Ось написав не величку історію про нас , казаків
Усмішка, як ми кашу варили ...
Одного дня, весенього дня, зібралися ми попоїсти духмяної каши у ліси.
День був гарний і зранку було зрозумило, що требо провести його не на параску.
Ще з самого ранку ми купили кашу, м ясо, цибулю, різні овочи та салати, мед ну и горілку,
куди ж без цього... Але тільки не було в нас казана. Що ж робити? І тут розум Віталія вдарив його
в голову та він придумав варити кашу у каструлі на рогочах.
Поїхали у ліс на маршуці. Звістно там трохи потовкалися так що, стекляна пляшка не витримала
й розбилася у торбі. Не дороге та не понятно чіє віно то було, але мій рудзак був мокрий і мав духмяность
брижного вінограда. Так і не вияснилося , хто її туди поклав. Після приблизно часової їзди ми стояли поряд лісу.
Ліс той велик , так не малий , десь у Вальскому районі приблизно. Було мокро і сніг ще лежав, але сонечко
гріло і повітря було натхненно весно. Після відишки з переїзду ми вирішали йти. Шли десь годину, а може
і більше но дебрі вже були такі, що до ближнього села було десь з десяток кілометрів. На одній дуже гарній
галявенні ми зупинилися. Там було так тихо, що вуха чули, як дерева трішали від вітра.І тут ми побачили білку,
яка стрибала поголявені. Все начали горлупанети тобто:" Білка , лови її!!" - ну, як дурні у лісі. Було
зрозуміло, що це знак . Тут требо ставити табор. Всі, як один почали працю. Було вже десь півдня.
Я з Саньком Ставили намети, Кобза пішов по дрова, а всі займалися різною але дуже потрібною працею.
І ось табор був стоячим і вже горіло вогнише. Саня підвів прапор над наметами. Трохи попоїли та навернули
першу за становлення. Тут Кобза дістав рушницю. Рушниця то не справжня але стріляла кульками з яких
залишався синяк. То ми з нею побавилися постріляли по попірцям і пофоткалися. День стоновився все теплішим.
На безросудку почали грати в слона. Було не дуже чисто, а з цим і цікавіше. Гра була на вішому рівні, билися
дуже жортоко й агресивно.
Як сонце почало заходити ми начили збератися біля вогнишя і варити нашу кашу. Зробили так, як збиралися з
ранку. Вечер особливий у лісі. На небі було багато зорь. Так багато , що зорі світили нам на галявені, як
ліхтарі. ВСе було прекрастно. Наша десятка приблизно десь так було людей... Зібралася до купи, біля вогнишя й
нашого казана. Всі за день дуже набігалися й хотіли їсти так. Ви б це бачили. Невиличка купа людей седять
вокруг казан і стукають ложками по тарілками... Вже через деякий час каша запахла духмяним, лісовим, особливим
смоком і у всіх запалали очі. Це було таке не забутне враження, що не зя описати на бумажці. І ось воно, каша готова..
Віталій перемішав її великою дерев яною ложкою, а краше сказати маланькою лопаткою і почав насипати нам в торілки.
Всі звістно просили що б побільше була порція але в нас все строго щоб кожен міг посмукувати кашою.
Вечеря була така славно, давно ми так не гуляли адже було зима...
Ранком я вийшов з палатки, був весеній ранок. Трохи холодно, трохи темно тай ше хмари находили.
Не хотілось дощу. Табор пустував всі ще спали : стояв пустий казан, дрова які ми вчора не спалили, непомиті тарліки та
всякого мотлоху було навалом не замлі. Через де , який час люди почали зходитися і діло похло сніданком.
ПОчали розводити вогнеше....Шоб пожарити м ясцо. Сніданок був також на горі. Від свіжого повітря не в
кого не боліла голова після вчорашньої каші. До обіда ми сувались туди сюди і вирішали йти до траси, а то
почавало дошіти. Дощь зістав нас десь приблизно на пів шляху до траси. Дуже цікаво йти під дощем п ять
кіломітрів.
Ми дойшли і сили на маршрутку і вже вечером були дома. Так ось ми відпочиваєм.
