• Лови промокод з яким знижка 50 грн - promo50grn

Чи ви будете повертатись ?

Чи повернетесь

  • Так

    Голосів: 141 62.4%
  • Ні

    Голосів: 85 37.6%

  • Кількість людей, що взяли участь в опитувані
    226
Кстати, Тичина начинал хорошо как поэт.

Розумієш, писати в стіл це як співати в стіл.
Це як соловей чи там жайвронок сидить у клітці і співає.
А йому треба на простір, як і письменнику.
Я вчора бачила у фейсбуці цікаву картину. Жалкую, що не приторочила її посиланням на ХФ.
Там купа дітлашні слухає спів пташок десь у літі чи на краю села. піднявши голови уверх.
Навіть на автора не глянула. :(

Письменник книгою з читачем ромовляє. він цього читача перед собою бачить.
Він обирає стиль, лексику, він до душі проривається, залишаючи на своєму письменницькому тілі подряпини й рани.
Ось як мій улюблений Роман Федорів, який помер на 71-му році життя. Мабуть, далось взнаки це проривання до читача через лабети цензури й страх загубити таку можливість.
А я через 20 років після його смерті читаю у захваті написане - воно мою душу крає на шматки, бо багато є там відповідного мені.
І вже не скажеш і не впадеш вдячно на коліна.
Завжди треба обирати між порядністю і соблазном. Між совістю і гріхом . Але все так як було . Гімно стало комуністами , герої пали в застінках , бездарність мучалась в цензурі .
Прошу пані надати інформацію , хто є великий український поет за радянських часів ? Наприклад 39-91 роки . Візьмемо цей період .
 
Але, як я розумію, на фермі платять за кожний окремий пост, так? Як раніше казали "за знак". Тому на свою чарку "столічной" ви отримали, але вже досить нам вас годувати. Рускій, водкі нєт! Іді домой!
Та жіночка насправді біженка до якось англомовної країни.
Це внутрішній конфлікт біженства з патріотизмом по-харківські. :)
Її пафос виглядає трішки кумедно. Може, дещо істерично і по-жіночому нелогічно.
 
Та жіночка насправді біженка до якось англомовної країни.
Це внутрішній конфлікт біженства з патріотизмом по-харківські. :)
Її пафос виглядає трішки кумедно. Може, дещо істерично і по-жіночому нелогічно.
Зато щиро . Теж доречі досить по- харківські .
 
В итоге получили литературу, которую никто не читает и 90% жанров в ней просто не существует.
Так читайте існуючі жанри. Це ж не проблема. "Собор" Олеся Гончара, наприклад.

Ця книга присутня в списку
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
(Вікіпедія) :)
 
Прошу пані надати інформацію , хто є великий український поет за радянських часів ? Наприклад 39-91 роки . Візьмемо цей період .
Якщо відкинути "велич", бо це один із штампів радянщини, то видатна українська поетка Ліна Костенко. Не можна сказати, що радянська при цьому, бо піддавалась замовчуванню і критиці. Пропадала, знову з*являлась...
 
Завжди треба обирати між порядністю і соблазном. Між совістю і гріхом . Але все так як було . Гімно стало комуністами , герої пали в застінках , бездарність мучалась в цензурі .
Аби не продирались через цензуру у будь-який спосіб, взагалі б нічого не було, окрім "перших учнів".
Це трагічна історія України.
 
Цікава історія вірша видатного українського радянського поета. Приклад цензури. :)

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами...

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
 
Естественно, я говорю, что совок убил 90% жанров литературы, а вы мне советуете читать, что есть.
Тобто Олесь Гончар то є радянський бубен?

Яка дика епоха! — з гіркотою писав О. Гончар у своєму Щоденнику. — З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації — Шевченко, Гоголь, Сковорода — все життя були безпритульними. Шевченків “Заповіт” написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода… Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?
 
Тобто Олесь Гончар то є радянський бубен?

Яка дика епоха! — з гіркотою писав О. Гончар у своєму Щоденнику. — З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації — Шевченко, Гоголь, Сковорода — все життя були безпритульними. Шевченків “Заповіт” написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода… Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?
Я не говорю, о том хороший он или плохой писатель, я говорю о том, что другого нет. Выбора фактически нет.
 
