Статус:
Offline
Реєстрація: 10.09.2018
Повідом.: 18218
Реєстрація: 10.09.2018
Повідом.: 18218
- 🔴 19:27 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #5101
Re: О Разном: в шутку и всерьез.
ГЕНІЙ ПЕРЕВТІЛЕННЯ
- є така вулиця в Києві довга, в центрі - знаю!
- А те що вчора, 15 травня його день народження, знав? - славетний Панас Саксаганський (1859-1940), український актор, режисер, драматург і педагог.
…Це народження сталося в Кам’яно-Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії (нині Миколаївська область). Його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Тобілевич, мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами: Марія (Садовська-Барілотті), Іван (сценічне псевдо Карпенко-Карий), Микола (Садовський) і наймолодший — Панас (Саксаганський).
Мати Євдокія Зіновіївна бавила дітей українськими піснями, Шевченковими віршами, а ще розповідала малечі “Наталку-Полтавку”, яку знала напам’ять. Але не просто розказувала, а вживалася в персонажів п’єси й грала за кожного з них. Діти були в захваті. До того ж старший брат Іван та Марко Кропивницький керували аматорським гуртком. І хоча малому Панасу забороняли відвідувати ті вистави (бо ж сцена настільки захоплювала, що він геть забував про уроки) він пробирався туди тишком і спостерігав за грою акторів із закутка. Вже тоді він мріяв і собі долучитися до театру. Першою сходинкою до цього став його власний драматичний гурток у Бобринецькій повітовій школі, де він навчався.
У 24 роки наймолодший із Тобілевичів став професійним актором. Ось такі цікавини з біографії Панаса Тобілевича (Саксаганського) я знайшла.
Дуже скоро про талановитого актора заговорили в пресі. Саксаганському (такий псевдонім обрав Панас) пророкували велике майбутнє. Його гра на сцені не залишала нікого байдужими, а ще голос. Федір Шаляпін говорив, що Саксаганському треба було в оперу йти.
Коли брати Тобілевичі із трупою Кропивницького виступали в Петербурзі, преса зауважила, що це «люди из интеллигентного слоя», що не було типовим для тодішніх акторів. На спектаклі «Назар Стодоля» й «Наталка Полтавка» ходив цар Олександр ІІІ і навіть дав аудієнцію артистам. Через те британські газети писали, що цар запобігає перед українцями. Це не так, але успіх таки був грандіозний. З газет: «Хохлы и хохлушки решительно и по праву завоевали внимание Петербурга». Про Саксаганського: «Счастливая внешность, выразительное лицо, прекрасный голос и бесспорный талант».
Його здатність до перевтілень — легендарна. У першому акті «Суєти» Карпенка-Карого грав романтичного молодого Івана, а у другому — старого п’янюгу Тарабанова. І ніхто його не впізнавав. Умів грати все — від високої трагедії до фарсу. Якось його у ролі старого маразматика Пеньонжки в «Мартині Борулі» побачив професор-психолог і сказав, що за цією роллю можна писати дисертацію із психопатології. А ця роль усім акторам здавалася дрібною, й її викидали із п’єси.
Саксаганський зіграв майже сто ролей, серед яких, кажуть, не було найкращої, бо всі — найкращі. У комедії «За двома зайцями» Саксаганський став співавтором ролі Голохвастова. Саме він придумав монолог «Єжелі человєк подимется своїм умом вище лаврської колокольні...».
В Одесі Саксаганського шанував навіть грубіян-градоначальник Зелений. Казав:
— Моя жена, дура, шастает к вам в театр каждый вечер!
Часом через пані Зелену випрошували дозвіл грати спектакль, бо тоді український театр не дуже пускали до українських міст. Тож мандрували по Росії. Там українців приймали, а євреїв ні. А весь оркестр трупи Саксаганського — євреї. Він наймав місцевих росіян. Ті дуже пиячили. Симбірський поліцмейстер спитав, чому оркестр погано грає. Саксаганський пояснив.
— Наступного разу привозьте хоч вагон євреїв, я дозволяю! — сказав поліцмейстер.
Брат Саксаганського, великий артист Микола Садовський, був ревнивим і нерідко сварився з Панасом. Коли театральні колективи Садовського й Саксаганського опинялися в одному місті, публіка розривалася, бо любила обох. Тож вони домовлялися, хто де гратиме. Микола телеграфував братові: «Грай, не бійся, не приїду!»
Невдовзі брати Тобілевичі розсварилися. Микола Садовський ревнував Саксаганського до всього – і до “кицюнь”, і до слави. Тому їхні шляхи розійшлися – Садовський створив свою трупу. Саксаганський разом із Карпенком-Карим організували “Товариство російсько-малоросійських артистів”. Панас став режисером, а п’єси Карпенка-Карого лягли в основу репертуару. У творчому тандемі брати пропрацювали 9 років.
Остаточно Панас і Микола помирилися аж у 1920-х. Але більшовики не давали їм відкрити свій театр — боялися, що покладуть на лопатки всі «правильні» нові радянські театри. І брати виступали по клубах.
Він мріяв про Отелло. Але замолоду не міг, бо тоді український театр не мав дозволу грати перекладні п’єси. А потім стало пізно. Виставу він таки поставив — сам. Та Отелло там грав уже інший актор.
Ще за життя іменем Саксаганського назвали одну з центральних вулиць Києва. На будинку, у якому він жив, 1953-го відкрили меморіальну дошку. У день його похорону у 1940 році Богомолець сказав:
“Вулиця в Києві, що носить його славне ім’я, довша вiд тiєї степової річечки Саксагань, яку він, з природної скромності, обрав для свого театрального псевдоніма.”
