вот решение суда:
Рішення іменем України
Суд встановив:
Позивачка звернулася до суду у жовтні 2008 р., просить, посилаючись на ст..ст..345, 355 ЦК України, ст.ст. 175, 176, 177 Сімейного кодексу України, визнати за нею право власності на 1\2 частину жилого будинку по вул..----, у м. Харкові.
В обгрунтовання позовних вимог посилається на те, що у березні 1994р. на неї (їй тоді було 9 років) та відповідачку – її мати – була приватизована квартира по вул.. Балакірєва у м. Харкові.
(!!!)4 січня 1995р. ця квартира була продана, і 11 січня 1995 року була придбана за договором купівлі-продажу квартира по пл.. Повстання у м. Харкові, яка була оформлена на відповідачку. У цій квартирі вони мешкали до жовтня 2004р.
22 жовтня 2004р. відповідачка за договором купівлі-продажу придбала спірний будинок по вул.. ------у м. Харкові.
Відповідачка, знаючи, що у квартирі по пл. Повстання є її – позивачки – частина, обіцяла після оформлення договору купівлі-продажу спірного будинку оформити договір дарування на частину житлового будинку, яку буде займати вона – позивачка, оскільки будинок придбаний на два входи. З моменту придбання будинку вона – позивачка з донькою стала проживати у одній частині будинку, а мати з сином – братом позивачки – у іншій половині будинку. Вона уклала договір користування електричною енергією, що свідчить про те, що між ними було визначено порядок користування будинком. В останній час у неї з матір’ю склалися неприязні стосунки, мати виганяє її з будинку, має намір продати будинок, відмовляється оформити договір дарування, звертається зі скаргами на неї і її чоловіка до органів міліції, тому вона і звернулася з зазначеним позовом.
У судовому засіданні позивачка позов підтримала, подала заяву про поновлення строку на звернення до суду , посилаючись на те що тільки у жовтні 2008 р., коли готувала позов до суду, дізналася про порушення її прав.
Представник позивачки пояснила, що спірний будинок придбаний у тому числі і за кошти позивачки від продажу її частки у приватизованій квартирі.
Відповідачка у судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що вона мала намір виїхати з 9-ти річною донькою у Росію, у зв’язку з цим до продажу квартири, яка була приватизована на них з донькою, отримала рішення органу опіки та піклування, відповідно до якого повинна була половину вартості квартири після її продажу покласти на рахунок відповідачки. Частину грошей вона потратила на утримання доньки, оскільки не отримувала аліментів, а частина грошей залишилася у неї. З позивачкою у них були конфлікти через неправильну поведінку останньої, а також через неналежну сплату нею комунальних послуг. Вона наполягала на встановленні позивачкою окремого лічильника. Вона вважає, що нинішній другий чоловік позивачки має намір у разі задоволення позову закласти частину будинку. Також пояснила, що позивачці завжди було відомо про наявність її частки у квартирі по вул.. Балакірєва, строк для звернення до суду нею пропущений. Право власності на спірний будинок позивачка не придбала, а вартість належної позивачці половини квартири по вул.. Балакірєва у розмірі 350 грн., враховуючи, що квартира продана за 70 млн. карбованців, вона поклала під час розгляду даної справи на рахунок позивачки у банку.
Представник відповідача подав письмові заперечення, також у суді пояснив, що законних підстав для задоволення позову немає. Строк позовної давності для звернення до суду позивачкою пропущено. Посилання позивачки на ст..ст.345, 355 ЦК України, а також ст..ст.175, 176, 177 Сімейного кодексу України в обґрунтування позовних вимог є юридично неспроможними, оскільки спірне домоволодіння належить відповідачці на праві приватної власності одноосібно, позивачка є повнолітньою.
