Імперська парадигма історії Карамзіна
«Закладена ще в дитинстві кожному росіянину система координат дає повну свободу дій авторитарній, і навіть тоталітарній, владі, яку некритично підтримує більшість народу. Інакше й бути не може – альтернативи владі не існує за визначенням, бо поки є «Путін» (цар, вождь, генсек) – є росія!
Головне завдання влади – збирання земель довкола Москви. Від початку свого існування, який усупереч історичній реальності, Карамзін виводить з історії Давньої Русі-України, Московія знаходилася у ворожому оточенні. Відсіч зайдам могла дати лише сильна авторитарна влада, яка спиралася на чималу військову потугу.
Той, хто тільки обороняється втрачає ініціативу, і рано чи пізно програє. Отже військова експансія в землі ворожих сусідів – життєва необхідність і стратегія виживання Московської держави. «Лучший способ обороны – нападение».
Карамзін визнавав, що така політика дуже дорого коштувала московству, але що вдієш, якщо без захоплення чужих територій Москва приречена на занепад?
Народ мусить жертвувати своїм добробутом задля спільного державного блага. Тому багато поколінь росіян животіє в злиднях, але це для них не суттєво. Головне – військова міць держави, її здатність показати «Кузькіну мать» чи обернути світ на ядерний попіл.
Росіяни компенсують відсутність особистого й суспільного поступу успіхами держави, які вимірюються військовою потугою та здатністю нав’язувати свою волю іншим народам.
З цієї точки зору оцінюються правителі, спроби модернізації, війни. Добре все, що дає відчуття сили. За таких умов слабкість означає провину, якщо не злочин, державної влади. Саме тому на Росії так люблять Сталіна – він зробив імперію великою, «нас все боялись», і нічого страшного, що за це довелося заплатити життям десятків мільйонів людей. З цієї ж причини зневажають Хрущова та Горбачова – вони виявилися слабкими. Якщо влада збільшує розміри імперії, або території впливу, – вона гарна. Якщо росія втрачає колонії – це означає страшну геополітичну катастрофу.»
«Успішні війни зміцнюють імперію, підтримують у ній внутрішній лад і спокій. Носії імперської свідомості, попри реальне місце в державній ієрархії, відчувають причетність до державної величі, яка компенсує їм безправність та упослідженість.»
«Визнається потреба в модернізації імперії, за обов’язкової умови збереження системи колоніалізму, яку може втримати від розпаду лише авторитарна влада. Наявність як першого, так і другого чинника стоять на заваді вимогам модернізації сучасного суспільства. Тому всі реальні реформи в сучасній РФ спрямовані на зміцнення владної вертикалі та збереження колоніальної системи. Усе інше – лише балачки про права людини, нові технології та реформи. Москва завжди робила ставку на війну і пропаганду, і наш час – не виняток. Доки на Росії не зміниться історична парадигма, на щось інше годі сподіватися. Влада і опозиція залишатимуться імперськими.»
