Лытературний клуб "Апостроф"

Лытературний клуб "Апостроф"

В одноіменній темі в Анонсах анонсуются заходи клубу, а в цій буду знайомити з творчістю членів та гостей клубу.
Отже, почнемо:

Люцина Хворост ( це справжнє ім"я, прозу пише під псевдонімом Марія Регіна Раковська) Корінна харків"янка, народилася в 1982 році. Надзвичайно талановита поетеса, також пише прозу, має надзвичайний голос, співає пісні на власні слова ( в основному) в стилі який називає українським шансоном ( звісно до російського т.з. "шансону" це жодного стосунку не має. Періодично друкуєтся в журналах та літературних альманахах, співпрацює з журналом "Березіль", вийшли дві книги "ГаЛЮЦИНАції" (2009) та "Паперовий кораблик" (2010)

Старий поете, ми твої пісні,
напівпрозорі гомінкі істоти.
Ти нас почув у випадковім сні
і спритним словом вихопив з ніщоти.

І запалав тріскучо твій камін
ожив огонь, хоч був уже пригаслим,
і ми тобі явили навзамін
рої світів, примхливих і прекрасних.

І ти ловив, ловив світи в сільце,
свою благословляючи співучість
і бог на нас ргозгнівався за це,
а заодно й на тебе- за співучасть.
А що і бог був, як і ти, старим-
нівроку, недобачив з пересердя:
хотів був звичним жестом вергнуть грім,
а мимохідь зіслав тобі безсмертя


Ретро
Зернисті кадри збляклих кінохронік,
зернистий погляд крізь густу вуаль.
Зі звіром, що живе у мікрофоні,
змагаєтся маленька етуаль.

В боа потертім, витягнувши шию,
вона почне з простіших вокаліз,
і вам тепер смішний-я розумію-
її пісень наївний символізм.

Ось кельнери-стоокі херувими,
а ось вино- старе, та не п"янить.
Ось квіти, що колись були живими...
Усе заснуло сном десятиліть.

Їй очі сліплять навісні софіти.
Вона майне за двері кабаре-
й побачить сонце, мов цвяхом прибите,-
старе як світ...о, далебі, старе




Вулична пісня

Не плач, мала, сліди лишає туш.
О, скільки ж вас, бульварні королівни!....
Ховаєте на дні дитячих душ
дорослий досвід-
скарб,
однак,
сумнівний.

Ось ти, уже мороз, а без чобіт:
в кишені кілька гривень і помада.
Що буде в тебе завтра на обід-
залежить від капризів банкомата.

А хтось цинічний,
напханий капшук,
на рік новий нову шукає блонду,
щоб лебеділа,
їла в нього з рук-
на заздрістьб провінційному бомонду....

Не весь же вік, їй-право, без чобіт!....
Але нудьга, яка ж нудьга зелена....
Що буде в тебе завтра на обід-
залечить від капризів сюзерена.

А ось пісні Люцини, дуже раджу скачати послухати :







P/S Прохання до модераторів- виправте, будьласка, помилку в назві темии.

Хороши стихи Люцины.

Cвітлана Загреба-Народилася 1978 року в Харкові. Закінчила Полтавську середню школу N9 3 та педунівер-ситет.
У1999 році стала лауреатом третьої премії на конкурсі рукописів поетичних збірок, який проводить видавництво «Смолоскип».

Друкувалася в часопи-СІ “Криниця», інших виданнях, виступала зі своїми творами на радіо та телебаченні. Дипломант Другого всеукраїнського музичного фестивалю «Червона рута” (м.Запоріжжя, 1991) – як автор текстів пісень.
Пише вірші українською російською та білоруською мовами. Перекладає з англійської та німецької. Має публікації як літературний перекладач. Приймала участь в українському перекладі книг Толкієна що вийшли в видавництві "Фоліо", саме її переклад частково використаний в українському дублюванні фільму "Володар кілець"

Пора незірваних квіток
Прийшла і стала на порозі.
І висло яблуко у прозір —
У рік і день, і змиг... не той.

