Про любовь

[Александр 1-й]

Из серии ЖИИ - жизнь интересных людей.

Почему академик Гельфанд не учился в 10-м классе и никогда не был студентом?

Израиль Гельфанд (1913-2009) — один из величайших математиков XX века, автор множества теоретических работ и прикладных исследований с применением математического метода в области физики, сейсмологии, биологии, нейрофизиологии, медицины. Родился в украинской
деревне Окны. Окончив всего девять классов школы, не получив высшее образование, поступил в аспирантуру механико-математического факультета МГУ им. М. В. Ломоносова и уже в двадцать семь лет стал доктором наук, а в сорок — членом-корреспондентом Академии наук СССР. Гельфанд — лауреат многочисленных отечественных и международных премий; почетный доктор семи иностранных университетов, включая Гарвард и Оксфорд; почетный иностранный член Американской академии искусств и наук.
Когда Израиль Гельфанд окончил девятый класс школы в небольшом местечке под Одессой, учитель математики сказал ему: «Изя, дорогой, я больше ничему тебя не смогу научить. Езжай в Москву, найди там МГУ, а в МГУ — мехмат. Учись дальше, и ты станешь великим математиком! »

На механико-математическом факультете МГУ девятиклассник дошел только до секретаря деканата.
— Молодой человек, где ваш диплом об окончании средней школы? — возмутился секретарь. — Ах, у вас его еще нет! Тогда езжайте к себе назад на Украину и приходите через год, с дипломом!
Но вернуться домой Гельфанд уже не мог — так запали в душу слова учителя о великом будущем. Он решил остаться в Москве, и чтобы заработать на жизнь, устроился гардеробщиком в Ленинскую библиотеку — все как-то ближе к книгам.

Однажды его заметил там за чтением монографии по высшей математике молодой, но уже знаменитый математик Андрей Николаевич Колмогоров.
(Андрей Колмогоров (1903-1987) — советский математик, академик, почетный член нескольких западных академий наук, профессор МГУ им. М. В. Ломоносова, один из создателей современной теории вероятностей. Написал ряд важных работ по истории и философии математики. Был научным руководителем Израиля Гельфанда и не раз говорил про своего ученика: «Общаясь с Гельфандом, я ощущал присутствие высшего разума». )
— Мальчик! Зачем ты держишь в руках эту книгу? — спросил ученый. — Ведь ты не понимаешь в ней ни строчки.
— Я извиняюсь, товарищ профессор, но вы не правы! — парировал Израиль.
— Не прав? Тогда вот тебе три задачки — попробуй решить хотя бы одну до моего возвращения. У тебя есть два часа!
Колмогоров пробыл в библиотеке дольше, чем рассчитывал, и, вернувшись за пальто, отдал номерок другому гардеробщику, совершенно забыв о поручении юному Гельфанду. Уже на выходе из вестибюля он услышал позади робкий оклик:
— Товарищ профессор! Я их решил...
Андрей Николаевич вернулся, взял у Гельфанда исписанные торопливым почерком листки, выдранные из школьной тетради, и с изумлением обнаружил, что все задачи решены, причем последняя, самая трудная — необычайно изящным и неизвестным ему способом.
— Тебе кто-то помог? — не мог поверить профессор.
— Я извиняюсь, но я решил все сам!
— Ты сделал это сам?! ! Тогда вот тебе еще три задачки. Если решишь две из них, возьму на мехмат к себе в аспирантуру. У тебя на все про все четыре дня.

На пятые сутки Колмогоров появился в гардеробе Ленинки и направился прямиком к тому сектору, который обслуживал Израиль Гельфанд.
— Ну как дела? — полюбопытствовал профессор.
— Мне кажется, я их решил... — мальчик протянул математику листы с задачами.
Колмогоров погрузился в чтение. Изучив листки, ученый поднял голову, внимательно посмотрел Изе в глаза и сказал:
— Извините меня, пожалуйста, за сомнения в авторстве решений тех первых задач. Теперь я вижу, что вам никто не помогал. Дело в том, что ни в этой библиотеке, ни за ее пределами вам никто не мог подсказать решение нынешней третьей задачи: до сегодняшнего дня математики считали ее неразрешимой! Одевайтесь, я познакомлю вас с ректором МГУ.

