Критикувати Президента за те, що він не завершив війну за кілька годин – безглуздо. Бо це завершення точно залежало не тільки від нього.
Проте ця гучна обіцянка – нагадування про те, що наприкінці каденції Петра Порошенка суспільство прагне почути від нього відповіді на ключові питання, пов’язані з війною та національною безпекою країни.
Бо
за чотири роки суспільство так і не почуло від Президента, чому стався Іловайськ та трагедія під Дебальцево? Чому російським військам було надане право безперешкодно вийти зі Слов’янська та зайти в Донецьк? Чому жоден високопосадовець не покараний? Та яка особиста роль Президента у цих подіях?
Хотілося б почути від гаранта: чому ветерани добровольчого руху не були запрошені до участі у параді на День незалежності, натомість чимало добровольців – ветеранів АТО сьогодні сидять у тюрмах?
Хто наділив пана Президента та його підлеглих моральним правом обезцінити цих людей та їхній подвиг перед українським народом та державою? Зрештою, на п’ятий рік збройного конфлікту хотілося б почути від Президента відповідь, навіть якщо вона буде неприємною, чому він так і не спромігся юридично закріпити факт війни між Україною та Росією?
Як наслідок, всі ці роки ми бачили вмілу подвійну гру Петра Порошенка: перед західними партнерами – він жертва кривавого агресора, по факту – суцільна бездіяльність.
За чотири роки не денонсовано Договір про дружбу з Росією, продовжується торгівля, діє сполучення, дипломатичні представництва.
Президент презентує стратегію повернення Криму, але це лише слова: адже про півострів навіть не йдеться в Мінських домовленостях. Безперешкодне зведення Росією Керченського мосту, яке стало початком української морської економічної блокади, сьогодні видається частиною політичних домовленостей, у яких Президенту, певно, соромно зізнатися.
Під час інавгураційної промови Президент обіцяв усім нам новий міжнародний договір замість Будапештського меморандуму, що буде реально забезпечувати мир, безпеку та військову підтримку у разі необхідності.
Та єдині домовленості, які вдалося досягти Президенту – це Мінські. Їхня успішність сумнівна: українська армія - в окопах, конфлікт заморожений, втрати на фронті – чи не щодня.
Петро Порошенко публічно говорив – жодних перемовин з терористами та бандитами. І в той же час делегує уповноважених від держави до діалогу із вбивцями.
І кого делегує! Мандат держави мають Леонід Кучма та Віктор Медведчук. Хотілося б почути від Президента: чому саме ці люди? Чому мандат від держави мають ті, хто не має мандату людської довіри?
Зрештою, суспільство має знати, з ким гарант радився, спираючись на які передбачені законом повноваження,
він вирішив, що застосування миротворців на Донбасі – це панацея для України?
Прикро, але, маючи шанси стати українським Черчиллем, гарант по факту зробив все навпаки. Источник:
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Дай номер цього закону... 
ЛОНДОНА