Я тільки руку простягла,
І тільки віями стріпнула, —
А ти мене не обминула
Листком несхибним, як стріла.

Пора незірваних квіток,
Незбутих снів... і незабутніх...
На мурашиних перепуттях —
Пора незім’ятих стежок...


ПІСЕНЬКА ОСІННЬОЇ КУЛЬБАБИ

Облітає світ переманливий —
Тополиний, вербовий, каштановий...
Облітає сміх... Непомітно так.
Я — осінній слід сонця літнього.
Віє студінню — я не каюся...
В небо ранішнє усміхаюся.
Я — тепло твоє і струна тонка;
Біла кров гірка на твоїх руках...
Облітає світ.


Диптих

І

Зимно зіркам миготіти в тиші.
І воші проростають пролісками
Для тих, кому сниться весна.

II

Ми обіймали дерево
тепле—
Одне на двох, як доля...
Ми обіймали дерево чисте — єдине,
Не діткнуте об’явами, дротами і
гвіздками.
Ми обіймали дерево крильми
крізь стерплі пальці
І гірко проростали у минуле,
Де не впізнають нас на перепуттях,
не закленуть...
Ми обіймали дерево одне.


* * *

Тепле дихання.
Кава схолола.
Я тебе...
Не знаю,
як розтулити уста...
Де та
стеблинка рутвяна...
Сну і печаті щопта...
Я переллю до тебе.
Я передамся до тебе...
Хто засміється уперше?..
Хто пожалкує останнім?..
Коханий...
Уста...
тлінного болю,
плачу...
Плачу
за нестямність,
кушпільність шляхів,
за літо.
Я тебе...
Взагалі-то
кава схолола,
і день проминає.
Теплі дерева схлипують в осінь...
— Чом не зовеш?
— Ти не просиш...
—Я тебе...
не знаю.


* * *

Ох, уже ті цикади
В першій октаві осені
Блимають серед безмов’я
Зорями тиші...
Ох, уже ті цикади...
Літо не йде, не може,
Думає смутно світло:
— Ох, уже ті цикади...
Тонко снується пісня
Ниткою Аріадни
У лабіринтах світу.


ТРИПТИХ

І

Злітала навідліг
Зірвалась на посміх
На кроснах зелених
На кроснах
Обірвані коси шалені
У соснах зелених ігличних
На вир “єм весняний підете..
Ой хто дочок має
Хай не розплітає
Хай нерозлучае... гей...
На кроснах зелених
Волосся— утроє
А серце—надвоє
Посліду
Послідня
Травиця ячала
Як чайка
Я твій голосочок впізнаю
Здалека...

ІІ

І стрілись дві стріли
На вечорі стрімчастім
Край холоду криниць
На шпилі небутта
Злилися дві стріли
І чулися нещасні,
Що їх протяглий щем
Два серця не підтяв.
Зустрілись дві стріли
І в смертнім поцілунку
Збратали двох стрільців
На вічне каяття.

ІІІ

Чим веснуватиму?
Чим веслуватиму?
Чим віншуватиму
день благовісний?
Висмію... висную...
Вип’ю...
Візьмеш
До уст піднесеш —
Не заграю.
Розкраяна,
Скарана лжею на серце.
Біле реберце
Тоненьке,
Трісочка спрагла...
Теленькає
дзвоник у вусі:
Твоя...


* * *

Така коротка січнева нічка,
Така прозора, як тінь в снігу:
Ще в наших віях дрімає відчай.
Ще наші пальці плетуть жагу.
Голодний вітер — на біті струни,
Лишилось віри— ковток на дні...
Ти спиш, пропащо і сніжно юний,
І відлітаєш в своєму сні.

А проміж нами — двосічна криця:
Дитячим скриком у ніч сліпу...
Тобі не снилось, що ти мій лицар.
І Бог з тобою, і в добру путь.