ХаБаров Артем
Усмішка, як ми кашу варили ...
Одного дня, весенього дня, зібралися ми попоїсти духмяної каши у ліси.
День був гарний і зранку було зрозумило, що требо провести його не на параску.
Ще з самого ранку ми купили кашу, м ясо, цибулю, різні овочи та салати, мед ну и горілку,
куди ж без цього... Але тільки не було в нас казана. Що ж робити? І тут розум Віталія вдарив його
в голову та він придумав варити кашу у каструлі на рогочах.
Поїхали у ліс на маршуці. Звістно там трохи потовкалися так що, стекляна пляшка не витримала
й розбилася у торбі. Не дороге та не понятно чіє віно то було, але мій рудзак був мокрий і мав духмяность
брижного вінограда. Так і не вияснилося , хто її туди поклав. Після приблизно часової їзди ми стояли поряд лісу.
Ліс той велик , так не малий , десь у Вальскому районі приблизно. Було мокро і сніг ще лежав, але сонечко
гріло і повітря було натхненно весно. Після відишки з переїзду ми вирішали йти. Шли десь годину, а може
і більше но дебрі вже були такі, що до ближнього села було десь з десяток кілометрів. На одній дуже гарній
галявенні ми зупинилися. Там було так тихо, що вуха чули, як дерева трішали від вітра.І тут ми побачили білку,
яка стрибала поголявені. Все начали горлупанети тобто:" Білка , лови її!!" - ну, як дурні у лісі. Було
зрозуміло, що це знак . Тут требо ставити табор. Всі, як один почали працю. Було вже десь півдня.
Я з Саньком Ставили намети, Кобза пішов по дрова, а всі займалися різною але дуже потрібною працею.
І ось табор був стоячим і вже горіло вогнише. Саня підвів прапор над наметами. Трохи попоїли та навернули
першу за становлення. Тут Кобза дістав рушницю. Рушниця то не справжня але стріляла кульками з яких
залишався синяк. То ми з нею побавилися постріляли по попірцям і пофоткалися. День стоновився все теплішим.
На безросудку почали грати в слона. Було не дуже чисто, а з цим і цікавіше. Гра була на вішому рівні, билися
дуже жортоко й агресивно.
Як сонце почало заходити ми начили збератися біля вогнишя і варити нашу кашу. Зробили так, як збиралися з
ранку. Вечер особливий у лісі. На небі було багато зорь. Так багато , що зорі світили нам на галявені, як
ліхтарі. ВСе було прекрастно. Наша десятка приблизно десь так було людей... Зібралася до купи, біля вогнишя й
нашого казана. Всі за день дуже набігалися й хотіли їсти так. Ви б це бачили. Невиличка купа людей седять
вокруг казан і стукають ложками по тарілками... Вже через деякий час каша запахла духмяним, лісовим, особливим
смоком і у всіх запалали очі. Це було таке не забутне враження, що не зя описати на бумажці. І ось воно, каша готова..
Віталій перемішав її великою дерев яною ложкою, а краше сказати маланькою лопаткою і почав насипати нам в торілки.
Всі звістно просили що б побільше була порція але в нас все строго щоб кожен міг посмукувати кашою.
Вечеря була така славно, давно ми так не гуляли адже було зима...
Ранком я вийшов з палатки, був весеній ранок. Трохи холодно, трохи темно тай ше хмари находили.
Не хотілось дощу. Табор пустував всі ще спали : стояв пустий казан, дрова які ми вчора не спалили, непомиті тарліки та
всякого мотлоху було навалом не замлі. Через де , який час люди почали зходитися і діло похло сніданком.
ПОчали розводити вогнеше....Шоб пожарити м ясцо. Сніданок був також на горі. Від свіжого повітря не в
кого не боліла голова після вчорашньої каші. До обіда ми сувались туди сюди і вирішали йти до траси, а то
почавало дошіти. Дощь зістав нас десь приблизно на пів шляху до траси. Дуже цікаво йти під дощем п ять
кіломітрів.
Ми дойшли і сили на маршрутку і вже вечером були дома. Так ось ми відпочиваєм.
ХаБаров Артем
Останнє редагування:
