27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ
«Грузинська мрія» проти української реальності
Як закінчився «цукерково-букетний» період у стосунках Києва і Тбілісі.
У держав, так само, як і в людей, друзі пізнаються в біді. Багато на що відкрив очі й напад Росії на Україну. І якщо реакцію деяких держав можна було передбачити, то позиція Грузії для багатьох українців стала неприємним сюрпризом. Грузія не приєдналася до санкцій проти РФ. Грузія засудила заклик голови РНБО України Олексія Данілова відкривати «другі фронти». Грузинська влада перешкоджала відправленню в Україну своїх добровольців. А Головне управління розвідки України повідомило, що Грузія ще й перетворюється на хаб для ввезення контрабанди в Росію, зокрема товарів військового призначення. Володимир Зеленський навіть відкликав українського посла в Грузії Ігоря Долгова, назвавши причиною «неморальну позицію Грузії щодо санкцій».
І це все при тому, що ми звикли думати, буцімто ця держава проходить із нами один і той самий шлях. Українців із грузинами єднає російська агресія, втрата територій, жага до демократії, євроатлантична орієнтація. Усе це мало б зробити Грузію нашим безумовним партнером з огляду на спільну мету. Але протягом останнього десятиліття у грузинській політиці почали проявлятися тенденції, які ми легковажно ігнорували. Якщо зупинитися на них детальніше, стає зрозумілою і дипломатична криза, що завершила «цукерково-букетний» період у стосунках Києва і Тбілісі.
Насправді Україна та Грузія ще з 2015 року поступово віддаляються одна від одної, на що є декілька причин. І всі вони криються в тому, що протягом цього періоду при владі в країні перебувала політична партія «Грузинська мрія». До того ж у контексті відносин Грузії та України негативно впливають як внутрішньополітичні проблеми Грузії, так і зовнішнє позиціонування країни за правління цієї партії. Керівництво «Мрії» завжди ревно ставилося до колишніх функціонерів режиму Міхеіла Саакашвілі, вбачаючи в них основну для себе загрозу. І не марно, оскільки значний відсоток населення продовжував йому симпатизувати, а сам Саакашвілі залишався одним із лідерів грузинської опозиції навіть після свого вигнання. Україна тим часом, ставши основним напрямком еміграції чиновників часів Саакашвілі, дуже дратувала нову владу кавказької країни. Особливо сильно це роздратування почало проявлятися протягом останніх років, коли стало очевидно, що «Грузинська мрія» так і не змогла домогтись економічного зростання.
Пік напруги, пов’язаної з активністю в Україні діячів грузинської опозиції, припав на 2020 рік, коли Міхеіл Саакашвілі був призначений на посаду голови Виконавчого кабінету Національної ради реформ. Тоді теж дійшло до відкликання посла, тільки з грузинського боку. Не сприяло покращенню українсько-грузинських відносин і повернення невгамовного реформатора у Грузію пів року тому, в результаті чого він потрапив до в’язниці, а президент Зеленський наполягав на тому, щоб цього громадянина України повернули додому. Навіть у нещодавній відповіді на звинувачення з українського боку в контрабанді прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі заявив, що справжнім актом контрабанди було «відправлення Саакашвілі в Грузію».
І хоча офіційно Грузія продовжує курс на вступ до НАТО, період з 2015 року характеризується також певним посиленням зв’язків із Росією. Це спричинено як власними симпатіями самого Бідзіни Іванішвілі, творця правлячої партії, так і кризою ідеї силового вирішення проблеми сепаратизму після 2008 року. Значна частина грузинського суспільства зрозуміла, що проблему Абхазії та Південної Осетії нахрапом вирішити не вдасться. «Мрійники» підхопили цю ідею, поклали її в основу своєї зовнішньої політики, обіцяючи шляхом переговорів та компромісів стати на шлях відновлення соборності. Але те, що «партія миру» не змогла навіть трохи посприяти процесу реінтеграції окупованих Росією територій, зменшує довіру до правлячої еліти.
