ХВИЛИНКА ІСТОРІЇ
Сьогодні, рівно 58 років назад, 15 жовтня 1959 року, в Німеччині, в Мюнхені, в під'їзді будинку № 7 по Крайттмайрштрассе агент КДБ Богдан Сташинський вистрілив в обличчя Степану Бандері синильною кислотою з пістолета-авторучки.
Завдання Сташинського було не таким простим. Справа для нього ускладнювалася тим, що "об'єкт" жив під чужим іменем. У той час Бандера жив під іменем Штефана Попеля. Він скористався паспортом Попеля - філолога і шахіста, чемпіона Львова та Парижа, що виїхав в США. З тих пір Бандера став Попелем. Навіть його діти, читаючи в газетах про якогось "Бандеру", не знали, що їх батько є терористом, ідеологом і керівником найкривавіших подій того часу.
Для встановлення особи Бандери Сташинському знадобилося кілька місяців. У перший раз він побачив свою жертву в 1958-му році в Роттердамі, на церемонії вшанування засновника ОУН полковника Коновальця, який був вбитий чекістами за 20 років до цього. Бандера приїхав в Роттердам на темно-синьому "Опель Капітані". Він був одягнений в сірий плащ і безглузду капелюх, на вигляд був дуже маленького зросту - польська поліцейська анкета часів його юності фіксує зріст 159 см.
Маленький зріст Бандери, давав йому особливі переваги. Він зовсім не виділявся в міській юрбі, що сильно ускладнювало стеження за ним. Але Сташинський все ж через кілька місяців придивився до своєї мішені. Він добре вивчив розпорядок дня і маршрути "громадянина Попеля".
В останній день свого життя, в полудень, Бандера сів за кермо свого "Опель Капітана" і поїхав на ринок, за продуктами. Звідки відправився відразу додому.
Бандера був шульгою, і кобуру з "Вальтером" носив під правою пахвою. Коли він піднімався сходами, то в правій руці тримав пакет з помідорами, а лівою заліз в кишеню, щоб дістати ключ від квартири. У цей момент Сташинський швидко підійшов до нього і вистрілив.
Це сталося 15 жовтня 1959 року о 13.05 за місцевим часом. Бандеру скоро знайшли - синильна кислота не встигла випаруватися до кінця, тому й було порушено справу за фактом вбивства. Німецька кримінальна поліція відразу ж взяла фальшивий слід і протягом усього слідства так і не змогла нічого встановити. Провід Закордонних Частин ОУН відразу ж у день смерті свого провідника заявив, що це вбивство - політичне, і що воно є продовженням серії вбивств, розпочатих Москвою в 1926 році вбивством Симона Петлюри в Парижі, і в 1938 році - Євгена Коновальця в Роттердамі.
Бандера, за словами своїх соратників, завжди був готовий до такого фіналу. Ще коли його обирали керівником ОУН, він сказав своїй групі: "Приймаю від вас цей смертний вирок".
Вбивати його тоді, здається, не було особливої потреби. УПА була остаточно розгромлена, а сотні тисяч її бійців або прихильників були закопані в могили або відправлені в табори. Але в світі йшла холодна війна, і всі напружено чекали, що вона ось-ось переросте у війну справжню. Бандера залишався Бандерою. У всіх своїх промовах і деклараціях він пропонував захід розчленувати Росію на малі держави. Як неважко помітити, з тих часів риторика нинішніх українських націоналістів анітрохи не змінилася.
Радянська преса натякала, що Бандеру знищили свої, бо суперечок серед українських націоналістів дійсно вистачало. Але через два роки Сташинський здався німецькій владі і розповів, що він виконував замовлення КДБ.
Богдан Сташинський народився в 1931 році в Борщовичах під Львовом. Після війни його сестри були пов'язані з ОУН-УПА, а сам Богдан навчався у Львові. Їхав додому в поїзді "зайцем", був на цьому спійманий і завербований Комітетом Державної Безпеки.
Оунівці скоро вирахували його як чекістського агента, і Богдан відкрито перейшов на службу в КДБ. Надалі Сташинського перевели на агентурну роботу в Східну Німеччину. Діяв він під різними іменами. За два роки до замаху на Бандеру Богдан Сташинський знищив відомого діяча ОУН - Льва Ребета - також за допомогою пістолета, який стріляв синильною кислотою. Після пострілу у жертв зупиняється серце, тому смерть Ребета спершу вважали природною. Тільки потім Сташинський розповів, як було насправді.
Після вбивства Бандери Богдан Сташинський отримав орден Бойового Червоного Прапора і попросив у шефа КДБ Шелепіна дозволу одружитися з німкенею, перукарці Інге Поль. Шелепін йому дозволив, але з умовою, що сім'я Богдана буде жити в Москві. Інге дуже не сподобалося жити в СРСР, і вона повернулася в НДР. Там, в Німеччині, навесні 1961 року, Інга народила сина. Але щастя молодої пари було недовгим. Восени дитина померла, і Сташинському, чинному офіцеру КДБ, дозволили поїхати на похорон. Ніхто і не підозрював, що за день до похорону власної дитини він з Інгою нелегально перейде кордон і втече до Західного Берліна.
Сташинський здався західній владі і чесно розповів, хто він такий. Відбувся суд, і він був засуджений. За обидва вбивства - як "мимовільне знаряддя в руках КДБ" - Богдан отримав вісім років тюремного ув'язнення. Відсидів він всього чотири роки - і пропав. КДБ втратило його слід. Про це подбали американці. Кажуть, ніби Сташинський і досі живий - і живе чи то в Чикаго, чи то Південній Африці. Про долю Інге Поль, його дружини, також нічого не відомо.
