Статус: Офлайн
Реєстрація: 19.04.2010
Повідом.: 23869
Адреса: Харків
Реєстрація: 19.04.2010
Повідом.: 23869
Адреса: Харків
Нова мапа Харкова: перейменування, - бульвар ДМИТРА АНТОНОВИЧА
У липні бульвар Грицевця у Харкові перейменували на честь Дмитра Антоновича
Колишній бульвар Грицевця у Харкові цього липня став бульваром Антоновича.
14 листопада 1877 року у Києві народився Дмитро Володимирович Антонович, історик, мистецтвознавець, громадський діяч.
Син відомого українського історика Володимира Антоновича. Українським рухом зацікавився ще в гімназійні роки. Навчався в Київському і Харківському університетах, які не закінчив через переслідування за участь у революційному русі. Основне коло наукових інтересів – історія мистецтва і театру.
У Харкові організував Українську студентську громаду, був ініціатором молодіжних з’їздів, виступав за єдину соборну незалежну Україну. Один із засновників і лідерів Революційної української партії (1900), програму для якої прохав написати Миколу Міхновського та видав окремою брошурою («Самостійна Україна»). А згодом став схилятися до ортодоксального марксизму, стояв біля витоків Української соціал-демократичної робітничої партії (1905). При цьому неухильно підтримував ідею незалежності України.
З 1906-го перебував за кордоном, де займався науковими студіями. Після повернення (1912) викладав у Київській мистецькій школі. Один із співзасновників Української Центральної Ради в березні 1917-го, її активний **** і сподвижник Михайла Грушевського. Був серед засновників Української академії мистецтв. Восени, під час поїздки до Одеси, Херсона і Миколаєва, вивчав питання про можливість українізації Чорноморського флоту. З січня 1918-го – міністр морських справ УНР. У період Директорії – міністр мистецтв. Пізніше – консул Української держави в Швеції і голова дипломатичної місії УНР в Італії.
Після поразки національно-визвольних змагань емігрував до Праги. Відійшов від політики, займався науковою та викладацькою роботою. Один із засновників Українського вільного університету у Відні і Празі. Директор Музею Визвольної боротьби України у Празі. Організатор і керівник Українського історико-філологічного товариства. У середовищі української еміграції користувався великою пошаною й незаперечним авторитетом.
Помер 12 жовтня 1945-го у Празі (Чехія). Заповідав проспівати над його труною улюблені українські пісні, однак через присутність у місті радянських військ виконати їх не вдалося. (За матеріалами УІНП)
Нагадаємо,
Джерело: 057.ua
У липні бульвар Грицевця у Харкові перейменували на честь Дмитра Антоновича
Колишній бульвар Грицевця у Харкові цього липня став бульваром Антоновича.
14 листопада 1877 року у Києві народився Дмитро Володимирович Антонович, історик, мистецтвознавець, громадський діяч.
Син відомого українського історика Володимира Антоновича. Українським рухом зацікавився ще в гімназійні роки. Навчався в Київському і Харківському університетах, які не закінчив через переслідування за участь у революційному русі. Основне коло наукових інтересів – історія мистецтва і театру.
У Харкові організував Українську студентську громаду, був ініціатором молодіжних з’їздів, виступав за єдину соборну незалежну Україну. Один із засновників і лідерів Революційної української партії (1900), програму для якої прохав написати Миколу Міхновського та видав окремою брошурою («Самостійна Україна»). А згодом став схилятися до ортодоксального марксизму, стояв біля витоків Української соціал-демократичної робітничої партії (1905). При цьому неухильно підтримував ідею незалежності України.
З 1906-го перебував за кордоном, де займався науковими студіями. Після повернення (1912) викладав у Київській мистецькій школі. Один із співзасновників Української Центральної Ради в березні 1917-го, її активний **** і сподвижник Михайла Грушевського. Був серед засновників Української академії мистецтв. Восени, під час поїздки до Одеси, Херсона і Миколаєва, вивчав питання про можливість українізації Чорноморського флоту. З січня 1918-го – міністр морських справ УНР. У період Директорії – міністр мистецтв. Пізніше – консул Української держави в Швеції і голова дипломатичної місії УНР в Італії.
Після поразки національно-визвольних змагань емігрував до Праги. Відійшов від політики, займався науковою та викладацькою роботою. Один із засновників Українського вільного університету у Відні і Празі. Директор Музею Визвольної боротьби України у Празі. Організатор і керівник Українського історико-філологічного товариства. У середовищі української еміграції користувався великою пошаною й незаперечним авторитетом.
Помер 12 жовтня 1945-го у Празі (Чехія). Заповідав проспівати над його труною улюблені українські пісні, однак через присутність у місті радянських військ виконати їх не вдалося. (За матеріалами УІНП)
Нагадаємо,
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Джерело: 057.ua
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.