Статус:
Offline
Реєстрація: 31.05.2016
Повідом.: 1088
Реєстрація: 31.05.2016
Повідом.: 1088
Роман Семенуха: «Вибори на Донбасі – це фарс»
30.06.2016 14:41
Фото: предоставлено пресс-службой Объединения «Самопомiч»
Проект закону про вибори на окупованих територіях можуть винести на розгляд парламенту в середині липня. Про небезпеку прийняття цього закону та його можливі наслідки розповів народний депутат Роман Семенуха.
14 липня Верховна Рада України може прийняти закон про вибори на окупованих територіях.
– Спочатку хотілося б усе-таки зрозуміти: які законодавчі наслідки для України спричиняє цілковите виконання Мінських угод? Які закони згідно з Мінськом-2 має прийняти Рада?
– Увесь пазл Мінських угод складається із чотирьох законів. Перший закон – про амністію донбаських терористів і бандитів, за який проголосувала Верховна Рада минулого скликання у вересні 2014 року. Закон президентом не було ні підписано, ні ветовано. А це означає, що його будь-якого моменту, коли це буде вигідно, можуть підписати.
Другий закон – про особливий статус окупованих територій, за який також проголосували. Вето на нього також накладено президентом не було, як і не підписано.
Третій закон — це зміни до Конституції в частині децентралізації. На ньому дуже наполягає Москва. Закон прийнято в першому читанні й тепер необхідно знайти для нього 300 голосів у Раді.
Якщо найближчим часом підтримають четвертий закон – про вибори на окупованих територіях, – то висока ймовірність того, що підпишуть і перші два закони і влада розпочне збір 300 голосів у Верховній Раді для зміни Конституції в частині децентралізації.
– Ви спілкуєтеся з депутатами ВР, яка їхня думка? Чи знайдуться в Раді 226 голосів, щоб закон про вибори на окупованих територіях було прийнято?
– Центр прийняття рішень перебуває не в парламенті. Тому, що думають депутати, іноді не має жодного значення. Наприклад, я вам гарантую, що половина депутатів навіть не читали проект змін до Конституції. Близько 300–330 осіб у цій Раді абсолютно залежні від влади. І зовсім не важливо, що вони думають, якщо завтра надійде команда проголосувати.
– Чим загрожує Україні прийняття цього спірного закону?
– Давайте запитаємо, чому Росії настільки важливе виконання Україною Мінських угод і що приховано під словом «децентралізація» в конкретному випадку?
Фактично буде створено федерацію з окупованими територіями, цілком підконтрольними амністованим і легітимізованим (для чого й потрібен закон про вибори) бойовикам, яка матиме право вето на всі зовнішньополітичні рішення держави.
По суті, проросійські бандити керуватимуть зовнішньою політикою України! Це вже навіть не Придністров’я, не Абхазія і не Південна Осетія.
Росія від початку конфлікту нав’язувала Україні: змініть Конституцію і створіть федерацію, а ще краще – конфедерацію. Тож усе поки що йде за планом Москви.
– Навіщо президентові лобіювати закон про вибори і зміни до Конституції, якщо сьогоднішнє статус-кво значно краще за федералізацію України? В чому логіка таких дій?
– Тиск Європи і США, основних «донорів» України, – ось у чому причина. Санкції проти Росії дійсно негативно впливають на економіку Європи. Європа хоче нормалізації відносин із Росією, а Україна – прикра перешкода до цього. Виконання Україною Мінська-2 виведе Росію зі сторін конфлікту і переведе конфлікт у «громадянське протистояння», який буде суто внутрішньою справою України.
У США інша проблема: 8 листопада – вибори президента, і з середини липня розпочнеться інтенсивна політична кампанія. Серед традиційних топ-тем президентської кампанії в США – зовнішня політика. А демократам необхідно продемонструвати успіх в українському напрямі, «прогрес щодо досягнення миру».
– Чи означає це, що Захід відмовляється від України і погоджується, що Україна є «зоною стратегічних інтересів» Росії?
– Історія знає чимало випадків, коли Захід так поводився. Захід мовчав, коли Сталін морив мільйони українців у 1932 і 1933 роках. Змовчав він і коли Гітлер анексував Судети та Чехословаччину, коли 1939 року Сталін і Гітлер «поділили» Польщу. Далі в Ялті разом зі Сталіним Захід визначав долі народів Польщі, Словаччини, України, Прибалтики, Фінляндії, половини Німеччини, Угорщини, Румунії та Балкан. Те, що зараз відбувається, – це фактично Ялта-2.
– А якби Україна була членом НАТО, можна було б розраховувати на захист?