Утім, ситуація набуває іще дивніших барв, враховуючи, що саме в період правління «Грузинської мрії» було розірвано пряме авіасполучення з РФ, яке щороку завдавало Грузії значної економічної шкоди. Приводом для цього стали протести проти депутата Держдуми РФ Сєрґєя Ґаврілова, який під час візиту до Грузії всівся у крісло голови парламенту країни. Те, що депутат держави, яка є головною загрозою в сучасній грузинській історії, дозволяє собі таке, викликало в населення фрустрацію, яку підігріла опозиція, котра бачить у Іванівшілі російського лакея. Тобто сучасне керівництво Грузії потрапляє під шквал критики і за свою недостатню проросійськість, і водночас — за надмірну. Хоча можна сказати, що саме ця поміркованість і стала головною цінністю «мрійників», які здобули владу на тлі тотальної втоми Грузії від екстремумів епохи Саакашвілі.
Крім цього, в історії «Грузинської мрії» були неприємні епізоди й за участю США. Наприклад, коли влітку 2021 року Держдеп засудив напади на журналістів, які трапляються в Грузії, і навіть натякнув про можливість накладення санкцій на керівництво країни, якщо випадки порушення прав людини продовжаться. І такі моменти вже становлять серйозну проблему для Іванішвілі, адже збереження курсу на НАТО було тієї умовою, на якій грузини дозволили йому зближуватись із Росією. Якщо б грузинський уряд реально почав схилятися в бік північного сусіда, усі надії на союз із Вашингтоном зійшли б нанівець, а на Грузію, з високою імовірністю, чекала б нова революція.
Війна внесла свої корективи. В умовах тотального санкційного тиску міжнародної спільноти на РФ Грузія могла б озолотитися, ставши посередницею між Росією та світом. За подібною моделлю працюють ірано-катарські відносини, коли маленька країна заробляє гроші на продажі контрабанди до великої держави, що перебуває під санкціями. На додачу до образи за Саакашвілі, неоднозначну позицію грузинського керівництва диктує небажання цілком відштовхнути від себе Росію, прагнення зберегти певне віконце можливостей на майбутнє.
У цьому контексті заяву ГУР, як і повідомлення Міхеіла Саакашвілі 11 квітня про російські ІЛи, що використовували повітряний простір Грузії, потрібно сприймати як спробу примусити Тбілісі до визначеності. Публічно повідомляючи про кожну дію Грузії, недружню до України, ми скорочуємо можливості для цієї країни сидіти на двох стільцях.
Федір Кудрін
«Грузинська мрія» проти української реальності
Як закінчився «цукерково-букетний» період у стосунках Києва і Тбілісі.
У держав, так само, як і в людей, друзі пізнаються в біді. Багато на що відкрив очі й напад Росії на Україну. І якщо реакцію деяких держав можна було передбачити, то позиція Грузії для багатьох українців стала неприємним сюрпризом. Грузія не приєдналася до санкцій проти РФ. Грузія засудила заклик голови РНБО України Олексія Данілова відкривати «другі фронти». Грузинська влада перешкоджала відправленню в Україну своїх добровольців. А Головне управління розвідки України повідомило, що Грузія ще й перетворюється на хаб для ввезення контрабанди в Росію, зокрема товарів військового призначення. Володимир Зеленський навіть відкликав українського посла в Грузії Ігоря Долгова, назвавши причиною «неморальну позицію Грузії щодо санкцій».
І це все при тому, що ми звикли думати, буцімто ця держава проходить із нами один і той самий шлях. Українців із грузинами єднає російська агресія, втрата територій, жага до демократії, євроатлантична орієнтація. Усе це мало б зробити Грузію нашим безумовним партнером з огляду на спільну мету. Але протягом останнього десятиліття у грузинській політиці почали проявлятися тенденції, які ми легковажно ігнорували. Якщо зупинитися на них детальніше, стає зрозумілою і дипломатична криза, що завершила «цукерково-букетний» період у стосунках Києва і Тбілісі.
Насправді Україна та Грузія ще з 2015 року поступово віддаляються одна від одної, на що є декілька причин. І всі вони криються в тому, що протягом цього періоду при владі в країні перебувала політична партія «Грузинська мрія». До того ж у контексті відносин Грузії та України негативно впливають як внутрішньополітичні проблеми Грузії, так і зовнішнє позиціонування країни за правління цієї партії. Керівництво «Мрії» завжди ревно ставилося до колишніх функціонерів режиму Міхеіла Саакашвілі, вбачаючи в них основну для себе загрозу. І не марно, оскільки значний відсоток населення продовжував йому симпатизувати, а сам Саакашвілі залишався одним із лідерів грузинської опозиції навіть після свого вигнання. Україна тим часом, ставши основним напрямком еміграції чиновників часів Саакашвілі, дуже дратувала нову владу кавказької країни. Особливо сильно це роздратування почало проявлятися протягом останніх років, коли стало очевидно, що «Грузинська мрія» так і не змогла домогтись економічного зростання.
