Побутовий сепаратизм: фронтовики беззахисні?
Конфлікт на курорті Драгобрат, що на Закарпатті, підняв дуже актуальну тему — проблему співіснування бійців, що проливали свою кров за Україну на Донбасі, та наших співгромадян, які продовжують дотримуватися проросійських поглядів.
Більш за все конфлікт спровокували антиукраїнські висловлювання працівників “Хати магната”. Річ у тім, що цей заклад належить власникам із Донецької області. Вихідців із Донбасу чимало серед працівників закладу. Тож, імовірно, конфлікт розпочався через те, що представники “Хати магната” повели мову про “хунту”, “фашистов”, “каратєлєй” абощо. Бійці “Правого сектора” цього не стерпіли...
Подібні ситуації дуже поширені. І пересічні патріоти, і фронтовики, що пройшли крізь чистилище війни, зустрічаються з випадками, коли їхні співгромадяни дозволяють собі відверто антиукраїнські висловлювання. За таких умов патріоти опиняються перед дилемою: стерпіти, піти проти власного сумління чи таки провчити наволоч, але опинитися в небезпеці кримінального переслідування. Адже сучасні українські реалії є такими, що відверті сепаратисти знаходяться під охороною законів та “правоохоронних органів”, натомість патріоти беззахисні перед свавіллям репресивної системи.
По-перше, з точки зору сучасного законодавства і справді не можна фізично протидіяти особам, які дозволяють собі антиукраїнські висловлювання. Хіба що, якщо висловлювання безпосередньо містять склад злочину, на таких осіб можна написати заяву в “правоохоронні органи”. Однак ми знаємо, що суди випускають на волю озброєних сепаратистів. Тож чекати, що винні отримають належне покарання за одні лиш висловлювання, не варто.
По-друге, усі ми знаємо, що МВС, прокуратура та суди переповнені людьми, які явно не характеризуються патріотичними настроями. Частина з них була б рада служити окупантам. Інша частина просто відчуває інстинктивний страх перед дієвими патріотами, зокрема учасниками війни. Саме тому ні “правоохоронці”, ні “судді” дуже часто не випускають із рук можливості кинути за ґрати чергового фронтовика. Чим менше патріотів на волі, тим спокійніше живеться і крадеться нашим “охоронцям закону”.
Я знаю принаймні два випадки, коли людей з активною патріотичною позицією кидали за ґрати за конфлікти з сепаратистами. Але, напевно, таких випадків десятки. На жаль, ми точно не знаємо, яка реальна кількість ув'язнених патріотів, зокрема фронтовиків.
Як, в ідеалі, на явище побутового сепаратизму мала б реагувати держава?
По-перше, час війни — це час цілком законного і справедливого обмеження прав і свобод. Серед цих прав і свобод — свобода слова. Нонсенсом є те, що під час війни жителі країни, що воює, відверто висловлюють підтримку ворогові. За таке має існувати відповідальність. Люди, які не встигли здійснити якихось активних дій на підтримку ворога, але підтримують його словесно, повинні проходити покарання у спеціальних трудових таборах. Висловився із засудженням “бендеров” — копай пару місяців окопи, розбирай завали, працюй на агрофірмах, що забезпечують своєю продукцією фронт. Висловився більш жорстко і категорично — отримай півроку або рік такого ж самого покарання.
По-друге, крайня монополія держави на насильство — це неприродно. Кожен порядний громадянин повинен мати право не тільки на самозахист, але й на захист національної честі та державних інтересів. Якщо хтось відверто принижує честь України, українець, який став свідком цього, повинен мати право покарати невігласа, не чекаючи ніяких судів. В Україні повинно стати небезпечно висловлювати антиукраїнські погляди.
Наразі у нас усього цього немає, бо немає війни, немає воєнного стану, зате є “АТО”, сто-десяті мінські домовленості та “влада”, яка співпрацює з агресором і навіть не думає про перемогу. Тому фронтовики, повертаючись із війни, і далі стоять перед вибором: покарати хамів і опинитися за ґратами чи наплювати на власну національну гідність, на кров своїх побратимів, на власну честь і дивитися, як “ґраждані Украіни” безкарно паплюжать святі для нас речі.