Крім того, половина вартості проданої квартири по вул.. Балакірєва, що становить 35 млн. крб.., згідно з Указом Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 р., складає 350 грн., і зазначена сума внесена відповідачкою на банківський рахунок позивачки відповідно до рішення виконкому від 6 вересня 1994р., про надання згоди на відчуження частки квартири позивачки.
Представник 3-ї особи – органу опіки та піклування Дзержинської районної у м. Харкові ради – позов підтримав, послалася на те, що відповідачка неповнолітньої позивачки, що позбавило позивачку права придбати своє житло. Оскільки частина коштів, належних позивачці, витрачено на придбання спірного будинку, позивачка має право власності на половину цього будинку.
Представник 3-ї особи – виконкому Дзержинської районної ради у м. Харкові – про слухання справи повідомлений належним чином, у судове засідання не з’явився. Відповідно до ст.. 169 ЦПК України суд вважає можливим справу розглянути у відсутності представника виконкому.
Суд, вислухавши пояснення сторін, а також представників сторін та 3-ї особи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні правовідносини.
….
….(ф. і. позивача – відповідача, інформація про шлюб, тощо…)
За договором дарування від 19 червня 1985р., посвідченого нотаріально, ФИО та ФИО (бабуся позивачки, мати відповідачки) подарували відповідачці жилий будинок жилою площею 46,10 кв. м. з надвірними будівлями у м. Мерефі.
Згідно з свідоцтвом про право власності на житло, виданим 15 січня 1994р. органом приватизації – комісією по приватизації житлового фонду заводу «ФЕД» - квартира по вул.. Балакірєва у м. Харкові, загальною площею 64.4 кв.м. приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» і зареєстрована у БТІ на праві спільної суспільної власності за позивачкою та відповідачкою.
17 серпня 1994 р. відповідачка звернулася з заявою до опікунської ради виконкому Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова з проханням надати дозвіл нотаріальній конторі на оформлення договору купівлі-продажу або міни приватизованої квартири по вул.. Балакірєва, від імені її неповнолітньої доньки. У заяві вона зазначила, що після продажу даної квартири вони виїжджають до Росії на постійне місце проживання.
Відповідно до рішення виконкому Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова від 6 вересня 1994 р. нотаріальній конторі надано дозвіл укласти договір крівлі-продажу або договір міни 1\2 частини квартири по вул.. Балакірєва, від імені неповнолітньої позивачки, обов’язки по оформленню договору у нот конторі від імені неповнолітньої покладено на її матір, останню зобов’язано гроші, одержані від продажу 1\2 частини квартири по вул.. Балакірєва, згідно свідоцтва про право власності на житло, внести на ім’я неповнолітньої.
(!!!)Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 вересня 1994., посвідченого ХТБ, відповідачка і неповнолітня позивачка, від імені якої діяла відповідачка продали, а ФИО ( мати відповідачки) купила трьохкімнатну квартиру жилою площею 39.3 кв.м., загальною площею 64.4 кв.м. у будинку по вул. . Балакірєва у м. Харкові за ціною 70 000 000 крб.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 11 січня 1995р., посвідченого ХТБ, ФИО і ФИО продали, а відповідачка придбала двокімнатну квартиру жилою площею 31,6 кв.м., загальною площею 41,5 кв.м. у будинку по пл.. Повстання у м. Харкові за ціною 127 920 грн.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2004 р., посвідченого приватним нотаріусом ФИО ХМНО , ФИО продав, а відповідачка придбала житловий будинок загальною площею 71,7 кв.м., житловою площею 28,2 кв.м., з надвірними будівлями по вул.. ------- у м. Харкові за ціною 62 100 грн.
Житловий будинок по вул..---- у м. Харкові зареєстрований в цілому на праві власності за відповідачкою на підставі зазначеного договору купівлі-продажу.
У зазначеному будинку зареєстровано і мешкають 4 особи – позивачка з малолітньою дитиною і відповідачка з малолітнім сином.
