Для любителей современной украинской поэзии
Захотелось чего-то новенького и родного. Вот, присоединяйтесь.
Усім сліпим присвячую
Ти не знаєш як це назвати,
Але жити без цього не хочеш.
Лиш раз скуштувавши тієї ночі,
Ти вперше в житті просив закричати.
Ні на що не вдягаєш кайдани назв,
Роками живеш із примарами в ліжку,
Гортаєш життя як зачитану книжку,
Заялоджений список власних образ.
Чомусь в кишенях носиш почуття,
Ідею за ідеєю генеруєш.
Навколишній світ бачиш і чуєш,
А коли ні, то вигадуєш відчуття.
Ти не вмієш поки що кохати,
Але дуже хочеш навчитись.
Тисячу раз до зорі стомившись,
Мрієш закохане серце обняти.
Висновки
А я тобою вже не плачу – закінчились сльози.
Не віє холодом з душі – вона померла.
Із смітника стирчить троянда на морозі
І каблучки по кризі вибивають дзенькіт.
Чомусь я думаю, ти чув і бачив почуття.
Не міг не чути – я кричала дуже...
Не міг не бачити, бо пив з мого лиця
Палкі і пристрастні цілунки, друже.
Ти відчував мене, тягнув з собою в прірву,
Писав закони для моїх бажань.
Ще й досі інколи так хочу вірити,
Що то була не лише гра твоїх страждань.
Сильний мужчина
Він упав. І по його серцю
Цілий світ протупав за хвилину.
Розтоптав той світ милу картину,
На якій Він малював свою родину.
Лікувався коньяком і роботою,
Чіплявся за життя, бо відчував – треба,
Знав: хтось почепить і його зірку на небо,
О четвертій ранку потягне на греблю.
Спить чуйно-чуйно, як звір
У розпал сезону полювання.
Заплющує очі, шукає бажання...
На серці – чекання. Під серцем – чекання.
Чекання.
Прогулка
Ночь окутала покоем,
Дождь посеребрил уста.
В темноте гуляли двое -
Ты и я.
Столб фонарный молча слушал
Ассиметрию дыханий,
Перезвоны подсознаний.
В суматохе расставаний,
В километрах расстояний
Утоляли боль желаний
Вереницей обещаний.
Месяц выплыл на поклоны,
Тьма безветренно-нема...
В темноте гуляли двое -
Ты и я.
Захотелось чего-то новенького и родного. Вот, присоединяйтесь.
Усім сліпим присвячую
Ти не знаєш як це назвати,
Але жити без цього не хочеш.
Лиш раз скуштувавши тієї ночі,
Ти вперше в житті просив закричати.
Ні на що не вдягаєш кайдани назв,
Роками живеш із примарами в ліжку,
Гортаєш життя як зачитану книжку,
Заялоджений список власних образ.
Чомусь в кишенях носиш почуття,
Ідею за ідеєю генеруєш.
Навколишній світ бачиш і чуєш,
А коли ні, то вигадуєш відчуття.
Ти не вмієш поки що кохати,
Але дуже хочеш навчитись.
Тисячу раз до зорі стомившись,
Мрієш закохане серце обняти.
Висновки
А я тобою вже не плачу – закінчились сльози.
Не віє холодом з душі – вона померла.
Із смітника стирчить троянда на морозі
І каблучки по кризі вибивають дзенькіт.
Чомусь я думаю, ти чув і бачив почуття.
Не міг не чути – я кричала дуже...
Не міг не бачити, бо пив з мого лиця
Палкі і пристрастні цілунки, друже.
Ти відчував мене, тягнув з собою в прірву,
Писав закони для моїх бажань.
Ще й досі інколи так хочу вірити,
Що то була не лише гра твоїх страждань.
Сильний мужчина
Він упав. І по його серцю
Цілий світ протупав за хвилину.
Розтоптав той світ милу картину,
На якій Він малював свою родину.
Лікувався коньяком і роботою,
Чіплявся за життя, бо відчував – треба,
Знав: хтось почепить і його зірку на небо,
О четвертій ранку потягне на греблю.
Спить чуйно-чуйно, як звір
У розпал сезону полювання.
Заплющує очі, шукає бажання...
На серці – чекання. Під серцем – чекання.
Чекання.
Прогулка
Ночь окутала покоем,
Дождь посеребрил уста.
В темноте гуляли двое -
Ты и я.
Столб фонарный молча слушал
Ассиметрию дыханий,
Перезвоны подсознаний.
В суматохе расставаний,
В километрах расстояний
Утоляли боль желаний
Вереницей обещаний.
Месяц выплыл на поклоны,
Тьма безветренно-нема...
В темноте гуляли двое -
Ты и я.