Повернись живим
1 год ·
«Командира вбили». Саме таке повідомлення пролунало з радіостанції 3 червня 2014 року.
Того дня наш підрозділ виконував бойове завдання – ми звільняли Слов’янськ від російсько-окупаційних військ. Командир батальйону Тарас Михайлович Сенюк, як завжди, рухався попереду на своєму БТР-80. При зіткненні з противником зав’язався бій. Командир загинув від кулі ворожого снайпера.
Сьогодні я ледь не щомісяця їжджу на фронт допомагати нашим військовим. Мій маршрут спеціально прокладений повз селище Семенівка неподалік Слов’янська. Зупиняюся там на хвилину, згадую командира, який загинув на цьому місці, п’ю його улюблену каву та рухаюсь далі. Тутешні будівлі, пошкодженні ворожими снарядами, постійно нагадують мені про події 2014 року. Дорогою я ще довго згадую моменти свого життя, коли ми служили разом.
Мені випала велика честь служити у 13-му окремому аеромобільному батальйоні під керівництвом такого досвідченого офіцера. Це людина, яка була і залишається прикладом справжньої хоробрості й врівноваженості. У будь-якій ситуації ти міг звернутись до нього за допомогою та отримати відповідь на будь-яке запитання. Людина, яка навчила мене думати на два кроки вперед та ніколи не поспішати з виконанням завдання – завжди підходити до цього з холодною головою.
Його відданість своїй справі й досі згадують військові. Попросіть зараз будь-кого з тих, хто служив із Тарасом Михайловичем, описати його. Думаю, більшість скаже приблизно так: «Впевнений та врівноважений, завжди з цигаркою в одній руці та чашкою кави в іншій, справжній командир».
Він загинув, захищаючи Україну. За виняткову мужність та героїзм отримав звання Героя України з удостоєнням ордена Золота Зірка. У 2019 році 13-му окремому десантно-штурмовому батальйону було присвоєно ім’я Героя України полковника Тараса Сенюка. У нього залишились дружина та донька.
Автор: Oleg Karpenko
Фонд «Повернись живим»