Пік напруги, пов’язаної з активністю в Україні діячів грузинської опозиції, припав на 2020 рік, коли Міхеіл Саакашвілі був призначений на посаду голови Виконавчого кабінету Національної ради реформ. Тоді теж дійшло до відкликання посла, тільки з грузинського боку. Не сприяло покращенню українсько-грузинських відносин і повернення невгамовного реформатора у Грузію пів року тому, в результаті чого він потрапив до в’язниці, а президент Зеленський наполягав на тому, щоб цього громадянина України повернули додому. Навіть у нещодавній відповіді на звинувачення з українського боку в контрабанді прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі заявив, що справжнім актом контрабанди було «відправлення Саакашвілі в Грузію».
І хоча офіційно Грузія продовжує курс на вступ до НАТО, період з 2015 року характеризується також певним посиленням зв’язків із Росією. Це спричинено як власними симпатіями самого Бідзіни Іванішвілі, творця правлячої партії, так і кризою ідеї силового вирішення проблеми сепаратизму після 2008 року. Значна частина грузинського суспільства зрозуміла, що проблему Абхазії та Південної Осетії нахрапом вирішити не вдасться. «Мрійники» підхопили цю ідею, поклали її в основу своєї зовнішньої політики, обіцяючи шляхом переговорів та компромісів стати на шлях відновлення соборності. Але те, що «партія миру» не змогла навіть трохи посприяти процесу реінтеграції окупованих Росією територій, зменшує довіру до правлячої еліти.
Утім, ситуація набуває іще дивніших барв, враховуючи, що саме в період правління «Грузинської мрії» було розірвано пряме авіасполучення з РФ, яке щороку завдавало Грузії значної економічної шкоди. Приводом для цього стали протести проти депутата Держдуми РФ Сєрґєя Ґаврілова, який під час візиту до Грузії всівся у крісло голови парламенту країни. Те, що депутат держави, яка є головною загрозою в сучасній грузинській історії, дозволяє собі таке, викликало в населення фрустрацію, яку підігріла опозиція, котра бачить у Іванівшілі російського лакея. Тобто сучасне керівництво Грузії потрапляє під шквал критики і за свою недостатню проросійськість, і водночас — за надмірну. Хоча можна сказати, що саме ця поміркованість і стала головною цінністю «мрійників», які здобули владу на тлі тотальної втоми Грузії від екстремумів епохи Саакашвілі.
Крім цього, в історії «Грузинської мрії» були неприємні епізоди й за участю США. Наприклад, коли влітку 2021 року Держдеп засудив напади на журналістів, які трапляються в Грузії, і навіть натякнув про можливість накладення санкцій на керівництво країни, якщо випадки порушення прав людини продовжаться. І такі моменти вже становлять серйозну проблему для Іванішвілі, адже збереження курсу на НАТО було тієї умовою, на якій грузини дозволили йому зближуватись із Росією. Якщо б грузинський уряд реально почав схилятися в бік північного сусіда, усі надії на союз із Вашингтоном зійшли б нанівець, а на Грузію, з високою імовірністю, чекала б нова революція.
Війна внесла свої корективи. В умовах тотального санкційного тиску міжнародної спільноти на РФ Грузія могла б озолотитися, ставши посередницею між Росією та світом. За подібною моделлю працюють ірано-катарські відносини, коли маленька країна заробляє гроші на продажі контрабанди до великої держави, що перебуває під санкціями. На додачу до образи за Саакашвілі, неоднозначну позицію грузинського керівництва диктує небажання цілком відштовхнути від себе Росію, прагнення зберегти певне віконце можливостей на майбутнє.
У цьому контексті заяву ГУР, як і повідомлення Міхеіла Саакашвілі 11 квітня про російські ІЛи, що використовували повітряний простір Грузії, потрібно сприймати як спробу примусити Тбілісі до визначеності. Публічно повідомляючи про кожну дію Грузії, недружню до України, ми скорочуємо можливості для цієї країни сидіти на двох стільцях.