– Згідно зі статутом НАТО, якщо агресія здійснюється проти однієї з країн НАТО, то війська організації мають виступити на захист від агресора.
Це так написано. Коли делегація «Об’єднання «Самопоміч» їздила до США, наші представники поставили пряме запитання: якщо відбудеться анексія Естонії або її частини під приводом, наприклад, «захисту російського населення Нарви», НАТО втрутиться? І знаєте, наші делегати жодного разу не почули чіткої відповіді «так».
Ну а про «Будапештський меморандум» навіть і згадувати не хочеться – ми бачимо, які гарантії безпеки маємо і з історії з Кримом, і з Донбасом.
– Нав’язується стереотип, що альтернативи Мінським домовленостям не існує. А справді, чи існує альтернатива?
– Давайте говоритимемо чесно: Мінськ-2 – це поразка для України, тому що відведення військ і важкої техніки немає, припинення вогню немає, обміну полоненими «всіх на всіх» немає… Європа, Америка, Захарченко, Росія показують ці угоди і кажуть: відведення військ відбудеться наступного дня після виборів.
Позиція України проста: треба подивитися на ситуацію реально і визнати на рівні закону, що Російська Федерація окупувала частину Донецької, Луганської областей і Крим. Росія – це окупант Криму і частини Донбасу, а не «сторона Мінських переговорів».
І тоді все стає на свої місця, і з’являються чіткі питання до зовнішньої державної політики: чи торгуємо ми з російським агресором; чи підтримуємо з ним дипломатичні відносини; чи торгуємо ми з окупованими Росією територіями, чи здійснюємо їм гуманітарну підтримку; чи відгороджуємось від потужних військових угрупувань російської армії в Криму та на Донбасі або ж продовжуємо робити вигляд, що «там їхніх військ немає»?
Тоді можна буде вийти з чужої гри й говорити із західними партнерами, що Мінська-2 немає і що потрібен інший формат переговорів. Я вважаю, що до цього формату потрібно було б залучити окремо Велику Британію, окремо США, окремо Польщу – країни, які не залежать ні від Росії, ні від Німеччини.
Україна заплатила за сотні років колосальну ціну за свою свободу. Я думаю, що настільки трагічна, як в українців, доля була тільки у єврейського, вірменського та кримотатарського народів. І наразі фактично ми знову перебуваємо перед загрозою повного демонтажу нашої державності – на жаль, у мене є досить серйозні підстави говорити про те, що на сьогодні ця загроза реальна.
30.06.2016 14:41
Проект закону про вибори на окупованих територіях можуть винести на розгляд парламенту в середині липня. Про небезпеку прийняття цього закону та його можливі наслідки розповів народний депутат Роман Семенуха.
14 липня Верховна Рада України може прийняти закон про вибори на окупованих територіях.
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
(див. «Харьковская неделя» № 19).– Спочатку хотілося б усе-таки зрозуміти: які законодавчі наслідки для України спричиняє цілковите виконання Мінських угод? Які закони згідно з Мінськом-2 має прийняти Рада?
– Увесь пазл Мінських угод складається із чотирьох законів. Перший закон – про амністію донбаських терористів і бандитів, за який проголосувала Верховна Рада минулого скликання у вересні 2014 року. Закон президентом не було ні підписано, ні ветовано. А це означає, що його будь-якого моменту, коли це буде вигідно, можуть підписати.
Другий закон – про особливий статус окупованих територій, за який також проголосували. Вето на нього також накладено президентом не було, як і не підписано.
Третій закон — це зміни до Конституції в частині децентралізації. На ньому дуже наполягає Москва. Закон прийнято в першому читанні й тепер необхідно знайти для нього 300 голосів у Раді.
Якщо найближчим часом підтримають четвертий закон – про вибори на окупованих територіях, – то висока ймовірність того, що підпишуть і перші два закони і влада розпочне збір 300 голосів у Верховній Раді для зміни Конституції в частині децентралізації.
– Ви спілкуєтеся з депутатами ВР, яка їхня думка? Чи знайдуться в Раді 226 голосів, щоб закон про вибори на окупованих територіях було прийнято?
– Центр прийняття рішень перебуває не в парламенті. Тому, що думають депутати, іноді не має жодного значення. Наприклад, я вам гарантую, що половина депутатів навіть не читали проект змін до Конституції. Близько 300–330 осіб у цій Раді абсолютно залежні від влади. І зовсім не важливо, що вони думають, якщо завтра надійде команда проголосувати.
– Чим загрожує Україні прийняття цього спірного закону?
– Давайте запитаємо, чому Росії настільки важливе виконання Україною Мінських угод і що приховано під словом «децентралізація» в конкретному випадку?
