Розвідниця з крилами
Аліна Косовська переїхала зі столиці в прифронтову Авдіївку з початком війни. За ці роки вона змінила статус волонтера на статус добровольця в складі батальйону, а потім знов зайнялася благодійністю.
Спортивну статуру дівчини, яка більшу частину свого життя професійно займалася художньою гімнастикою, не може сховати навіть камуфляж. Вона легко пурхає поміж окопами та понівеченими будівлями Авдіївки й майже щодня підіймає в повітря своїх крилатих друзів — безпілотників, що їх називають очима розвідки. Історію своєї причетності «до всього цього» Аліна називає випадковістю, хоча рішучості та енергійності молодої волонтерки можна позаздрити. «Спочатку довелося допомагати переселенцям, які на початку війни виїздили фактично без речей. Знаходила в інтернеті оголошення, у яких люди писали, що віддадуть безплатно меблі, одяг, посуд. Потім розвозила ці речі по місцях, де тоді розміщували тих, кого війна змусила покинути рідні домівки, щоб допомогти людям організувати побут», — згадує Аліна.
«І на фронт я поїхала спочатку теж як волонтер, з перших місяців воєнного протистояння, — розповідає вона. — Думала, як виповниться 18, піду у військо, якщо війна не закінчиться. А поки в мене ще були грандіозні спортивні плани, навчання, змагання, перемоги. Але вдома все ж таки не всиділа: навколо відбувалися жахливі події, і залишатися на дивані та витрачати гроші на спорт я вже не могла. Так 2015 року я поїхала до «Правого сектора». Думала, хоч картоплю буду чистити, бо не бачила себе в якихось військових справах. Спробувала попрацювати в прес-службі, побула з медиками, але зрозуміла, що то все не моє. А ось аеророзвідка «зайшла» відразу, щойно почала навчатися. З нею я пов’язана й дотепер — після того як повернулась у цивільне життя».
Аліна разом з патріотичною родиною з Авдіївки організувала благодійний фонд, який спочатку допомагав підрозділу, де служила дівчина, а потім став виконувати набагато ширші завдання. Їхнє фірмове — це аеророзвідка для військових, що стоять на передовій. «Більшість волонтерів фонду є мешканцями прифронтових регіонів або учасниками АТО, тому ми, як ніхто інший, знаємо, яка саме допомога потрібніша на Донбасі та що корисного можемо зробити, постійно перебуваючи в безпосередній близькості до бойових дій. Засновники фонду є мешканцями міста Авдіївка з активною проукраїнською позицією, які задовго до створення організації надавали посильну допомогу українській армії, навіть коли саме місто було на межі гуманітарної катастрофи» — написано на офіційному сайті фонду.
Його мета — допомагати військовим, які захищають Авдіївку, популяризувати благодійність, а також зберегти історико-культурну спадщину, зокрема цінну інформацію та артефакти війни на Донбасі. Благодійний фонд «Зорі надії» не просто закуповує техніку та обладнання, а й надає власне послуги аеророзвідки — знімає ворожі позиції на замовлення бійців ЗСУ та добровольців. Працюють волонтери у форматі мобільної групи, яка виконує завдання вздовж лінії розмежування. За час існування фонду було придбано чотири безпілотні апарати, кілька отримано безплатно. А щоб постійно допомагати чимось, активісти створюють багато цікавих акцій, залучають до роботи місцевих мешканців та майстрів з усієї України.