Федір Кудрін
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ
Контент нового часу. Дилема українського шоубізнесу і ТБ
Майже непомітна нині проблема вже скоро може спричинити чимало конфліктів
Найпопулярніший контент, який тепер споживають українці, — це фотографії розтрощеної російської техніки та знищених солдатів. Причини зрозумілі, адже такі картинки живлять надію на завершення війни чимскоріше. Проте є й інша тенденція. Крізь потік новин із фронтів або принаймні з полів дипломатичних перемовин починають прориватися повідомлення з інших галузей. Це теж зрозуміло. Як прогнози вартих довіри військових експертів, так і просто зведення Генерального штабу свідчать, що перемога буде, але не швидко. Українцям треба звикати до життя в умовах війни. Власне, невійськові новини і є елементом такого пристосування.
Поки що йдеться про приємні повідомлення. Наприклад, справжній сплеск радості стався, коли українці звернули увагу на оновлені чарти Apple Music в Україні. Нині вони виглядають так:
Для порівняння, не дуже відрізняється і чарт Youtube Music. Нижче скріншот звідти:
Причини радості очевидні. Вперше за всі роки існування цих переліків моду диктують українські виконавці з українськомовними треками. Детально вдаватися в те, що було раніше, немає особливого сенсу. Можна хіба зазначити, що щороку в грудні українські ЗМІ констатували цілковите домінування російського шоубізнесу. Втрутитися сюди, на відміну від телебачення, кінотеатрів і радіо, держава не могла ніяк. Це справжні «народні хітпаради», які до того ж дають уявлення про вподобання наймолодшої частини аудиторії. За підсумками 2021-го найпопулярніший українськомовний трек «Гуси» від Wellboy посів 52 місце (хоча входив у першу десятку в певні періоди).
Однак на приємних для нас зображеннях вище є й інший бік, який варто принаймні усвідомлювати вже тепер. Передусім в око впадають кілька базових речей. По-перше, музичні стилі, у яких виконано значну частину пісень. Це здебільшого електронна музика з використанням популярних сьогодні виразів. Тут і знамените «Доброго вечора, ми з України» глави Миколаївщини Віталія Кіма, і «Вова, ї**ш їх, б**ть, а ми тобі будем помогать» президента ФК «Інгулець» Олександра Поворознюка (наразі лідер чарту Apple Music). До початку повномасштабного вторгення нішу займали або схожі російськомовні треки, або так званий «кальянний російський реп» із кавказькими мотивами у звуці й майже нерозбірливими словами.
Ця музика — не записи з філармонійних концертів та навіть не творчість гурту «Тінь сонця». Хоча десь так уявляла переродження української популярної культури чимала частина патріотів, незадоволених станом справ у минулому. Для уникнення серйозного розчарування, яке підриватиме сили, їм уже тепер варто усвідомити, що подібного «світлого майбутнього» не настане ніколи. Для кращого розуміння нинішньої ситуації і того, як вона буде розвиватися, ось ще один приклад: восьме місце в чарті Youtube Music посідає російський трек «Малиновая лада». Повною переспівкою саме цієї пісні (інші слова з тими самими ефектами та тією самою музикою) є трек «Зажаренные тигры» (текст про знищення живої сили і техніки окупантів), який ще тиждень-два тому часто лунав із відчинених вікон машин у Києві. Найкраще майбутнє, на яке ми можемо розраховувати тепер, — це умовний український «кальянний реп» замість російського.
Інша особливість, на яку варто звернути увагу, — це нестача популярної музики для нових часів. Пісня «Один в каное» — «У мене немає дому», звісно, дуже доречна сьогодні через фактичну втрату домівок багатьма українцями. Однак вона далеко не нова — її випустили в січні 2019-го.
У цьому чи не найбільша небезпека з погляду можливості повернення до старих порядків у популярній культурі. Уся перша десятка обох чартів — це пісні війни або пісні, доречні у воєнний час. Наразі суспільство перебуває на етапі небувалої мобілізації і зосередження всіх сил на одному. Ця згуртованість не зникне і війна залишатиметься головним фактором впливу на життя. Проте увага розсіюватиметься. Так само, як крізь потік фронтових новин проникають новини з інших галузей, люди продовжать слухати музику, дивитися кіно й телепрограми. Вони робитимуть це дедалі частіше, і їм дедалі більше хотітиметься різноманіття.