********

Сни мої з участю Доктора Хауса
(Хоч я й не бачила жодної серії).
Хаус мого не вгадає діагнозу,
Й коні без мене летітимуть в прерії.

Зливи червневі у всій своїй щирості
На бензопили вчинятимуть напади.
Ніжність – на ґудзики – за непотрібністю:
Кажуть, що квіти - це поки не ягоди.

Хаус відпустить гріхи (й може, бороду)...
Вбито мене нерозпізнаним козирем.
Горло судомить улітку (від холоду):
Йду по землі. І смакую морозиво.



P.S. В розділі є модератори? Виправте будьласка помилку в назві теми.
І чому я не можу писати у власній темі в "Анонсах"?

Lord Carbino сказав(ла):

Это тема для того у кого голова горячая и для тех кто очень много п...и...т.

Натисніть, щоб розгорнути...

А це до чого? Вам таки треба до лікаря. Поки ще не запізно.

Чудесные стихи, спасибо.

Лариса Вировець Художник, дизайнер поліграфії. У підлітковому віці вибір між малюванням та віршами було зроблено на користь малювання, але вірші все ж писалися (у шухляду), і через багато років авторка повернулась до них вже на більш професійному рівні. Майже відразу, коли вийшла на публіку зі своїми віршами була помічена:
2004р.- лауреат харківського фестивалю "Майдан. Время Визбора" у номінації "Поезія", 2005р.- перемога в поетичному конкурсі на сайті "Поетичні майстерні". Стала одним з редакторів цього сайту. 2007р.- дипломант вінницького фестивалю "Підкова пегаса". Має публікації в періодичних виданнях. Війшло три збірки- "Акварели" (2003), "На одном языке" (2006), "Якби" (2008)

Грудень

У грудні день короткий, як життя,
й похмурий, як радянська установа.
Чорніють край порога мокрі дрова,
нікому не потрібні до пуття —
в епоху металевих батарей,
в період вимерзання змісту й суті…
О третій заповзає в хату сутінь
з усіх шпаринок, вікон та дверей.
І ніч хитає гойданку небес,
блищать калюжі та церковні бані…
І дзвонам в непроглядному тумані
щоранку підвиває змоклий пес…

Але що важать мряка та сльота,
якщо Ви набираєте мій номер!
Теплішає мій затишок, і знову
закляклий день на літо поверта.


Осiннiй вiрш для Люцини

І треба усього — лиш чашку чаю зранку
та твій свіженький вірш, дитино золота...
Мороз поцілував рум’яну осінь-бранку,
і сум її здаля до вікон доліта.

Ти маєш слух тонкий, ба — майже бездоганний:
тих слів, що вголос їх не вимовить Життя,
ти чуєш передзвін, покладений у гами...
Печаль твоїх безсонь — пісень передчуття.

Моя бувальщина за мотивами казок

Звела не з рогози собі хатинку —
із цегли — височеньку й чепурну.
Так, певно, зводять пліт для відпочинку,
чи загодя так дбають про труну.

І дах — благенький, і немає газу.
Грошей — катма, та днів — не зупиню...
Отак не мала клопоту — й одразу
придбала баба миршаву свиню.

Сиджу тепер та пісеньку плекаю:
«Ти, Вітре, мені дах не розвали,
ти, Зливонько, кімнату не залий,
ти, Зимо, снігом стежки побіли.
М’якіш: хай Герда Кая відшукає».


Варення з вишень

Місяць відлітає, мов би тиждень —
пір’ячко зелене розпустив...
Ми убили літо, наче крижня —
сік червоний крапає на стіл.

Ми убили літечко на злеті,
нам обом до сліз його шкода.
Хай тепер про нього в інтернеті
хтось блюзнірські повісті склада.

З написом «Варення із інжиру»
слоїк я дарю тобі... Лишень
їстимеш — шротинки повизбируй:
в слоїку — варення із вишень.

Хорошие стихи. Спасибо, UR3LFV.
А то тут иногда такое постят...

Олександр Бобошко- Харків'янин 1971 року народження, автор поетичних збірок "Ніч на п'ятницю" (2005), "Пора Терезів" (2006), "Шукран, Багдаде!" (2009) а також численних публікацій в часописах ( "Темп", "Дзеркало тиждня", "Єгупець", альманах "Левада", колективна збірка "Харків'яни. Поема про місто"). Дипломант (2004) та лауреат (2005) обласних літературних семінарів "Молода Слобожанщина", володар Гран Прі міжнародного літературного фестивалю "ПРОСТО ТАК" (2007)


Грудневий сон
Похилий клене, як тобі зима?..
Шматує вітер
твій останній одяг.
Похмурі хмари
сунуть, ніби орди.
Стонадцятого янгола сурма
Навряд чи спинить
шал
тривалих
оргій

Здолавши змія,
змиє кров Георгій
Зі стомленого списа та чола....


А мед засохне в сотах- і бджола
Останнім рейсом вирушить за обрій:
На Схід, на те роскотисте " Ал-л-аааааа...."


***
-Дайте нарзану,- попросил Берлиоз...
. .. у меня сейчас едва удар от жары не случился....
Михаил Булгаков

Чи немає у продажу свіжого снігу?
Притулити до лоба. До серця. До пам'яті....
Південь. Полудень. Вишні плодами рясніють.
Підошов не лоскоче трава напівспалена.

Від початку свого
і до нині
щоденно
Я вдихаю неспокій
легенями нервів
І бентежать мій мозок
то кущі Едему
То Венерені чари,
То примхи Мінерви....
Парубки
за любов'ю чублятся-б'ются.
Переможця затримано, буде
п р и т я г н у т о
Міра щастя - не кількість обмацаних бюстів, а...
Втім: а кількість чого?
Так одразу й не втямити.
Вище голову! В серці ще досить азарту.
Ще олія
на рейки
не встигла
пролитися
І зима рятівниця- нехай і не завтра-
Прилетить
білим птахом
на спалене листя.

***
Л.К
Поміркований сонячний вересень.
Рання осінь, просякнута вірою.
" Щастя вернется..... Скучить- і вернется"-
Степовими вітрами навіяло.

Несподівано з'явится затишне.
Будуть очі такими наївними!
А з-під вії сльоза вислизатие -
У траву
Ще не займану
інієм


Заунывное пение славянина
вечером в Азии
Иосиф Бродский



Це вперше: Вербна- з пальмовим гіллям
Щоранку- не "Вітаю!", а " Салям!"
І заклик до намазу з гучномовця.
Ми не пємо!! Арабської вчимося.

Броньований жилет- надійний панцир.
Дівчата нам показують лиш пальці
Струнких (напевне) ніг. І очі...Очі...
Напарник: "Ти ґляді тово...нє очєнь..."

Погоджуюсь. Коханням годі й марити:
Слідкують пильно хлопці з автоматами
За кожним рухом. Їх ми і спитаємо,
Чи скоро буде мир
в Месопотамії

Шукран, Багдаде, за самун та воду!
Ти став мені близьким, садиче-Сходе....
Ночами снится рейс на Златоглаву.
Стомилось серце
без "Вовіки слава!"

****
Уже крізь туман
пробиваются сонячні промені.
Гармонія літнього ранку
вгамує, певно.
Ні крику пташиного,
анінайменшого прояву
Земного жалю
за душею,
що в кроці від пекла.
Уже починають солдати затворами клацати.
Ща мить- і, зробивши своє, смакуватимуть пиво...

....Цікаво, а що робиш ти
серед найнятих плакальниць?
Невже зачепило?...

Тема ап. Хороший клуб. Люцине привет.

Запрошуємо на новий сайт клубу "Апостроф"!

Иосиф Бродский, "На независимость украины"

Дорогой Карл XII, сражение под Полтавой,
слава Богу, проиграно. Как говорил картавый,
"время покажет Кузькину мать", руины,
кости посмертной радости с привкусом Украины.
То не зелено-квитный, траченный изотопом,--
жовто-блакытный реет над Конотопом,
скроенный из холста, знать, припасла Канада.
Даром что без креста, но хохлам не надо.
Гой ты, рушник, карбованец, семечки в полной жмене!
Не нам, кацапам, их обвинять в измене.
Сами под образами семьдесят лет в Рязани
с залитыми глазами жили, как при Тарзане.
Скажем им, звонкой матерью паузы медля строго:
скатертью вам, хохлы, и рушником дорога!
Ступайте от нас в жупане, не говоря -- в мундире,
по адресу на три буквы, на все четыре
стороны. Пусть теперь в мазанке хором гансы
с ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.
Как в петлю лезть -- так сообща, путь выбирая в чаще,
а курицу из борща грызть в одиночку слаще.
Прощевайте, хохлы, пожили вместе -- хватит!
Плюнуть, что ли, в Днипро, может, он вспять покатит,
брезгуя гордо нами, как скорый, битком набитый
кожаными углами и вековой обидой.
Не поминайте лихом. Вашего хлеба, неба,
нам, подавись мы жмыхом и колобом, не треба.
Нечего портить кровь, рвать на груди одежду.
Кончилась, знать, любовь, коль и была промежду.
Что ковыряться зря в рваных корнях глаголом?
Вас родила земля, грунт, чернозем с подзолом.
Полно качать права, шить нам одно, другое.
Это земля не дает вам, кавунам, покоя.
Ой да Левада-степь, краля, баштан, вареник!
Больше, поди, теряли -- больше людей, чем денег.
Как-нибудь перебьемся. А что до слезы из глаза --
нет на нее указа, ждать до другого раза.
С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
будете вы хрипеть, царапая край матраса,
строчки из Александра, а не брехню Тараса.

Натисніть, щоб розгорнути...

что это такое?

15 листопада в Книгарні Є ( Сумська 3) в рамках засідання клубу "Апостроф"
відбудется творчий вечір поета Віктора Бойко, також виступатимуть Люцина Хворост, Микола Воловик, Ірина Скринникова та ін. Вхід вільний

О котрій годині творчий вечер відбудеться?

moreSun сказав(ла):

О котрій годині творчий вечер відбудеться?

Натисніть, щоб розгорнути...

Якщо не помиляюсь о 18.30

харків'янин сказав(ла):

Якщо не помиляюсь о 18.30

Натисніть, щоб розгорнути...

Cаме так, о 18.30

У видавництві "Апостроф" готуєтся до друку книга Світлани Загреби "Сузір'я Блазня". Ось кілька нових поезій, що ввійшли до збірки.

ПОЗИТИВЧИК

Не протест, не відчай і не лють…
Подивлюсь, як радять «через призму»,
Зважуся і… вікна побілю,
Щоб додати хаті оптимізму…

Швидше – пензель в руки…бо народ
Лається на когось чи бухає…
Там же тубдиспансер і завод,
А такий пейзаж не надихає…

Правильну собі обравши путь,
Виключу емоції погані:
Намалюю мавпу чи папуг
На телевізійному екрані…

Досить перейматися! Не варт!
Тож скоріше вилізу з постелі…
Збігаю… не в бар а у ломбард,
Здам мобілу і куплю пастелі.

Хоч собачий холод навкруги,
Буду йти і вигадці радіти…
Розмалюю квітами сніги.
Хай бездомні думають, що літо



*****



Візьми сопілку і зроби весну!
Бо терпнуть пальці з холоду і втоми.
У цій зимі з тобою ми не вдома…
Нам лиш до краю ночі дотягну-

Ти грай в чужопланетних цих снігах!
Я тут за Мавку і за Дульсінею…
В залежності від настрою, - Яга
Страшна та злюща, а чи ніжна фея.

Не спи! Візьми сопілку…Хоч нема
Ні лісу тут ні річки, на зарінку
Морозостійкий рак свистить «калінку»,-
Йому до дупи ядерна зима.

