Статус: Офлайн
Реєстрація: 19.04.2010
Повідом.: 23618
Адреса: Харків
Реєстрація: 19.04.2010
Повідом.: 23618
Адреса: Харків
Інтерв'ю про справжній сенс Революції Гідності як тривалого процесу, що триває й нині та про про витоки української гідності в історії
8 грудня 2013 року зі сцени перед великою аудиторією вперше пролунало словосполучення "Революція Гідності". Його озвучив Олег Тягнибок. Проте автором терміну був інший "свободівець" – Юрій Сиротюк.
Про справжній сенс Революції Гідності як тривалого процесу, що триває й нині, про витоки української гідності в історії, про колоніальні міфи та про те, як передати відчуття власної гідності новим поколінням у дні чергової річниці Революції Гідності 057 поговорили з архиєписком Ігорем Ісіченко.
"Революція Гідності триває і досі"
Що таке поняття Революція Гідності? Які сенси вкладаються у це сполучення, яке набуло розголосу у часи революції та Майдану?
Треба децентрувати поняття Революції Гідності і Майдану. Останній Майдан, розпочинаючись у листопадові дні 2013 року, залишився як Євромайдан. Він мав доволі обмежене значення, щоби добитися продовження євроінтеграційного процесу, зупиненого Віктором Януковичем. Не всі в Україні підтримали ідею інтегрування України до системи цінності, яка склалася на той час в Євросоюзі.
Тому Євромайдан був проєктом групи ліберальних молодих людей, студентів тощо. Але ось коли за кілька днів, з несподіваною абсолютно алогічною жорстокістю, було розігнано цей Євромайдан, ось тоді і почалася справжня революція гідності. Революція Гідності – це не назва для окремого заходу, який обмежений подіями 2013-2014 років. Це процес, який розпочавшись тоді, триває і досі. Бо і наша війна, наш опір російський агресії, є також важливою частиною цієї Революції Гідності. Це процес, який має зачіпати кожного з нас, і найбезпосередніше пов'язаний із викриттям власної ідентичності.
Знаєте, на смерть гетьмана Сагайдачного з того часу Костіян Сакович ще в 1622 року написав такий панегірик «Некролог», і в ньому виділяються дві найголовніші шляхетські цінності, за які боровся гетьман Сагайдачний. Це свобода і гідність. Ми ніколи не повинні забувати, що формувалися як державна нація ми у складі Речі Посполитої.
Ми були співтворцями цієї держави, а не об'єктом колоніального уряду, як це показувала російська пропаганда. Та зрештою, і польська пропаганда також часом хотіла маргіналізувати участь українців у творенні цієї держави. Держава, яка була республікою, з гарантованим захистом, в тому числі, і почуттями гідності людей.
Козацькі часи, які йшли слідом за тим, також зміцнили у нас усе почуття власної гідності. Я пригадує ще найстарше покоління тих, на жаль, вже давно померлих наших дідусів і бабусів Слобожанщини, нащадків українських козаків, які освоювали наші землі. Знаєте, вони привчали своїх дітей і внуків найголовніше не жебрати, не просити у когось допомоги, творити себе своїми силами.
І, власне, це ті уроки, які ми почали проходити з Революції Гідності, коли спробували своїми руками змінити владу. Коли почали, млявий до того, процес очищення від колоніального гноблення, яке деформувало особистість кожного із нас. І саме перебіг цього процесу, який натрапляє на такі важкі перешкоди, як корупція, яка стосується не тільки, на жаль, вищих ешелонів нашої влади і їх оточення, але й тих рядових українців, які так само розуміють почуття власної гідності, продаючи його за якісь поступки свому сумлінню, власне, це і є перебіг цієї революції. Революції, яка гартується кров'ю зараз на всіх фронтах, де ми захищаємо свою Батьківщину від російського прогресу.
"Нам важливо позбутися комплексу меншовартості"
Як щодо наших північних сусідів - їм властиве поняття гідності?
Я думаю, що для нас дуже важливо відвернутися від цього комплексу озирання на сусідів і осуду сусідів. На жаль, дуже часто протягом останнього часу, це було після початку повномасштабного вторгнення Росії, ми всі свої біди пов'язуємо із російським. Ми намагаємося ідеалізувати себе, порівнюючи із таким карикатурним образом Росії. Російський народ живе своїм життям. І нам треба звикнути до того, що ми живемо незалежно від них.
Бо постійне озирання на Росію, писання слова "росія" з маленької літери і подібні речі, виглядають доволі смішно і свідчуть про важку хворобу в людській гідності, комплекс меншовартості. І от нам саме важливо цього комплексу позбуватися.