Враховуючи прогнози про падіння українського ВВП на 45% за підсумками року і проблеми зі сполученням між регіонами, що вплинуть на концертну діяльність, шоубізнес не матиме достатньо грошей для продукування нового контенту. По суті головний ресурс, який лишився, — це ті самі стрімінгові сервіси й відрахування з них. Але не йдеться про достатні рекламу та просування. І тут ситуацію не перекрити міжнародною фінансовою допомогою. І от саме в цю незаповнену нішу може прорватися «нейтральна» російська музика «про любов». Проблема не лише в ній самій, а й у тому, як її сприйматиме найактивніша частина суспільства. Те, на що раніше заплющували очі, тепер може обертатися серйозними конфліктами.
Схожі проблеми матиме й українське телебачення, яке досі споживає значна частина українців. Єдиний інформаційний марафон рано чи пізно припиниться, і канали повертатимуться до своїх ніш. Якщо інформаційне мовлення не зазнає особливих змін, то розважальна частина українського ТБ опиниться перед важкою дилемою. На створення якісного контенту, який пасував би до нових умов, немає ні ресурсів, ні часу. Доведеться пускати в ефір те, що створювалося для старих довоєнних часів: «екстрасенсів», «холостяків» і нібито українські серіали, заточені передусім під російський ринок. Як на це відреагує суспільство — відкладене питання, про яке варто замислитися вже тепер. Особливо враховуючи те, що саме розважальна, а не інформаційна частина українського телебачення виявилася найвпливовішою. Це остаточно довела війна. Усі інформаційні канали Віктора Медведчука не дали ані йому, ані його партії ніякого реального впливу в Україні. Натомість, розважальний продукт справляє прямий уплив на стан справ навіть тепер.
Андрій Голуб
Контент нового часу. Дилема українського шоубізнесу і ТБ
Майже непомітна нині проблема вже скоро може спричинити чимало конфліктів
Найпопулярніший контент, який тепер споживають українці, — це фотографії розтрощеної російської техніки та знищених солдатів. Причини зрозумілі, адже такі картинки живлять надію на завершення війни чимскоріше. Проте є й інша тенденція. Крізь потік новин із фронтів або принаймні з полів дипломатичних перемовин починають прориватися повідомлення з інших галузей. Це теж зрозуміло. Як прогнози вартих довіри військових експертів, так і просто зведення Генерального штабу свідчать, що перемога буде, але не швидко. Українцям треба звикати до життя в умовах війни. Власне, невійськові новини і є елементом такого пристосування.
Поки що йдеться про приємні повідомлення. Наприклад, справжній сплеск радості стався, коли українці звернули увагу на оновлені чарти Apple Music в Україні. Нині вони виглядають так:
Для порівняння, не дуже відрізняється і чарт Youtube Music. Нижче скріншот звідти:
Причини радості очевидні. Вперше за всі роки існування цих переліків моду диктують українські виконавці з українськомовними треками. Детально вдаватися в те, що було раніше, немає особливого сенсу. Можна хіба зазначити, що щороку в грудні українські ЗМІ констатували цілковите домінування російського шоубізнесу. Втрутитися сюди, на відміну від телебачення, кінотеатрів і радіо, держава не могла ніяк. Це справжні «народні хітпаради», які до того ж дають уявлення про вподобання наймолодшої частини аудиторії. За підсумками 2021-го найпопулярніший українськомовний трек «Гуси» від Wellboy посів 52 місце (хоча входив у першу десятку в певні періоди).
Однак на приємних для нас зображеннях вище є й інший бік, який варто принаймні усвідомлювати вже тепер. Передусім в око впадають кілька базових речей. По-перше, музичні стилі, у яких виконано значну частину пісень. Це здебільшого електронна музика з використанням популярних сьогодні виразів. Тут і знамените «Доброго вечора, ми з України» глави Миколаївщини Віталія Кіма, і «Вова, ї**ш їх, б**ть, а ми тобі будем помогать» президента ФК «Інгулець» Олександра Поворознюка (наразі лідер чарту Apple Music). До початку повномасштабного вторгення нішу займали або схожі російськомовні треки, або так званий «кальянний російський реп» із кавказькими мотивами у звуці й майже нерозбірливими словами.
