Про відчай

[_Lilit]

Колишні ДАЇшники, переатестовані в копи, розстріляли дитя.
Найгірше те, що з'ясувати достеменно, котрий з тих п'яних *****ів влучив у дитину, можна - але не в Україні, де їх відмажуть другани. А зараз вони 14-річного хлопця підставляють під слідство, сина одного з тих *****ів.
Зелупа в Брюсселі, квакає щось через соцмережі - ну, власне, квакають найняті на це менагери, а йому ******ь. Авакян взагалі робить вигляд, що нічо не сталося - те, що реформа по суті провалена його стараннями, що в нову поліцію прийшли ті самі люди, з тим самим набором поведінкових реакцій - про це теж на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує.
А дитини нема.
П'ять років тому в мене була сяка-така надія, що зміниться життя. Тепер уже зрозуміло, що нічого ніколи тут не зміниться, а тому я випихатиму свою дитину з України куди завгодно, аби лише він пожив по-людськи і не знав того лиха, що зазнала я, і тієї безнадії та душевної спустошеності, коли стається щось подібне і влада робить вигляд, що так воно й повинно бути. Будь-яка влада, хоч там Петя, хоч Вітя, хоч зелупа собача.
Тут нема чого ловити.
Тут ніколи не буде нормального життя.
І нема на те ради.

 

[podrugka007]

Так, дуже хотілося покращення життя в УкраЇні, але надія майже зникла. З другого боку, гарно там, де нас немає.
Якщо душа прагне змін, то треба щось робити, поки депресняк не злопав усю життєву енергію.