«А великая русская культура то в чем виновата? Ей то за что?»
-, виють регулярно новоспечені руські дисиденти,
які першим же рейсом втекли зі своєї велікої і магучої страни.
«Ой, велика руська культура звичайно ж ні до чого.
Як і хароші руські. Будемо з цим щось робити»,
- кивають їм у відповідь сердобольні європейці.
Шановні сердобольні європейці і інші поціновувачі великої руської культури (включно з українцями),
сьогодні я цілий день дивлюсь фото і відео зі звільнених міст і сіл Київської області.
Моєї рідної Київської області.
І от що я вам хочу сказати:
Кожного разу, коли ви будете казати про вєлікій рускій балєт,
я буду розказувати вам історію неодноразово зґвалтованої на очах у батьків, а потім викраденої російськими нелюдами молодої вчительки з Броварів.
Про десятки, а може й сотні зґвалтованих українських жінок. Часто на очах у дітей.
Про 15-16 річних дівчаток з Бородянки, які зазнали страшного насилля кадирівцями. Про тіла п’ятьох зґвалтованих молодих дівчат, вбитих і залишених прямо на дорозі.
Про оце мерзенне «будем тра*ать хохлушек» в перехватах.
Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій руський балєт.
Кожного разу, коли ви будете мені казати про вєлікіх руських композіторов,
я буду вам розказувати історію дівчинки, на очах якої і її маленького брата в маріупольському підвалі не один день помирала їхня мама.
А потім з трупом мертвої мами діти були вимушені і далі ховатися в підвалі від обстрілів.
Про хлопчика з Гостомеля, на очах якого російські солдати застрелили його батька. А потім хотіли ***** і сина, але той вижив. Про дівчинку, якій вистрілили прямо в обличчя.
Про малюка, який тікав з бабусею в човні. Бабуся втопилася. А хлопчика шукають уже майже місяць.
Ось що я вам скажу у відповідь про ганімих вєліких руських композіторов.
Кожного разу, коли ви будете казати мені про вєлікую руськую живопісь,
я буду вам розказувати про розстріляних в спину мирних українців в Макарівському районі.
А перед тим, як **********, орки зав’язували їм руки. Про сотні трупів на вулицях Бучі, Ірпеня, Гостомеля.
Про братські могили у дворах житлових кварталів. Братські могили мирних мешканців донедавна затишних і безпечних міст. Братські могили. В 21 столітті.
Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую руськую живопісь.
Кожного разу, коли ви будете мені розказувати про вєлікій рускій тєатр,
я буду вам розказувати історію жінки з Броварського району, з будинку якої російські мародери, відступаючи, знімали металочерепицю.
Про танки і БТРи «другої армії світу», навантажені по вінця награбованим в українських домівках.
Крадені телефони, планшети, телевізори, пральні машинки, килими, прикраси, пляшки з алкоголем, сковорідки, одяг, іграшки, взуття – все, що траплялось на шляху цим виродкам.
Про те, як діставшись до Білорусі, вони наввипередки відправляли награбоване своїм родинам в росію. Про те, як торгували краденим на білоруських базарах.
Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій руський театр.
Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікоє рускоє кіно,
я буду розказувати вам про жорстоко розстріляних коней в конюшнях на Київщині.
Про заморених голодом і спрагою тварин зоопарку в Ясногородці. Про спалену після вибуху шкіру оленяти.
А тепер максимальне дикунство… Про вбитого і з’їденого російськими окупантами алабая. Так, алабая. Так, собаки. Так, з’їденої.
Ось що я вам скажу у відповідь про ганімоє вєлікоє рускоє кіно.
Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікую рускую літєратуру,
я буду вам розказувати про десятки перехватів розмов російських солдатів з їхніми матерями і дружинами.
Розмов, в яких крім на*уя на ****ї нічого нема. Розмов, в яких дружини замовляють, що їм вкрасти в українських будинках.
Розмов, де матері сміються, коли синочки розказують, як їхні побатрими гвалтують хохлушек.
І якщо з цих розмов викинути всі мати, в них лишиться хіба що «прівєт» і «пока».
Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую рускую літєратуру.
Більше нема ніякої вєлікої руської культури, літератури, кіна, живопісі, тєатра і балєта.
Є країна виродків, мародерів, ґвалтівників і убивць.
Диких людей, яким нема місця в цивілізованому світі!
А багатостраждальні новоспечені руські дисиденти
в затишних квартирах Берліна, Лондона, Ларнаки, Мілану, Тбілісі, Астани, Відня та інших тимчасових прихистків,
хай ідуть за маршрутом руського корабля, гордо несучи в руках вєлікую рускую культуру!
Olena Pshenychna