Фактично буде створено федерацію з окупованими територіями, цілком підконтрольними амністованим і легітимізованим (для чого й потрібен закон про вибори) бойовикам, яка матиме право вето на всі зовнішньополітичні рішення держави.
По суті, проросійські бандити керуватимуть зовнішньою політикою України! Це вже навіть не Придністров’я, не Абхазія і не Південна Осетія.
Росія від початку конфлікту нав’язувала Україні: змініть Конституцію і створіть федерацію, а ще краще – конфедерацію. Тож усе поки що йде за планом Москви.
– Навіщо президентові лобіювати закон про вибори і зміни до Конституції, якщо сьогоднішнє статус-кво значно краще за федералізацію України? В чому логіка таких дій?
– Тиск Європи і США, основних «донорів» України, – ось у чому причина. Санкції проти Росії дійсно негативно впливають на економіку Європи. Європа хоче нормалізації відносин із Росією, а Україна – прикра перешкода до цього. Виконання Україною Мінська-2 виведе Росію зі сторін конфлікту і переведе конфлікт у «громадянське протистояння», який буде суто внутрішньою справою України.
У США інша проблема: 8 листопада – вибори президента, і з середини липня розпочнеться інтенсивна політична кампанія. Серед традиційних топ-тем президентської кампанії в США – зовнішня політика. А демократам необхідно продемонструвати успіх в українському напрямі, «прогрес щодо досягнення миру».
– Чи означає це, що Захід відмовляється від України і погоджується, що Україна є «зоною стратегічних інтересів» Росії?
– Історія знає чимало випадків, коли Захід так поводився. Захід мовчав, коли Сталін морив мільйони українців у 1932 і 1933 роках. Змовчав він і коли Гітлер анексував Судети та Чехословаччину, коли 1939 року Сталін і Гітлер «поділили» Польщу. Далі в Ялті разом зі Сталіним Захід визначав долі народів Польщі, Словаччини, України, Прибалтики, Фінляндії, половини Німеччини, Угорщини, Румунії та Балкан. Те, що зараз відбувається, – це фактично Ялта-2.
– А якби Україна була членом НАТО, можна було б розраховувати на захист?
– Згідно зі статутом НАТО, якщо агресія здійснюється проти однієї з країн НАТО, то війська організації мають виступити на захист від агресора.
Це так написано. Коли делегація «Об’єднання «Самопоміч» їздила до США, наші представники поставили пряме запитання: якщо відбудеться анексія Естонії або її частини під приводом, наприклад, «захисту російського населення Нарви», НАТО втрутиться? І знаєте, наші делегати жодного разу не почули чіткої відповіді «так».
Ну а про «Будапештський меморандум» навіть і згадувати не хочеться – ми бачимо, які гарантії безпеки маємо і з історії з Кримом, і з Донбасом.
– Нав’язується стереотип, що альтернативи Мінським домовленостям не існує. А справді, чи існує альтернатива?
– Давайте говоритимемо чесно: Мінськ-2 – це поразка для України, тому що відведення військ і важкої техніки немає, припинення вогню немає, обміну полоненими «всіх на всіх» немає… Європа, Америка, Захарченко, Росія показують ці угоди і кажуть: відведення військ відбудеться наступного дня після виборів.
Позиція України проста: треба подивитися на ситуацію реально і визнати на рівні закону, що Російська Федерація окупувала частину Донецької, Луганської областей і Крим. Росія – це окупант Криму і частини Донбасу, а не «сторона Мінських переговорів».
І тоді все стає на свої місця, і з’являються чіткі питання до зовнішньої державної політики: чи торгуємо ми з російським агресором; чи підтримуємо з ним дипломатичні відносини; чи торгуємо ми з окупованими Росією територіями, чи здійснюємо їм гуманітарну підтримку; чи відгороджуємось від потужних військових угрупувань російської армії в Криму та на Донбасі або ж продовжуємо робити вигляд, що «там їхніх військ немає»?
Тоді можна буде вийти з чужої гри й говорити із західними партнерами, що Мінська-2 немає і що потрібен інший формат переговорів. Я вважаю, що до цього формату потрібно було б залучити окремо Велику Британію, окремо США, окремо Польщу – країни, які не залежать ні від Росії, ні від Німеччини.
Україна заплатила за сотні років колосальну ціну за свою свободу. Я думаю, що настільки трагічна, як в українців, доля була тільки у єврейського, вірменського та кримотатарського народів. І наразі фактично ми знову перебуваємо перед загрозою повного демонтажу нашої державності – на жаль, у мене є досить серйозні підстави говорити про те, що на сьогодні ця загроза реальна.
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі