Років за п'ять назад цього кота я назвала Манул, бо він жив у лісі в Сторожинецькому р-ні. На галявину придивлявся до мене з лісу де я лишала машину, не підходив, потім я почала йому привозити їжу і лишати. Так він став виходити і навіть ластитися. Показував як під хмизом треба ловити мишей, а може це вчив мене, щоби я не пропала з голоду ніколи)) На руки не давався ніколи, щоби можно було його взяти в машину і відвезти в місто, да і не бачила я що він пропаде там. Манул був свійський хлопець у лісі, все знав і міг давати собі раду. А потім влітку, коли приїзжали туристи "на шашлики" він навчився чекати своїм мовчазним поглядом і йому перепадали гарні шматки м'яса. Взимку він вже знав, що треба бути сильним і самому здобувати їжу, або чекати мене раз на два-три дні.
В 2022 він не виходив до мене, багато разів приїжджала але його не було, я думала найгірше... І ось в самому кінці року зима була теплою я поїхала на фотополювання птахів з чоловіком, по дорозі є сауна і ресторан, потім ресторан закрився за час коронавірусу, а сауна дуже популярна ввечері, ми зупинилися, щоби чоловік взяв каву на ресепшені, і раптом звонить чоловік і каже: "йди сюди, тут твій Манул на порозі сауни сидить")) Отак його знову знайшла. Вчора знову приїхала і разом з Манулом пішли пішки до лісу 300-500 метрів приблизно, гарно погуляли і пофоткали птахів, у нього трохи ніс пошкрябаний, але не розповів що сталося))
Tatiana Gavrylova