"Почуття гідності — це одна із основ християнської антропології"
Скажіть, як пронести це відчуття набуття, повернення власної гідності, як пронести та зберегти новим молодим поколінням? Що треба робити нинішнім поколінням, щоб не втратити ці почуття?
Я думаю, що кожна людина відрізняється прагненням до захисту своєї гідності. Не деформувати його. Дбати про захист почуття гідності. Знаєте, коли я сповідаю бабусь, мам, то я найчастіше їм говорю, коли вони скаржаться на своїх дітей, що вони повинні вчитися бачити в своїй дитині особистість і свою власну гідність.
І ми найкраще виховуємо це покоління, коли вшануємо це почуття гідності. Ми привчаємо їх не запобігати перед нами, чи кимось іншим. Ми дозволяємо шукати в житті свого місця.
Почуття гідності — це одна із основ християнської антропології. Адже, коли ми говоримо, що можна творити людину на образ і подобу, це не означає зовнішність. Це внутрішні якості людини. У які, власне, і входить це вміння шанувати себе і шанувати інших. Шанувати свободу волі іншої людини. Безумовно, що нам багато в чому заважає атавистична система освіти, паразитичне мистецтво освіти, яке багато в чому приносить шкільну систему на жертву бюрократичного експерименту. Але все ж таки людина формується у своєму найближчому середовищі. Я думаю, що тут від нас, від нашої уважності, делікатності, залежить, наскільки молода людина буде виростати з вакууму, захистити себе і свої цінності, а також тих, хто їй рідний і дорогий.
"Уроки голодоморів: триматися свого і підтримувати один одного"
Цими днями також згадуємо жертв голодоморів. З якими думками і почуттями Ви підходите до цієї річниці?
Малих років я чув своїх найближчих людей, звичайно, перед чужими про це не говорили, згадки про ті справжні часи. Ті часи я вижив тільки завдяки тому що дідусь мами працював на залізниці, мав якийсь пайок. Але досі болить, коли згадую, як батько, а йому в 33-му році було 5 років, згадуючи, як коли був маленькою дитиною переступав через тіла померлих людей.
Коли я їздив по області, на фольклорну практику, в 80-х роках вже працюючи в університеті, дуже часто я потрапляв у села, де такі запустілі, спорожнілі кутки села, на яких люди жили до 30-33 років, вимерли, і потім там ніхто не селився. Ось ці пустки, мені здається, і є таким символом того голодомору, пустки, які залишилися в нашій свідомості, страх, атавістичний страх за майбутнє, який закладався тоді, страх перед можливим голодом, який ще змушує наших старших людей тримати запаси макаронів десь усяких на балконі, і військові часи додали до цього нового імпульсу.
Очевидно, що голодомор був спричинений намаганням окупаційної влади перетворити нас на безвільних рабів, якими легко було б маніпулювати. Наш народ не дав цього зробити. І це ми повинні цінувати.
І те, що люди помирали, але не йшли на поступки експериментам влади, що є цінністю нашого минулого. Я би згадув все-таки більше не про ті епізоди канібалізму, які дуже люди смакували кожного року на пам'яті жертв голодомору, а на тих випадках, коли люди помирали, віддаючи свої запаси дітям, щоб ті вижили. Коли пробували опиратися, коли відмовлялися йти до колгоспу, мій прапрадід так помер не бажаючи позбутися того майна, яке так важко здобував перед тим. Власне, це також дуже болюча сторінка нашого відстоювання власної гідності.
Мені розповідали про одного земляка із сусіднього села, якого вислали як куркуля тоді ж під час примусової колективізації, початку голодомору. Він виїхав у Сибір, прижився, і потім через вже кілька десятків років він приїхав в село і став ходити по хатах. Бідних, обідраних хатах, тих колишніх колективізаторів, які допомагали грабувати його майно, приказуючи, "Ну що, ти розжився? Де ті виделочки, де ті ложечки, що ти в мене забрав? Нема, бо ти голодний і таким і будеш. А я зміг вижити і підняти власне господарство". Ну, очевидно, що це один із тих щасливих прикладів, коли людина змогла врятуватися на відміну від інших сотень і тисячів, які на жаль, гинули у той час.
Але, тим не менше, це приклад незламності у боротьбі за свою ідентичність, за своє право керувати своїм життям, мати своє господарство, а не працювати на жорстокого господаря в особі держави. Це також ті уроки, які залишив нам Голодомор 32-33 років: триматися свого і підтримувати один одного. Те, чому зараз так суворо вчить нас теперішня війна.