Они застали ректора в его кабинете на Моховой. Тот сидел за столом, заваленным бумагами, и что-то напряженно писал. Ректор лишь мельком взглянул на вошедших:
— Андрей Николаевич! Мне надо срочно дописать документ, а вы врываетесь ко мне с каким-то мальчишкой!
— Простите великодушно, но это не мальчишка, а Израиль Моисеевич Гельфанд, гениальный математик, — уверенно представил Изю ректору первого университета страны Колмогоров. — Он любезно согласился пойти ко мне в аспирантуру. Прошу вас распорядиться.

Вот почему так случилось, что академик Гельфанд никогда не учился в 10-м классе и никогда не был студентом.

 

[н. Х.О.]

Эй, любвеобильные, вы тут как? )))

 

[Александр 1-й]

Околиці за містом 09.07.2025

 

[Александр 1-й]

Цікаво за гастрономію

Колись — сміття, сьогодні — делікатес.
Колись — їжа для бідняків, сьогодні — фуа-гра під джаз у Мішлені.
Колись — «викинь ту ікру, вона тече», сьогодні — $300 за баночку.

Світ гастрономії — це ще той маркетинговий стендап:
щойно щось прокисло, попліснявіло чи завоняло — чекай, з’явиться шеф, дасть французьку назву й подасть на сланцевій плиті.

Список продуктів, які з «фу» стали «вау».
Їжа, яку колись соромно було їсти, а тепер — соромно не замовити.

1. Ікра (особливо чорна)
• Було: Побічний продукт рибальства, часто викидали або солили в діжках.
• Стало: Символ розкоші, делікатес у ресторанах.

2. Сир із цвіллю (рокфор, камамбер, брі, горгонзола)
• Було: Зіпсований сир, який фермери їли самі, бо не можна було продати.
• Стало: Елітний продукт із благородною пліснявою, часто за великі гроші.

3. Устриці
• Було: Їжа бідняків у прибережних регіонах (особливо в Англії та США в XIX ст.).
• Стало: Дорогий делікатес, подають на лід із шампанським.

4. Равлики (ескарго)
• Було: Їжа селян у Франції, яких змушувала злидні.
• Стало: Вишукане блюдо французької кухні.

5. Курятина
• Було: Колись дорожча, але в 1950–60-х роках у США вважалась “нудною їжею бідних”.
• Стало: Завдяки рекламі — символ здорового харчування, універсальний продукт.

6. Внутрішні органи (печінка, язик, серце, нирки тощо — «офаль»)
• Було: Їжа бідняків, яку багаті викидали.
• Стало: Частина високої гастрономії (наприклад, паштети, фуа-гра).

7. Кістковий мозок
• Було: Побічний продукт забою.
• Стало: Страва у дорогих ресторанах (подають запеченим із тостами).

8. Суші
• Було: Страва японських рибалок, щоб зберігати рибу.
• Стало: Модний тренд у ресторанах по всьому світу.

9. Капуста кале, мангольд, артишоки
• Було: «Селянська» зелень або корм для худоби.
• Стало: Суперфуди в інстаграмі, дорогі інгредієнти в меню.

10. Кава та какао
• Було: Напої рабів або дешевої робочої сили на плантаціях.
• Стало: Символи вишуканості, з’явився «спешелті кофе» (від $10 за чашку).

11. Ферментована риба (наприклад, шведський сюрстрьомінг)
• Було: Засіб виживання — щоб риба не псувалася.
• Стало: Гастрономічна екзотика.

12. Яйця “Бенедикт”, пашот тощо
• Було: Просте селянське яйце, вживали на сніданок.
• Стало: Страва з ресторанів високої кухні.

Смачного)))

 

[KRAK]

Цікаво за гастрономію

Колись — сміття, сьогодні — делікатес.
Колись — їжа для бідняків, сьогодні — фуа-гра під джаз у Мішлені.
Колись — «викинь ту ікру, вона тече», сьогодні — $300 за баночку.

Світ гастрономії — це ще той маркетинговий стендап:
щойно щось прокисло, попліснявіло чи завоняло — чекай, з’явиться шеф, дасть французьку назву й подасть на сланцевій плиті.

Список продуктів, які з «фу» стали «вау».
Їжа, яку колись соромно було їсти, а тепер — соромно не замовити.

1. Ікра (особливо чорна)
• Було: Побічний продукт рибальства, часто викидали або солили в діжках.
• Стало: Символ розкоші, делікатес у ресторанах.

2. Сир із цвіллю (рокфор, камамбер, брі, горгонзола)
• Було: Зіпсований сир, який фермери їли самі, бо не можна було продати.
• Стало: Елітний продукт із благородною пліснявою, часто за великі гроші.

