Тож якою є реальність?
Корупція в Україні є водночас глибоко вкоріненою та широко розповсюдженою, що ускладнює здійснення та посилення реформ, інвестицій, економічного росту, демократії та виживання. Але вона не робить виконання цих завдань неможливим.
Якби це було так, то жодна країна у світі – включно зі Сполученими Штатами Америки, які були страхітливо корумповані в 19-му столітті – не спромоглася б збудувати дієву ринкову економіку та демократію.
Україна досягла значного прогресу в боротьбі з корупцією протягом нещодавніх років. При цьому здійснила серйозні реформи, що дало підстави екс-міністру фінансів Наталі Яресько заявити, що Україна змінилася за минулі три роки більше, ніж за попередні 20 років незалежності.
13 грудня 2016 року Євросоюз прийшов до висновку, що Україна провадить інтенсивні та безпрецедентні реформи економічної та політичної систем, і в той же час її демократичні інституції продовжують відновлюватися й далі. Ця доповідь, на відміну від заголовків про корупцію в Україні, які тиражуються роками, не привернула увагу ЗМІ.
Тож звідки береться ця надмірна увага на корупції в Україні? Частково через те, що вона надає просту для розуміння тезу, на основі якої розгортається водночас і некомпетентність Заходу щодо України, і зручні пояснення апатії до України в зовнішній політиці.
Теза про корупцію в Україні створює зручну для Заходу картину «ми і вони»: вони - погані, корумповані українці, і ми - чесні, добропорядні європейці та американці. Російська пропаганда спромоглася розповсюдити цей образ України, аби звести її до рівня безнадійно провальної держави, яка не вартує уваги Заходу.
Але не ведіться на цей «корупційний сюжет» та на висновок з нього про «невдалу державу». Насправді він уособлює не Україну, а хибне уявлення та політику Заходу щодо України – яка робить майже все, що в її силах, щоб подолати корупцію. І якщо США та Європа щиро хочуть допомогти Україні, вони повинні відкинути міфи і побачити картину в усій її реальній комплексності.