Джерело: 057.ua
8 грудня 2013 року зі сцени перед великою аудиторією вперше пролунало словосполучення "Революція Гідності". Його озвучив Олег Тягнибок. Проте автором терміну був інший "свободівець" – Юрій Сиротюк.
Про справжній сенс Революції Гідності як тривалого процесу, що триває й нині, про витоки української гідності в історії, про колоніальні міфи та про те, як передати відчуття власної гідності новим поколінням у дні чергової річниці Революції Гідності 057 поговорили з архиєписком Ігорем Ісіченко.
"Революція Гідності триває і досі"
Що таке поняття Революція Гідності? Які сенси вкладаються у це сполучення, яке набуло розголосу у часи революції та Майдану?
Треба децентрувати поняття Революції Гідності і Майдану. Останній Майдан, розпочинаючись у листопадові дні 2013 року, залишився як Євромайдан. Він мав доволі обмежене значення, щоби добитися продовження євроінтеграційного процесу, зупиненого Віктором Януковичем. Не всі в Україні підтримали ідею інтегрування України до системи цінності, яка склалася на той час в Євросоюзі.
Тому Євромайдан був проєктом групи ліберальних молодих людей, студентів тощо. Але ось коли за кілька днів, з несподіваною абсолютно алогічною жорстокістю, було розігнано цей Євромайдан, ось тоді і почалася справжня революція гідності. Революція Гідності – це не назва для окремого заходу, який обмежений подіями 2013-2014 років. Це процес, який розпочавшись тоді, триває і досі. Бо і наша війна, наш опір російський агресії, є також важливою частиною цієї Революції Гідності. Це процес, який має зачіпати кожного з нас, і найбезпосередніше пов'язаний із викриттям власної ідентичності.
Знаєте, на смерть гетьмана Сагайдачного з того часу Костіян Сакович ще в 1622 року написав такий панегірик «Некролог», і в ньому виділяються дві найголовніші шляхетські цінності, за які боровся гетьман Сагайдачний. Це свобода і гідність. Ми ніколи не повинні забувати, що формувалися як державна нація ми у складі Речі Посполитої.
Ми були співтворцями цієї держави, а не об'єктом колоніального уряду, як це показувала російська пропаганда. Та зрештою, і польська пропаганда також часом хотіла маргіналізувати участь українців у творенні цієї держави. Держава, яка була республікою, з гарантованим захистом, в тому числі, і почуттями гідності людей.
Козацькі часи, які йшли слідом за тим, також зміцнили у нас усе почуття власної гідності. Я пригадує ще найстарше покоління тих, на жаль, вже давно померлих наших дідусів і бабусів Слобожанщини, нащадків українських козаків, які освоювали наші землі. Знаєте, вони привчали своїх дітей і внуків найголовніше не жебрати, не просити у когось допомоги, творити себе своїми силами.
І, власне, це ті уроки, які ми почали проходити з Революції Гідності, коли спробували своїми руками змінити владу. Коли почали, млявий до того, процес очищення від колоніального гноблення, яке деформувало особистість кожного із нас. І саме перебіг цього процесу, який натрапляє на такі важкі перешкоди, як корупція, яка стосується не тільки, на жаль, вищих ешелонів нашої влади і їх оточення, але й тих рядових українців, які так само розуміють почуття власної гідності, продаючи його за якісь поступки свому сумлінню, власне, це і є перебіг цієї революції. Революції, яка гартується кров'ю зараз на всіх фронтах, де ми захищаємо свою Батьківщину від російського прогресу.
"Нам важливо позбутися комплексу меншовартості"
Як щодо наших північних сусідів - їм властиве поняття гідності?
Я думаю, що для нас дуже важливо відвернутися від цього комплексу озирання на сусідів і осуду сусідів. На жаль, дуже часто протягом останнього часу, це було після початку повномасштабного вторгнення Росії, ми всі свої біди пов'язуємо із російським. Ми намагаємося ідеалізувати себе, порівнюючи із таким карикатурним образом Росії. Російський народ живе своїм життям. І нам треба звикнути до того, що ми живемо незалежно від них.
Бо постійне озирання на Росію, писання слова "росія" з маленької літери і подібні речі, виглядають доволі смішно і свідчуть про важку хворобу в людській гідності, комплекс меншовартості. І от нам саме важливо цього комплексу позбуватися.