«Окрім благодійних внесків, ми маємо ще один спосіб фінансування — виготовляємо сувенірну продукцію з експонатів війни, які збираємо на передовій та робимо їх безпечними: гільзи, хвостовики, знешкоджені снаряди. У нашій творчій майстерні працюють місцеві мешканці, інколи із задоволенням приєднуються до такої арт-терапії і військові. Буває, відправляємо заготовки майстриням з різних куточків країни: хтось малює, хтось плете кулони чи робить браслети. А потім ці сувеніри використовуємо для вуличних інсталяцій «На теренах Донбасу», які відбуваються в багатьох населених пунктах, де, на щастя, люди не відчули війни на собі. А частину продаємо онлайн у своїй Благодійній крамничці чи на ярмарках, які діють уже кілька років усюди — від великих міст у різних областях до маленьких селищ біля лінії фронту. Кошти від продажу сувенірів спрямовуємо на закупівлю апаратів для розвідки та на обслуговування цієї техніки», — розповідає Аліна про основний напрям своєї діяльності.
Дівчина підкреслює, що заохочення авдіївців до корисних проектів — це принципове рішення фонду. Бо долучити людей до корисної справи іноді набагато важливіше, ніж просто надати якусь матеріальну допомогу. «Інколи для того, щоб людина почала бодай чимось допомагати іншим, вистачає поштовху. Наприклад, для Авдіївки два роки тому таким поштовхом стала участь міста у всесвітній акції «Щедрий вівторок». Ми залучили місцевих майстрів, бізнес, художні колективи, благодійників, школярів, організували кілька локацій, на яких усі, хто бажає, міг продати, купити щось або заплатити символічну суму за вхідний квиток на концерт. Тоді багато хто вперше побачив, що для допомоги іншим не треба багато зусиль та часу — було б бажання. І долучився до різних проектів допомоги», — згадує Аліна.
Окремо волонтери співпрацюють із навчальними закладами. Уже кілька років поспіль школярі авдіївських шкіл систематично плетуть якісні маскувальні сітки для різних підрозділів. Фонд оплачує та доставляє матеріали для плетіння, дітлахів навчають правильно це робити, а вони у вільний час допомагають зміцнювати обороноздатність війська та отримують на практиці патріотичне виховання. «Авдіївка, порівняно з мегаполісом, у якому я жила, — маленьке затишне місто, де зручно працювати. Тут справді багато хороших людей, тому я проти всіляких стереотипів щодо мешканців Донбасу. Те, що на Донеччині є багато патріотів та небайдужих, — такий самий факт, як і те, що проти України воює Росія», — упевнена Аліна Косовська.
Зберігання історії цієї війни не обмежується тільки воєнними сувенірами. Аліна розповідає про унікальну книжку, яку вони видали, а потім безплатно передали до бібліотек, музеїв, освітніх закладів та військових частин по всій країні. «Авдіївка. Шлях до перемоги» — це історії людей, що опинилися посеред війни. Багато подій, які відбувалися під час періоду активних бойових дій, показані очима звичайних авдіївців. Кожна глава — розповідь про родину чи людину з прифронтового містечка, які пережили ті страшні часи. Аліна каже, мовляв, важливо, що в книжці можна знайти не тільки історичні факти, а й щирі емоції звичайних людей. Зараз вони планують створити силами волонтерів «Книгу пам’яті авдіївської промзони», де буде багато історій від учасників та очевидців подій.
А ще так вийшло, що Аліна опікується військовим меморіалом, який 2017 року встановили на промці. Бійці виїхали на ротацію, а ініціативу доглядати пам’ятник вирішили взяти на себе волонтери. Вони прибирають, оновлюють, за потреби ремонтують меморіал, а також водять до нього екскурсії. Аліна зізнається, що чимось таким хотіла б займатися й далі: «Може, опікуватися історичними пам’ятками. Надихнули нещодавні пригоди: у відпустці проїхалася занедбаними замками та фортецями на Заході України. Сумно, що вони закинуті, без табличок, у них фактично немає власників, тому вони просто руйнуються. А місця класні, якщо поцікавитися, то навколо них такі історії! Хотілось би взятися за це, зацікавити інвесторів, відновити, поставити на баланс держави чи міста. Бо все це наша історія — дуже давня і та, що відбувається на наших очах».
Єлизавета Гончарова
Матеріал друкованого видання № 16 (648) від 15 квітня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