Я не говорю, о том хороший он или плохой писатель, я говорю о том, что другого нет. Выбора фактически нет.
А может вы просто не то искали? Ну не было Гарри Поттера и даже Незнайки на луне. :)
Но безжалостно отметать живое украинское слово не стоит.

Вот мне "мой" Роман Федорив (даже советского времени) чем-то напоминает Фолкнера с его придуманной Йокнапатофой.
У Федорива тоже свой район, частично реальный, частично выдуманный - Садова Поляна, Горопахы, Быстрычаны...
И герои, переходящие из романа в роман, и неспешное, поэтичное изложение сюжета.
Даже эмоционально после Фолкнера я полюбила американский ЮГ, а после Федорива - Галычину с Гуцульщиной.
И даже фамилии у них на одну букву, что вообще мистика. :)
 
А может вы просто не то искали? Ну не было Гарри Поттера и даже Незнайки на луне. :)
Но безжалостно отметать живое украинское слово не стоит.

Вот мне "мой" Роман Федорив (даже советского времени) чем-то напоминает Фолкнера с его придуманной Йокнапатофой.
У Федорива тоже свой район, частично реальный, частично выдуманный - Садова Поляна, Горопахы, Быстрычаны...
И герои, переходящие из романа в роман, и неспешное, поэтичное изложение сюжета.
Даже эмоционально после Фолкнера я полюбила американский ЮГ, а после Федорива - Галычину с Гуцульщиной.
И даже фамилии у них на одну букву, что вообще мистика. :)
Я не отметаю, я просто люблю другие жанры. Это не значит, что украинские авторы плохие.
Правда честно говоря я уже несколько лет физически не нахожу времени читать худ лит. За 3 года прочел Сердце тьмы Конрада и Белоснежку Бартелеми, правда все в оригинале.
 
За 3 года прочел Сердце тьмы Конрада и Белоснежку Бартелеми, правда все в оригинале.
Твоя "правда" не касается темы мовы и ее судьбы.
В обсуждении звучал вопрос - что делать, чтобы все заговорили?
С ответами от расстрелять до отпустить с миром. Шучу.
Я считаю, что путь к мове лежит через память и любовь.
Война эту родовую память должна была разбудить.
Вспомнить бабушку, если такая была, детство в селе, запахи, звуки, слова, спиванки.
Или же через книги, чтоб зацепило. Чтобы вызвало любовь.
Но не всегда можно попасть на СВОЮ книгу.
Обидно, если попадешь на "бубен", как ты сказал.
Хотя на самом деле в украинской литературе есть все музыкальные инструменты.

Прибегнем к препарации текста известного автора. :)

Вы слышите, грохочут сапоги
Вы слышите, грохочет барабан?
А прошлое ясней, ясней, ясней
А в нашем доме пахнет воровством
А мы рукой на прошлое вранье
А мы с надеждой в будущее, в свет
 
В обсуждении звучал вопрос - что делать, чтобы все заговорили?
С ответами от расстрелять до отпустить с миром. Шучу.
Зачем нужно, чтобы все сейчас заговорили? Я этого понять не могу. Политики, чиновники и т.п. тут согласен, обучнение на украинском и все в итоге заговорят.
 
Зачем нужно, чтобы все сейчас заговорили? Я этого понять не могу. Политики, чиновники и т.п. тут согласен, обучнение на украинском и все в итоге заговорят.
В Харькове это было бы соучастием в борьбе. Вроде как выразить протест самым простым способом, поскольку мовой владеют все, с малым исключением в виде отставников советского времени и их семей на уровне детей, освобожденных от изучения мовы и литературы.
Самое малое - ни слова по-русски в офисах и супермаркетах. :)
 
Мы в Ха, у некоторых все еще живых местных жителей спиванки, это вот так:
Идишистские песни - это нечто в живых ситуациях.
Я выросла на Клочках в таком себе интернациональном подобии Одессы, когда услышать идиш на улице было вполне себе обычным делом от рожденных до революции. Более молодые уже не знали. И даже были выходцы из Одессы. Я даже теперь думаю, что в паре семей моих друзей детства мамы были зросийщени еврейки из Одессы.
А чисто народные песни на идиш (свадебные) я услышала уже в 70-х на еврейской светской, понятно, свадьбе (не религиозной).
Молодым пела еврейские свадебные спиванки обычная тетушка. Произвела на меня сильное впечатление.
 
Назад
Зверху Знизу