3. Устриці
• Було: Їжа бідняків у прибережних регіонах (особливо в Англії та США в XIX ст.).
• Стало: Дорогий делікатес, подають на лід із шампанським.

4. Равлики (ескарго)
• Було: Їжа селян у Франції, яких змушувала злидні.
• Стало: Вишукане блюдо французької кухні.

5. Курятина
• Було: Колись дорожча, але в 1950–60-х роках у США вважалась “нудною їжею бідних”.
• Стало: Завдяки рекламі — символ здорового харчування, універсальний продукт.

6. Внутрішні органи (печінка, язик, серце, нирки тощо — «офаль»)
• Було: Їжа бідняків, яку багаті викидали.
• Стало: Частина високої гастрономії (наприклад, паштети, фуа-гра).

7. Кістковий мозок
• Було: Побічний продукт забою.
• Стало: Страва у дорогих ресторанах (подають запеченим із тостами).

8. Суші
• Було: Страва японських рибалок, щоб зберігати рибу.
• Стало: Модний тренд у ресторанах по всьому світу.

9. Капуста кале, мангольд, артишоки
• Було: «Селянська» зелень або корм для худоби.
• Стало: Суперфуди в інстаграмі, дорогі інгредієнти в меню.

10. Кава та какао
• Було: Напої рабів або дешевої робочої сили на плантаціях.
• Стало: Символи вишуканості, з’явився «спешелті кофе» (від $10 за чашку).

11. Ферментована риба (наприклад, шведський сюрстрьомінг)
• Було: Засіб виживання — щоб риба не псувалася.
• Стало: Гастрономічна екзотика.

12. Яйця “Бенедикт”, пашот тощо
• Було: Просте селянське яйце, вживали на сніданок.
• Стало: Страва з ресторанів високої кухні.

Смачного)))

Добавлю.
Когда-то в Америке омарами кормили рабов и заключенных, так как это считалось дешевым говном.

 

[Александр 1-й]

Атанасовське озеро. Ковпиця звичайна - це цікавий птах, який належить до родини Ібісових. Дуже рідко підпускають мене для фотосесії ❤.

 

[Александр 1-й]

Сир vs Сир. Чому творог — це не камамбер, а лактозна перемога українців

В Україні здавна робили сир.
Але не той, що в дірочку і пахне Францією.
Наш сир — білий, крихкий, терпкий. Те, що ще називають "творог"
У чому різниця?
– Француз варить сир зі свіжого молока, додає сичуг, пресує, визріває. Бо його організм не терпить лактозу — молочний цукор.
– Українець чекає, поки молоко само скисне, і робить сир без складної хімії, без ферментів. Бо його організм цю лактозу переносить легко.

📜 Творог — це генетичний трофей.
Можливість пити молоко, їсти кисляк і робити сир просто зі "зіпсованого" — це сила мутації, яка врятувала частину європейців під час голоду.
А українців зробила нацією лактозної витривалості.

📌 Справжній сир — той, що народжується з кисляку.
Не тому, що нема іншого варіанту,
а тому, що наше тіло дозволяє не боятися молока.

 

[Александр 1-й]

Один талановитий підводний фотограф зафіксував неймовірний момент: самка морського коника передає свої ікринки самцеві — саме він виношує їх у спеціальній сумці та «народжує» малят після того, як вони дозріють. Так, саме самці морських коників народжують.

Морські коники — не просто дивовижні істоти. Це одні з найбільш романтичних і відданих тварин у світі. Вони моногамні, створюють пари на все життя й виявляють свою ніжність у надзвичайно зворушливий спосіб. Щоранку вони вітають одне одного радісним танцем, який триває понад п’ять хвилин — кружляючи і переплітаючи хвостики, ніби обіймаються під водою.

Упродовж дня вони плавають поруч, обмінюються ніжними жестами, «червоніють» після сварок і «миряться» за допомогою зміни кольору та тісної близькості. Вони також обожнюють смачно поїсти — можуть з’їсти разом до кількох тисяч дрібних ракоподібних на день, зокрема артемій, мізид і зоопланктон!

Що робить їх по-справжньому унікальними? Те, що самець морського коника виношує й народжує потомство — рідкісне явище у світі природи, яке говорить про глибоку близькість і справжню командну гру в парі.

Морські коники нагадують нам: справжнє партнерство — це не лише ділити тягарі, а й розділяти магію спільного життя.