НУ ЦІКАВО, ЩО СКАЖЕТЕ?

НУ ЦІКАВО, ЩО СКАЖЕТЕ????

Божевільні та приречені, окутані думками,
Ми йдемо.
І цього вечора зізнаємося мамі.
У скоєному, хворому, забутому з роками...
Ми йдемо. Нам вже не весело, бо напилися кави
здавались щоб тверезими ці темні карі очі
Ми думали-обійдеться
Ми думали щоночі
Про кару ту небесную,
Ту, що лягла на плечі.
Депресували веснами
Кололися, нарешті....
Йдемо собі, зітхаючи...
Жбурляємо камнями...
Йдемо, не заглядаючи під ноги.
вже умієм..
Ми думали-обійдеться.
Та надто, друже, пізно.
Хвороба-то приречення.....
Тебе до себе візьме.
_____________________________________________________
Сповільнюється час. Я зосереджуюся на тобі.

Мене більш нема. Мене збив автомобіль.

Завмираю і чекаю. Зрозуміти намагаюсь зміст. Слова. Нема.
Змісту. Більш не-ма. Хтось відчув страждання. А мені як відчути???

Я у себе питаю й можу себе почути.
Якось дивно, якщо в цілім всесвіті я сама.
Я зійшла з розуму, а мене нема.

Дивлюся у дзеркало. То як воно, ЯК?
Твій погляд вбиває. Ти – духовний маніяк!

Що писали філософи?
Про що міркуємо ми?
Ці теми заєлозані.

Про це снилися сни… Тобі чи мені?...
____________________________________________________________
Зізнання незрячої.
Я більше не бачу.
А колись мріяла зі свідомості стирати те, що зором міряла.
Тепер лише кольорові сни.
Я навчилась радіти весні
В неї особливий аромат
А я так хотіла малювати.
Тепер лиш сльози сліпі.
На папері.
І безконцентровані думки. переживання.
І мої зізнання. Раніше було. А тепер не боюся.
Прокидяюся зранку і новому життю вчуся.
Життю доторків і ароматів.
Стираючи спогади, виринаючі з темряви...
...аби було веселіш...
Чую новини та про погоду...
Ніхто не дзвонить
Вони думають, що я очима слухаю?
А цікаво... Який тепер погляд? може насниться...
______________________________________________
Переходячи на особистості ти переходиш на інший бік вулиці
на "салатовий" колір світлофора.
Ти-втілення втечі звідусіль.
Я хочу бачити тебе живого.
Піклуватись про тебе немає причин
Це підлягало обговоренню.
Не буду об*єктом твоїх обіймів.
І не була. Бо хвора.
Склавши в пам*яті блиски зіркових очей,
нам не вдалось бути щирими
Доторкнутись губами до моїх плечей-покарання вищою мірою.
Розповсюджую вірус втечі й війни
Не одного тебе заражено!
Контрастний вигляд моєї стіни викликає в тебе відразу.
Я не вмію малювати, пишу бездарні вірші.
Я нікчема і ти це знаєш.
То чому все ще пишеш на контрасній стіні?
Мою втечу наздоганяєш
В цьому сірому місті гнилих троянд,
що відроджуються з часом,
я відчуватиму аромат, що викликає в тебе відразу.

нецікаво....