11.01.2016 04:21 Іван СОЛОДОВНИК
Більш за все конфлікт спровокували антиукраїнські висловлювання працівників “Хати магната”. Річ у тім, що цей заклад належить власникам із Донецької області. Вихідців із Донбасу чимало серед працівників закладу. Тож, імовірно, конфлікт розпочався через те, що представники “Хати магната” повели мову про “хунту”, “фашистов”, “каратєлєй” абощо. Бійці “Правого сектора” цього не стерпіли...
Подібні ситуації дуже поширені. І пересічні патріоти, і фронтовики, що пройшли крізь чистилище війни, зустрічаються з випадками, коли їхні співгромадяни дозволяють собі відверто антиукраїнські висловлювання. За таких умов патріоти опиняються перед дилемою: стерпіти, піти проти власного сумління чи таки провчити наволоч, але опинитися в небезпеці кримінального переслідування. Адже сучасні українські реалії є такими, що відверті сепаратисти знаходяться під охороною законів та “правоохоронних органів”, натомість патріоти беззахисні перед свавіллям репресивної системи.
По-перше, з точки зору сучасного законодавства і справді не можна фізично протидіяти особам, які дозволяють собі антиукраїнські висловлювання. Хіба що, якщо висловлювання безпосередньо містять склад злочину, на таких осіб можна написати заяву в “правоохоронні органи”. Однак ми знаємо, що суди випускають на волю озброєних сепаратистів. Тож чекати, що винні отримають належне покарання за одні лиш висловлювання, не варто.
По-друге, усі ми знаємо, що МВС, прокуратура та суди переповнені людьми, які явно не характеризуються патріотичними настроями. Частина з них була б рада служити окупантам. Інша частина просто відчуває інстинктивний страх перед дієвими патріотами, зокрема учасниками війни. Саме тому ні “правоохоронці”, ні “судді” дуже часто не випускають із рук можливості кинути за ґрати чергового фронтовика. Чим менше патріотів на волі, тим спокійніше живеться і крадеться нашим “охоронцям закону”.
Я знаю принаймні два випадки, коли людей з активною патріотичною позицією кидали за ґрати за конфлікти з сепаратистами. Але, напевно, таких випадків десятки. На жаль, ми точно не знаємо, яка реальна кількість ув'язнених патріотів, зокрема фронтовиків.
Як, в ідеалі, на явище побутового сепаратизму мала б реагувати держава?
По-перше, час війни — це час цілком законного і справедливого обмеження прав і свобод. Серед цих прав і свобод — свобода слова. Нонсенсом є те, що під час війни жителі країни, що воює, відверто висловлюють підтримку ворогові. За таке має існувати відповідальність. Люди, які не встигли здійснити якихось активних дій на підтримку ворога, але підтримують його словесно, повинні проходити покарання у спеціальних трудових таборах. Висловився із засудженням “бендеров” — копай пару місяців окопи, розбирай завали, працюй на агрофірмах, що забезпечують своєю продукцією фронт. Висловився більш жорстко і категорично — отримай півроку або рік такого ж самого покарання.
По-друге, крайня монополія держави на насильство — це неприродно. Кожен порядний громадянин повинен мати право не тільки на самозахист, але й на захист національної честі та державних інтересів. Якщо хтось відверто принижує честь України, українець, який став свідком цього, повинен мати право покарати невігласа, не чекаючи ніяких судів. В Україні повинно стати небезпечно висловлювати антиукраїнські погляди.
Наразі у нас усього цього немає, бо немає війни, немає воєнного стану, зате є “АТО”, сто-десяті мінські домовленості та “влада”, яка співпрацює з агресором і навіть не думає про перемогу. Тому фронтовики, повертаючись із війни, і далі стоять перед вибором: покарати хамів і опинитися за ґратами чи наплювати на власну національну гідність, на кров своїх побратимів, на власну честь і дивитися, як “ґраждані Украіни” безкарно паплюжать святі для нас речі.
11.01.2016 04:21 Іван СОЛОДОВНИК
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