Ця музика — не записи з філармонійних концертів та навіть не творчість гурту «Тінь сонця». Хоча десь так уявляла переродження української популярної культури чимала частина патріотів, незадоволених станом справ у минулому. Для уникнення серйозного розчарування, яке підриватиме сили, їм уже тепер варто усвідомити, що подібного «світлого майбутнього» не настане ніколи. Для кращого розуміння нинішньої ситуації і того, як вона буде розвиватися, ось ще один приклад: восьме місце в чарті Youtube Music посідає російський трек «Малиновая лада». Повною переспівкою саме цієї пісні (інші слова з тими самими ефектами та тією самою музикою) є трек «Зажаренные тигры» (текст про знищення живої сили і техніки окупантів), який ще тиждень-два тому часто лунав із відчинених вікон машин у Києві. Найкраще майбутнє, на яке ми можемо розраховувати тепер, — це умовний український «кальянний реп» замість російського.
Інша особливість, на яку варто звернути увагу, — це нестача популярної музики для нових часів. Пісня «Один в каное» — «У мене немає дому», звісно, дуже доречна сьогодні через фактичну втрату домівок багатьма українцями. Однак вона далеко не нова — її випустили в січні 2019-го.
У цьому чи не найбільша небезпека з погляду можливості повернення до старих порядків у популярній культурі. Уся перша десятка обох чартів — це пісні війни або пісні, доречні у воєнний час. Наразі суспільство перебуває на етапі небувалої мобілізації і зосередження всіх сил на одному. Ця згуртованість не зникне і війна залишатиметься головним фактором впливу на життя. Проте увага розсіюватиметься. Так само, як крізь потік фронтових новин проникають новини з інших галузей, люди продовжать слухати музику, дивитися кіно й телепрограми. Вони робитимуть це дедалі частіше, і їм дедалі більше хотітиметься різноманіття.
Враховуючи прогнози про падіння українського ВВП на 45% за підсумками року і проблеми зі сполученням між регіонами, що вплинуть на концертну діяльність, шоубізнес не матиме достатньо грошей для продукування нового контенту. По суті головний ресурс, який лишився, — це ті самі стрімінгові сервіси й відрахування з них. Але не йдеться про достатні рекламу та просування. І тут ситуацію не перекрити міжнародною фінансовою допомогою. І от саме в цю незаповнену нішу може прорватися «нейтральна» російська музика «про любов». Проблема не лише в ній самій, а й у тому, як її сприйматиме найактивніша частина суспільства. Те, на що раніше заплющували очі, тепер може обертатися серйозними конфліктами.
Схожі проблеми матиме й українське телебачення, яке досі споживає значна частина українців. Єдиний інформаційний марафон рано чи пізно припиниться, і канали повертатимуться до своїх ніш. Якщо інформаційне мовлення не зазнає особливих змін, то розважальна частина українського ТБ опиниться перед важкою дилемою. На створення якісного контенту, який пасував би до нових умов, немає ні ресурсів, ні часу. Доведеться пускати в ефір те, що створювалося для старих довоєнних часів: «екстрасенсів», «холостяків» і нібито українські серіали, заточені передусім під російський ринок. Як на це відреагує суспільство — відкладене питання, про яке варто замислитися вже тепер. Особливо враховуючи те, що саме розважальна, а не інформаційна частина українського телебачення виявилася найвпливовішою. Це остаточно довела війна. Усі інформаційні канали Віктора Медведчука не дали ані йому, ані його партії ніякого реального впливу в Україні. Натомість, розважальний продукт справляє прямий уплив на стан справ навіть тепер.
Андрій Голуб
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ
1917-1922: Український націоналізм між соціалізмом та консерватизмом
Про мрійників і реалістів у вирі Перших визвольних змагань
1917-1922: Український націоналізм між соціалізмом та консерватизмом
Про мрійників і реалістів у вирі Перших визвольних змагань
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ
От мені цікаво. Ми бачимо воронки. Обстріли Харкова. І що? Є така група: "северная салтовка". Пів групи та адмін - ******и до мізка кістей. Админ, якийсь "Еж", - сепар від слова "взагалі". Чекають, коли все закінчиться .. Незалежно, "як". Як з цим боротись? Самі накликали проблем, і навіть тепер цього не розуміють ..
От мені цікаво. Ми бачимо воронки. Обстріли Харкова. І що? Є така група: "северная салтовка". Пів групи та адмін - ******и до мізка кістей. Админ, якийсь "Еж", - сепар від слова "взагалі". Чекають, коли все закінчиться .. Незалежно, "як". Як з цим боротись? Самі накликали проблем, і навіть тепер цього не розуміють ..