"Почуття гідності — це одна із основ християнської антропології"
Скажіть, як пронести це відчуття набуття, повернення власної гідності, як пронести та зберегти новим молодим поколінням? Що треба робити нинішнім поколінням, щоб не втратити ці почуття?
Я думаю, що кожна людина відрізняється прагненням до захисту своєї гідності. Не деформувати його. Дбати про захист почуття гідності. Знаєте, коли я сповідаю бабусь, мам, то я найчастіше їм говорю, коли вони скаржаться на своїх дітей, що вони повинні вчитися бачити в своїй дитині особистість і свою власну гідність.
І ми найкраще виховуємо це покоління, коли вшануємо це почуття гідності. Ми привчаємо їх не запобігати перед нами, чи кимось іншим. Ми дозволяємо шукати в житті свого місця.
Почуття гідності — це одна із основ християнської антропології. Адже, коли ми говоримо, що можна творити людину на образ і подобу, це не означає зовнішність. Це внутрішні якості людини. У які, власне, і входить це вміння шанувати себе і шанувати інших. Шанувати свободу волі іншої людини. Безумовно, що нам багато в чому заважає атавистична система освіти, паразитичне мистецтво освіти, яке багато в чому приносить шкільну систему на жертву бюрократичного експерименту. Але все ж таки людина формується у своєму найближчому середовищі. Я думаю, що тут від нас, від нашої уважності, делікатності, залежить, наскільки молода людина буде виростати з вакууму, захистити себе і свої цінності, а також тих, хто їй рідний і дорогий.
"Уроки голодоморів: триматися свого і підтримувати один одного"
Цими днями також згадуємо жертв голодоморів. З якими думками і почуттями Ви підходите до цієї річниці?
Малих років я чув своїх найближчих людей, звичайно, перед чужими про це не говорили, згадки про ті справжні часи. Ті часи я вижив тільки завдяки тому що дідусь мами працював на залізниці, мав якийсь пайок. Але досі болить, коли згадую, як батько, а йому в 33-му році було 5 років, згадуючи, як коли був маленькою дитиною переступав через тіла померлих людей.
Коли я їздив по області, на фольклорну практику, в 80-х роках вже працюючи в університеті, дуже часто я потрапляв у села, де такі запустілі, спорожнілі кутки села, на яких люди жили до 30-33 років, вимерли, і потім там ніхто не селився. Ось ці пустки, мені здається, і є таким символом того голодомору, пустки, які залишилися в нашій свідомості, страх, атавістичний страх за майбутнє, який закладався тоді, страх перед можливим голодом, який ще змушує наших старших людей тримати запаси макаронів десь усяких на балконі, і військові часи додали до цього нового імпульсу.
Очевидно, що голодомор був спричинений намаганням окупаційної влади перетворити нас на безвільних рабів, якими легко було б маніпулювати. Наш народ не дав цього зробити. І це ми повинні цінувати.
І те, що люди помирали, але не йшли на поступки експериментам влади, що є цінністю нашого минулого. Я би згадув все-таки більше не про ті епізоди канібалізму, які дуже люди смакували кожного року на пам'яті жертв голодомору, а на тих випадках, коли люди помирали, віддаючи свої запаси дітям, щоб ті вижили. Коли пробували опиратися, коли відмовлялися йти до колгоспу, мій прапрадід так помер не бажаючи позбутися того майна, яке так важко здобував перед тим. Власне, це також дуже болюча сторінка нашого відстоювання власної гідності.
Мені розповідали про одного земляка із сусіднього села, якого вислали як куркуля тоді ж під час примусової колективізації, початку голодомору. Він виїхав у Сибір, прижився, і потім через вже кілька десятків років він приїхав в село і став ходити по хатах. Бідних, обідраних хатах, тих колишніх колективізаторів, які допомагали грабувати його майно, приказуючи, "Ну що, ти розжився? Де ті виделочки, де ті ложечки, що ти в мене забрав? Нема, бо ти голодний і таким і будеш. А я зміг вижити і підняти власне господарство". Ну, очевидно, що це один із тих щасливих прикладів, коли людина змогла врятуватися на відміну від інших сотень і тисячів, які на жаль, гинули у той час.
Але, тим не менше, це приклад незламності у боротьбі за свою ідентичність, за своє право керувати своїм життям, мати своє господарство, а не працювати на жорстокого господаря в особі держави. Це також ті уроки, які залишив нам Голодомор 32-33 років: триматися свого і підтримувати один одного. Те, чому зараз так суворо вчить нас теперішня війна.
Джерело: 057.ua
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.