В несподіваній армії України адекватність керівництва часто зворотньопропорційна його званню і посаді, тобто чим вище керівник, тим більші в нього з цією самою адекватністю негаразди. Тільки в українській армії керівництво в першу чергу цікавить, чи вдягнений солдат на передовій в піксєль, хоч і в ньому страшно холодно, чи є на цій позиції дзвін на випадок пожежі і місце для розряджання зброї. І, хоч солдата не надто захоплюють подібні заходи, він воює, в біса добре воює, коли йому дають це робити, на біду різним там північним сосєдам і різним внутрішнім ворогам.
Головною бідою і цементом несподіваної армії України є всюдисущий Вічний Прапор. Персонаж цей проростає з гречкосійно-хазяйновитого, практичного і щедрого на свою користь Українського Характеру, притаманного в тій чи інші мірі кожному українцю. А що Характер цей особливо яскраво виявляється на різноманітних казенних службах, то в армії його інкарнацію звати Вічний Прапор. Тільки Вічний Прапор може ввечері отримати 1000 комплектів гуманітарної форми «канадка», вранці — чесно видати всі отримані 800 комплектів, поставити їх на армійський баланс і правити в дємбєля за втрачений комплект 14 тис. грн. Ні, то, звісно, чутки, що розпускають КДБшні провокатори. Вічний Прапор всюдисущий. В нього тисячі облич, імен і посад. І поки одне втілення Вічного Прапора приймає рішення про забезпечення несподіваної армії зимовою формою, яка, в кращому випадку, осіння, інший — співпрацює з непевним постачальником продуктів, що випускає консерви несподівано-різної якості, ще десяток — дерибанять волонтерські ніштяки і державні кошти.
Служити в несподіваній армії завжди істерично-весело, подекуди — небезпечно і рідко коли — комфортно. І мова не про побутовий комфорт, якого на війні, власне, шукати безглуздо. Мова про всепоглинаючу байдужість до солдата. Тільки тут можна померти від пневмонії, бо в госпіталь їхати — жалко палива. Тільки тут на відносно-спокійній позиції солдат може випити відро Кетанову, бо зуб тріснув, дві неділі минуло, а виїхати за 10 км ну геть ніяк не можна.
Скоро (як хотілося б сподіватися) моє перебування в несподіваній армії України добіжить кінця. І хотілося б побажати їй стати менш несподіваною, а більш нуднішою, впорядкованішою і злагодженішою.
МИРНА ВІЙНА. ПІСЛЯМОВА.
Я не бачив війни. За родом своєї армійської діяльності — першої і другої і за місцем розташування – 0,5-50 км від ворога мені доводилося стикатися з багатьма її проявами. Однак, бути під ворожим обстрілом і самому стріляти мені не доводилося. Майже.
Тож, може ті, кому довелося, знайдуть ці нотатки легковажними і захочуть на мене образитися. Що ж, так і буде. Хтось пише героїку, хтось — виливає свою ненависть чи біль, а мені все ж ближче бурлеск. Іншими словами, на кожну «Війну та мир» має бути свій «Бравий солдат Швейк».