У вересні 2008 відповідачка зверталася з заявою до ленінського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківський області з приводу погроз з боку співмешканця доньки. У листопаді 2008 з заявою до зазначеного органу міліції зверталася позивачка з приводу перешкод її матері поліпшенню побутового рівня в їхній оселі.
5 червня 2009р. відповідачкою укладений договір з ВАТ «Державний ощадний банк» про відкриття поточного рахунку на користь 3-ї особи і на поточний рахунок зараховано 350 грн.
Оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів в частині визнання права власності на 1\3 частину спірної квартири за кожним є обґрунтованими і підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст..11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини; інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ст..12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.. 321 ЦК України право власності є непорушним. Нніхто не може бути протиправно позбавлений цього права і обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента.
Спірним будинок було продано продавцем саме відповідачці, тому саме вона набула право власності за цим договором.
Згідно зі ст.. 11, 60 ЦПК України суд розглядає справи на підставі наданих сторонами доказів, в межах заявлених позовних вимог.
Предметом спору за даним позовом є право власності на придбаний відповідачкою будинок.
Позивачкою не оспорюється дійсність жодного з укладених договорів купівлі-продажу.
Рішення виконкому Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова від 6 вересня 1994 р., відповідно до якого надано згоду на відчуження частки квартири неповнолітньої позивачки та на відповідачку покладено обов’язок покласти на рахунок доньки половину вартості квартири, до цього часу також ніким не оспорюється, воно не скасовано та не визнано недійсним. Зазначеним рішенням на відповідачку не покладено обов’язок придбати за рахунок проданої частки позивачки якесь інше житло.
Не звернулась позивачка до цього часу до суду з вимогами про спонукання відповідачки виконати зобов’язання, встановлені цим рішенням.
За таких обставин позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду з такими вимогами.
Відповідно до ст.. 345 ЦК України, якою позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги, особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності. Однак позивачка у 1994 р. набула право спільної сумісної власності разом з відповідачкою у зв’язку з приватизацією саме на квартиру по вул.. Балакірєва у м. Харкові.
Доводи позивачки про те, що вона набула право власності на 1\2 частину спірного будинку, придбаного відповідачкою за договором купівлі-продажу, є необґрунтованими і не відповідають змісту зазначеної правової норми.
Доводи позивачки про те, що між сторонами визначено порядок користування будинком, на підтвердження чого вона надала укладений з нею договір на користування електричною енергією у спірному будинку, не свідчить про наявність у позивачки права власності на частину зазначеного будинку, а лише свідчить про право користування. Факт реєстрації і проживання позивачки за цією адресою відповідачка не оспорює, і дані обставини не є предметом доказування по даній справі.
Посилання позивачки на ст.. 355 ЦК України, якою регламентовано поняття і види права спільної власності, також не дає підстав для задоволення її позовних вимог.
Згідно зі ст.. 175 СК України, на яку посилається позивачка, майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Доказів, що спірний будинок придбаний за рахунок спільної праці сторін чи за спільні кошти позивачка суду не надала. Ніяких даних про розмір таких коштів також суду не надано. Крім того, на час придбання відповідачкою спірного будинку позивачка була повнолітньою.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ніяких підстав для визнання за позивачкою права власності на 1\2 частину придбаного відповідачкою будинку немає, позовні вимоги позивачки не обґрунтовані вимогами закону і задоволенню не підлягають.
У заяві про поновлення строку для звернення до суду, позивачка фактично зазначає, цей строк нею не пропущений, скільки вона дізналася про порушення права лише у жовтні 2008 р.
Суд відмовляє у позові по суті заявлених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.. 11, 321, 345, 355 Цивільного кодексу України, ст.. 175-177 сімейного кодексу України, суд
Вирішив:
У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1\2 частину житлового будинку з надвірними будівлями.
там где (!!!) там ошибка. 4 января 1994 года квартиру по Балакирева продавала уже моя бабушка за 300 000 000крб.
что скажете теперь?
