Наткнулся на интересное социологическое исследование:
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
я відношусь до оцих " Намного проще было поверить тем, кто, слегка потупившись, говорил: «Да кабы не Майдан и Крым, я бы до сих пор в это "братство" верил».
Брацтва я з ними не відчувала. Дещо презирливу зверхнісь, як до нації алкоголіків і нероб.
Але було ставлення до народу нейтральне.
типу - всі ми постраждали від комуняк. Тепер вибираємось з того болота як можемо. Росії простіше - в неї бабла більше, але і ми і вони однаково одужуємо.
Те, що почалось на Донбасі і Криму сприймала як уособлене зло хуйла.
Кремля.
І лише всенародна радість руцкіх, ота хвиля щастя, яка затопила парашку, оте поголовне лікованіє - дозволила мені зрозуміти , що увесь народ (за винятком якоїсь стандартної похибки) гнилий.
Що вони не такі, як ми.
От подумайте, що б ми робили, якби одного ранку виявилось, що ми силою захопили якийсь острів?
От що б ви робили?
Знизували б плечила, плювались, бухтіли. Бо ВІДРАЗУ зрозуміли, що їх треба годувати і якось з ними панькатись.
Да нахолєру воно нам?
А ці - ні.
Ці аж слиною захлинались і очі закатували - от ми які! Амбал, що відібрав мобілку в дівчинки-школярки.
Тому так.
Момент захвату Криму для мене поворотний.
