Вейган (верховний головнокомандувач французької армії - Ред.) назвав битвою за Францію, закінчилося. Я очікую, що битва за Британію ось-ось розпочнеться".
Німці вирішили вдатися до бомбардувань Британських островів. Однак спочатку цілили по військовій промисловості та Королівським ВПС, а не по цивільних об'єктах. Розвідувальні польоти та нальоти одного чи кількох бомбардувальників за добу розпочалися з червня 1940 року. Також Люфтваффе з неба мінувало море, щоби максимально нашкодити британській економіці, яка була зав'язана на морську торгівлю. У липні розпочалися планові нальоти на кораблі. Оскільки ознак того, що британці готові до переговорів, не було, Гітлер видав 16 липня директиву №16, яка передбачала підготовку десантної операції "Морський лев". Люфтваффе наказали завоювати панування у повітрі, військово-морському флоту (Крігсмаріне) – готуватися до "запливу через Ла Манш". Проте головнокомандувач Крігсмаріне Еріх Редер як міг відмовляв Гітлера від цієї самогубчої ідеї та постійно відкладав терміни готовності до її реалізації. Хоча Повітряні сили заявляли про свою готовність атакувати "на повну" вже в серпні, ВМФ назвав найранішою з можливих дат операції 22 вересня. Загалом Редер пропонував відкласти операцію на 1941 рік. Бомбардування Лондона у цій стратегії планувалося як кульмінація кампанії, щоб викликати паніку в столиці на тлі вторгнення нацистів на острови.
Однак ці масштабні плани розбилися об військову реальність. Британські Королівські ВПС зовсім не були налаштовані надати нацистам перевагу в повітрі. Вони билися відчайдушно та успішно. "Контроль повітря" був обов'язковою умовою для початку дій на морі та суші. Тож до вересня стало зрозуміло, що "Битва за Британію" - у тому вигляді, як її вели, програна. 4 вересня Гітлер дозволив зосередитися на бомбардуванні міст, насамперед - Лондона.
Цей період війни відомий як "Бліц" ("The Blitz"). Нацисти перейшли до нічних нальотів, які розносили інфраструктуру, житлові квартали, знищували запаси продовольства та призводили до численних смертей і поранень цивільних. Наліт на Лондон 7 вересня став першим у тривалій серії. Надалі столицю Великої Британії бомбили протягом кожних наступних 56 діб із 57. Найважчі атаки Лондона були 15 вересня та 29 грудня (коли виникла Друга велика лондонська пожежа). Терористам так і не вдалося зламати британців та змусити їх здатися. Військове виробництво теж не зупинилося, а лави Люфтваффе суттєво "прорідили".
7 вересня 2022 року в Харківській області продовжувався контрнаступ ЗСУ. Вранці Інститут вивчення війни поінформував, що контратака поблизу Балаклії відкинула російські війська на лівий берег річок Сіверський Донець та Середня Балаклійка. А також ЗСУ увійшли до села Вербівка за три кілометри від Балаклії.
Мерія Балаклії звернулася до місцевих жителів із проханням дотримуватися тиші та чекати офіційних повідомлень. Вдень пресофіцер бригади ім. Богуна Тарас Березовець опублікував відео з захоплених позицій російських десантників у селі Байрак.
А потім з'явилося відео вже з Нової Гусарівки, де українські воїни зняли прапор (чомусь не російський, а радянський – червоний). Увечері президент України Володимир Зеленський вперше заявив, що є добрі новини з Харківської області, проте сказав: називати звільнені населені пункти ще не час.
Церковне свято 7 вересня
7 вересня вшановують пам’ять мученика Созонта. Созонт, родом із Лікаонії, був пастухом. Він читав Святе Письмо й ділився знаннями з пастухами, котрі збиралися до нього. Багатьох із них Созонт привів до віри в Христа. В одну ніч йому було видіння, що закликало його до подвигу мучеництва за Христа. Тоді Созонт вирушив у місто Помпеополь Кілікійський, де готувалося святкування на честь язичницького ідола. Созонт увійшов у капище та відламав руку в ідола, а далі розбив її та роздав це золото жебракам. Зникнення руки, звісно помітили. Керівництво міста розпочало пошуки винних. Щоб не постраждали невинні, Созонт пішов до імператора Максиміана та зізнався, що відламав руку ідолу, аби побачити безсилля язичницього бога, який не чинив жодного спротиву. Імператор наказав піддати Созонта жорстоким тортурам. Його били залізними палицями доти, доки кістки роздробилися. Святий помер. Тіло мученика планували спалити, розвели для цього багаття, проте несподівано розпочалася гроза зі зливою, яка загасила полум’я. Уночі християни поховали тіло.
Народні прикмети
Якщо ще не почався листопад, то зима буде пізньою й теплою.
Якщо ворони голосно каркають, то погода погіршиться.
Якщо птахи не сідають на землю, то скоро піде дощ.
Дощ, який у цей день почався після обіду, затягнеться надовго.
Що не можна робити 7 вересня
Не можна пускати в ліс дітей.
Не можна вінчатися та хрестити дитину (особливо, якщо в цей день іде дощ).
Не можна підходити близько до водойм.
Автор: Ксения Щитова
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі