Статус:
Offline
Реєстрація: 08.05.2007
Повідом.: 249
Реєстрація: 08.05.2007
Повідом.: 249
Українська мова: мифы и легенды. (только факты)
Нечуй-Левицький Іван Семенович(1838 — 1918) — укр. письменник. У 1853 — 1861 навчався у Київ. дух. семінарії (вул. Костянтинівська № 5), у 1861 — 1865 — у Київ. духовній академії (тепер вул. Г. Сковороди № 2). З 1885 постійно жив у Києві, в т. ч. у 1885 — 1889 — на вул. Ярославів Вал № 31, у 1889 — 1910 — на вул. Єлизаветинській (тепер. Пушкінська) № 19 [будинок не зберігся; на будинку, що стоїть на його місці (тепер вул. Пушкінська № 17) встановлено мемор. дошку письменникові], у 1910 — 1911 — на вул. Володимирській № 5 (тепер № 7), у 1911 — 1917 — на вул. Львівській (тепер вул. Артема, в буд. В. К. Думитрашка; не зберігся), під час гром. війни — у пров. Бехтеревському № 8. Життя міста відбито у ряді творів письменника, зокрема, в романі «Хмари», комедії «На Кожум`яках», оповіданнях «Афонський пройдисвіт», «Київські прохачі», нарисі «Вечір на Володимирській горі». Помер у Дегтярівській богодільні (на вул. Дегтярівській № 19). Похований на Байковому кл.
1944 року у Києві на його честь названо вулицю.
(Матеріал з проекту "WWW Енциклопедiя Києва": Посилання видалено)
------------------------------------------------
И.С.Нечуй-Левицкий трудился в соответствии со своими представлениями о развитии языков. Первоначально он ориентировался на языковой продукт, создаваемый в Галиции.
В 1884г. он советовал Михаилу Грушевскому:
«Выпишите «Діло» да и читайте, чтобы приучиться к литературному украинскому языку....
Язык «Діла» сначала покажется Вам немного странным, но все-таки это уже литературный».
Классик украинской литературы насколько мог помогал галицким украинофилам «очищать» язык от «русизмов».
Замечание известной галицкой писательнице Наталье Кобринской:
«В Вашей автобиографии, в 4 № «Зори», очень много великорусских (или, как у нас говорят, литературных – книжных слов).
Может они в Галиции не бросаются в глаза, но у нас они очень заметны».
Далее перечень таких слов:
«борьба», «взаимно», «движение», «двоякий», «личность»,«не криваючи», «объем», «обьяснялись», «окружали», «переводить», «по поводу», «постепенно», «представила», «разговор», «способність», «условия», «чувство» и др.,
вместо которых, по мнению Нечуя-Левицкого, следовало бы употреблять:
«боротьба», «обопільна», «рух», «подвійний», «особість», «не ховаючи», «обсяг», «вияснювались», «огортали», «перекладати», «з причини», «поступіново», «уявила», «розмова», «здатність», «умовини», «почування» и т.д.
«Эти слова очень вредят чистоте Вашего языка» – поучал он.
Точно также, получив галицкое издание «украинского перевода» Библии, писатель шлет во Львов свои замечания:
«В «Библию» вставлено много великорусских слов» (далее вновь следует перечисление: «поступок», «просьба», «упрямо» и т.д., вместо «вчинок», «прохання», «уперто»).
Цитируется по :
Нечуй-Левицький І.С. Зібрання творів. Т.10. – С. 296, 339-340, 430.
-------------------------------
Между тем, не лишне задуматься, откуда эти русские слова взялись у галичан, да еще стали такими привычными, что «не бросаются в глаза»?
Ведь пресловутой «насильственной русификации» в Галиции не было.
Нечуй-Левицький Іван Семенович(1838 — 1918) — укр. письменник. У 1853 — 1861 навчався у Київ. дух. семінарії (вул. Костянтинівська № 5), у 1861 — 1865 — у Київ. духовній академії (тепер вул. Г. Сковороди № 2). З 1885 постійно жив у Києві, в т. ч. у 1885 — 1889 — на вул. Ярославів Вал № 31, у 1889 — 1910 — на вул. Єлизаветинській (тепер. Пушкінська) № 19 [будинок не зберігся; на будинку, що стоїть на його місці (тепер вул. Пушкінська № 17) встановлено мемор. дошку письменникові], у 1910 — 1911 — на вул. Володимирській № 5 (тепер № 7), у 1911 — 1917 — на вул. Львівській (тепер вул. Артема, в буд. В. К. Думитрашка; не зберігся), під час гром. війни — у пров. Бехтеревському № 8. Життя міста відбито у ряді творів письменника, зокрема, в романі «Хмари», комедії «На Кожум`яках», оповіданнях «Афонський пройдисвіт», «Київські прохачі», нарисі «Вечір на Володимирській горі». Помер у Дегтярівській богодільні (на вул. Дегтярівській № 19). Похований на Байковому кл.
1944 року у Києві на його честь названо вулицю.
(Матеріал з проекту "WWW Енциклопедiя Києва": Посилання видалено)
------------------------------------------------
И.С.Нечуй-Левицкий трудился в соответствии со своими представлениями о развитии языков. Первоначально он ориентировался на языковой продукт, создаваемый в Галиции.
В 1884г. он советовал Михаилу Грушевскому:
«Выпишите «Діло» да и читайте, чтобы приучиться к литературному украинскому языку....
Язык «Діла» сначала покажется Вам немного странным, но все-таки это уже литературный».
Классик украинской литературы насколько мог помогал галицким украинофилам «очищать» язык от «русизмов».
Замечание известной галицкой писательнице Наталье Кобринской:
«В Вашей автобиографии, в 4 № «Зори», очень много великорусских (или, как у нас говорят, литературных – книжных слов).
Может они в Галиции не бросаются в глаза, но у нас они очень заметны».
Далее перечень таких слов:
«борьба», «взаимно», «движение», «двоякий», «личность»,«не криваючи», «объем», «обьяснялись», «окружали», «переводить», «по поводу», «постепенно», «представила», «разговор», «способність», «условия», «чувство» и др.,
вместо которых, по мнению Нечуя-Левицкого, следовало бы употреблять:
«боротьба», «обопільна», «рух», «подвійний», «особість», «не ховаючи», «обсяг», «вияснювались», «огортали», «перекладати», «з причини», «поступіново», «уявила», «розмова», «здатність», «умовини», «почування» и т.д.
«Эти слова очень вредят чистоте Вашего языка» – поучал он.
Точно также, получив галицкое издание «украинского перевода» Библии, писатель шлет во Львов свои замечания:
«В «Библию» вставлено много великорусских слов» (далее вновь следует перечисление: «поступок», «просьба», «упрямо» и т.д., вместо «вчинок», «прохання», «уперто»).
Цитируется по :
Нечуй-Левицький І.С. Зібрання творів. Т.10. – С. 296, 339-340, 430.
-------------------------------
Между тем, не лишне задуматься, откуда эти русские слова взялись у галичан, да еще стали такими привычными, что «не бросаются в глаза»?
Ведь пресловутой «насильственной русификации» в Галиции не было.