Троянський кінь
8 серпня 2004-го в місто Харків вʼїхала вантажівка з московськими номерами. Так 20 років тому урочисто завезли троянського коня і заодно – бронзового вершника, розсипаного на багато шматків. Фрагменти фігури водрузили на пʼєдестал із червоного граніту. Спочатку їх скріпили болтами, потім стики заварили, а шви обробили карбувальники, щоб пам'ятник виглядав як єдине ціле. Російські ваятелі підступно прозвали його "козак Харько", щоб наївні містяни повірили, що цей дар – "памʼятник засновникам Харкова".
29 липня 2024
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
історикиня культури, архітекторка, докторка філософських наук
"Данайців боюсь із дарами прибулих"
(Timeo Danaos et dona ferentes)
Вергілій. Енеїда
"Попасти пальцем у небо" (pie in the sky) означає зробити щось недоречно, невпопад, не до ладу, безтолково. А що б могло значити "попасти у небо списом"? У місті Харків є унікальний символічний обʼєкт воєнного часу – величезна зелена гора, з якої в небо стирчить спис. Чи то прокльони і погрози небесам? Чи жалюгідний замах на шахеди і ракети, що сиплються на місто з неба? Чи обіцянка помститися за обстріли?
О 9 ранку 8 серпня 2004 року в місто Харків вʼїхала вантажівка з московськими номерами. Так 20 років тому до нас урочисто завезли троянського коня і заодно – бронзового вершника, напіврозібраного, розсипаного на багато шматків. Фрагменти фігури водрузили на пʼєдестал із червоного граніту. Спочатку їх скріпили болтами, потім стики заварили, а шви обробили карбувальники, щоб пам'ятник виглядав як єдине ціле. Російські ваятелі підступно прозвали його "козак Харько", щоб наївні містяни повірили, що цей дар – "памʼятник засновникам Харкова".
Локація була обрана не випадково: біля майдану Свободи (що колись був Ветеринарною площею, майданом Дзержинського, Німецької армії, Лейбштандарте СС, а потім знову Дзержинського) – на початку проспекту Леніна. Ідеологічний, так би мовити, центр. Утім, проспект Леніна іронічні жителі міста Харкова тоді одразу ж прозвали тим, що йде "коню під хвіст".
Гігантський незграбний кінний монумент у "лужковському стилі" (що може бути більш потворним?), подарований до 350-річчя міста Харкова, мав символізувати єдність братських народів. А ще (за словами автора, горезвісного Зураба Церетелі) – "незалежність і силу українського народу, що повстав проти гніту". Якого гніту? Що мав на увазі грузин за походженням Церетелі?
Насправді невідомо, кого саме мав би сигніфікувати цей вершник: чи то козацького сотника, чи то пасічника на ім'я Харитон (Харька), чи то його предка Андрія, чи то полковника Григорія Єрофійовича Донця. Бо ніхто достеменно не знає, хто був засновником міста Харків, але для росіян це і не мало значення. Фейкова квазі-історична постать мала увіковічнити "братську дружбу" (читай: символічну владу старшого брата над цією територією).
Згідно з одним із апокрифів, заготовка скульптури була зроблена для чергового церетелівського монумента Петру Першому, але чомусь не була затребувана і валялася без діла. Навіщо ж добру пропадати? Так наспіх, до 350-річчя міста Харкова, скульптуру переробили в "українському стилі", при чому з грубим порушенням будь-якої історичної достовірності у відтворенні костюму та зброї. Якщо це так, то сам факт встановлення цього чудовиська і був його першим символічним переодяганням: російський цар мав перетворитися на узагальнений портрет малороса. "Яка різниця?". Одяг український, начинка – російська.
Ось декілька більш ніж відомих історичних подробиць (однак сьогодні вони сприймаються як щось абсолютно неймовірне: "огидне – невірогідне"). Це одоробло подарував нашому місту тодішній мер Москви Юрій Лужков, створив – його "придворний скульптор" і видатний майстер російського офіціозу, а змонтували прямо на постаменті робітники заводу "Монумент-скульптура", які прибули в місто Харків прямісінько з Санкт-Петербургу. Росіяни розраховували на століття. Мислили і будували з широким історичним розмахом. Гарантійний термін бронзового козака, – амбіційно оголосили творці, – десять тисяч років!