Говорять тут, Юкрайнія була
Окрайчиком безсилля чи безвір’я
Торохкотить по небі пепєлац,
І завертає ген на Межигір’я…

Послухай, якщо навіть я засну
В пустелі цій, у сніговім паділку…
Дмухни на пальці і візьми сопілку,
Бо хто ж тут ще робитиме весну ..?


********
....... Здесь Лапландия, Герда......

Випий глінтвейну і нагло застоп літака
Крутяться стрілки по колу: всі напрямки вірні.
Як долетіти? Довітрись чи просто довірся…
Втеча триває довічно
Отож утікай
Небо глибоке а світ відучора змілів
Чайки товсті галасують не маючи встиду
Дурно ворушиш крижинки у пошуках слів
Тут не Лапландія, Гердо, бо це Антарктида ......

Концерт Люцини Хворост вiдбудется в суботу 30 червня в Харкiвському Лiтературному Музеї о 17 годинi. Вхiд Вiльний.

Талановита поетеса і просто чудова людина Світлана Загреба потребує нашої допомоги. Вона, фактично, втратила зір через катаракту. Врятувати може лише операція, саме на неї підуть кошти зібрані концертом.

В концерті беруть участь
Люцина Хврорст
Микола Воловик
Олексій Воронько
Олена Кофанова
"Казки Дядечка Ріоса" (Полтава)
Мария Мороз и Александр Толкачёв
Юлия Сабаранская
Юлия Бардина (Полтава)
Марина Дреганова

Також відбудется презентація книги Світлани Загреби "Сузір'я Блазня"
Местоположение:
Арт-Кафе Агата, Ул Революции 11
Начало:
8 сентября в19:00

Побачила світ книга Світлани Загреби "Сузір'я Блазня".

ОСТАННІЙ ГРИФОН

Небо відплатить снігом,
Якщо йому не віриш…
Спалиш сміття і вірші –
Станеш осіннім звіром.
Радістю ні-для-кого.
Божим дитям немилим…
Не прогодують ноги, -
То порятують крила…
Може і ні…Злітати
Ярим вогнем на біле..?
Тільки не в небо, брате:
Хтось усе’дно поцілить..!
Тільки не в ліс… Тривога
Ранішнім сном протане…
Нюшать хорти нервово
Стежку твою останню.
Гостро запахне листя
Позаторішнім раєм…
Стріли несуть на вістрях
Поклик твоєї зграї.


*****

У неба кострубатий край
А ти терплячий наче ніндзя
Налито світла аж за вінця
Сигнал в мобілці дідько візьме
Ото і виспишся якраз
Куди ж плисти тобі? Планети
Слухняно вишикуєш в ряд
На трасу падають ранети
Лисиці нишпорять інетом
З екранів хлюпають моря
Портал у літо крізь приціл
На правий клік
На підвіконня
Безсон …безсонячно …безсоння
Дзвіночком срібним у руці


*********
Вітер, вітер кленової осені
Ходить хащами вовчими
У блакиті є смак незворотності
Але краще промовчати
У дороги є смак босоніжності
Дощолистий і глинистий
Є у музики й тексту розбіжності
Але з них можна вирости
І хоч потай в легенду не рипнешся
Та ми будемо першими
Недоладні мов янгол зі скрипкою
На відьомському сейшені

****

Цей дощ як борщ солоно-кислуватий
Кленовим листом липне до плеча
Затерп у філіжанці чорний чай.
Осінній відчай мій напівприватний…
Вам зась до нього, хлопчику, і край…
В герої хочеш - казку вибирай
Будуй сюжети і виборюй зброю…
А тим, кому не прагнеться в герої –
Осінній відчай і холодний чай.



P/S Зараз Світлана має проблеми зі здоров'ям, на 29 вересня призначена операція з приводу катаракти. Грошей на операцію, поки що, трошечки не вистачає. Якщо хто має бажання придбати книгу, це було б допомогою для неї.