Фото Панаса Саксаганського з моєї колекції дивіться будь-ласка в альбомі до цього допису.
ГЕНІЙ ПЕРЕВТІЛЕННЯ
- є така вулиця в Києві довга, в центрі - знаю!
- А те що вчора, 15 травня його день народження, знав? - славетний Панас Саксаганський (1859-1940), український актор, режисер, драматург і педагог.
…Це народження сталося в Кам’яно-Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії (нині Миколаївська область). Його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Тобілевич, мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами: Марія (Садовська-Барілотті), Іван (сценічне псевдо Карпенко-Карий), Микола (Садовський) і наймолодший — Панас (Саксаганський).
Мати Євдокія Зіновіївна бавила дітей українськими піснями, Шевченковими віршами, а ще розповідала малечі “Наталку-Полтавку”, яку знала напам’ять. Але не просто розказувала, а вживалася в персонажів п’єси й грала за кожного з них. Діти були в захваті. До того ж старший брат Іван та Марко Кропивницький керували аматорським гуртком. І хоча малому Панасу забороняли відвідувати ті вистави (бо ж сцена настільки захоплювала, що він геть забував про уроки) він пробирався туди тишком і спостерігав за грою акторів із закутка. Вже тоді він мріяв і собі долучитися до театру. Першою сходинкою до цього став його власний драматичний гурток у Бобринецькій повітовій школі, де він навчався.
У 24 роки наймолодший із Тобілевичів став професійним актором. Ось такі цікавини з біографії Панаса Тобілевича (Саксаганського) я знайшла.
Дуже скоро про талановитого актора заговорили в пресі. Саксаганському (такий псевдонім обрав Панас) пророкували велике майбутнє. Його гра на сцені не залишала нікого байдужими, а ще голос. Федір Шаляпін говорив, що Саксаганському треба було в оперу йти.
Коли брати Тобілевичі із трупою Кропивницького виступали в Петербурзі, преса зауважила, що це «люди из интеллигентного слоя», що не було типовим для тодішніх акторів. На спектаклі «Назар Стодоля» й «Наталка Полтавка» ходив цар Олександр ІІІ і навіть дав аудієнцію артистам. Через те британські газети писали, що цар запобігає перед українцями. Це не так, але успіх таки був грандіозний. З газет: «Хохлы и хохлушки решительно и по праву завоевали внимание Петербурга». Про Саксаганського: «Счастливая внешность, выразительное лицо, прекрасный голос и бесспорный талант».
Його здатність до перевтілень — легендарна. У першому акті «Суєти» Карпенка-Карого грав романтичного молодого Івана, а у другому — старого п’янюгу Тарабанова. І ніхто його не впізнавав. Умів грати все — від високої трагедії до фарсу. Якось його у ролі старого маразматика Пеньонжки в «Мартині Борулі» побачив професор-психолог і сказав, що за цією роллю можна писати дисертацію із психопатології. А ця роль усім акторам здавалася дрібною, й її викидали із п’єси.
Саксаганський зіграв майже сто ролей, серед яких, кажуть, не було найкращої, бо всі — найкращі. У комедії «За двома зайцями» Саксаганський став співавтором ролі Голохвастова. Саме він придумав монолог «Єжелі человєк подимется своїм умом вище лаврської колокольні...».
В Одесі Саксаганського шанував навіть грубіян-градоначальник Зелений. Казав:
— Моя жена, дура, шастает к вам в театр каждый вечер!
Часом через пані Зелену випрошували дозвіл грати спектакль, бо тоді український театр не дуже пускали до українських міст. Тож мандрували по Росії. Там українців приймали, а євреїв ні. А весь оркестр трупи Саксаганського — євреї. Він наймав місцевих росіян. Ті дуже пиячили. Симбірський поліцмейстер спитав, чому оркестр погано грає. Саксаганський пояснив.
— Наступного разу привозьте хоч вагон євреїв, я дозволяю! — сказав поліцмейстер.
Брат Саксаганського, великий артист Микола Садовський, був ревнивим і нерідко сварився з Панасом. Коли театральні колективи Садовського й Саксаганського опинялися в одному місті, публіка розривалася, бо любила обох. Тож вони домовлялися, хто де гратиме. Микола телеграфував братові: «Грай, не бійся, не приїду!»
Невдовзі брати Тобілевичі розсварилися. Микола Садовський ревнував Саксаганського до всього – і до “кицюнь”, і до слави. Тому їхні шляхи розійшлися – Садовський створив свою трупу. Саксаганський разом із Карпенком-Карим організували “Товариство російсько-малоросійських артистів”. Панас став режисером, а п’єси Карпенка-Карого лягли в основу репертуару. У творчому тандемі брати пропрацювали 9 років.
Остаточно Панас і Микола помирилися аж у 1920-х. Але більшовики не давали їм відкрити свій театр — боялися, що покладуть на лопатки всі «правильні» нові радянські театри. І брати виступали по клубах.
Він мріяв про Отелло. Але замолоду не міг, бо тоді український театр не мав дозволу грати перекладні п’єси. А потім стало пізно. Виставу він таки поставив — сам. Та Отелло там грав уже інший актор.
Ще за життя іменем Саксаганського назвали одну з центральних вулиць Києва. На будинку, у якому він жив, 1953-го відкрили меморіальну дошку. У день його похорону у 1940 році Богомолець сказав:
“Вулиця в Києві, що носить його славне ім’я, довша вiд тiєї степової річечки Саксагань, яку він, з природної скромності, обрав для свого театрального псевдоніма.”
Фото Панаса Саксаганського з моєї колекції дивіться будь-ласка в альбомі до цього допису.
