Статус:
Offline
Реєстрація: 20.07.2010
Повідом.: 1062
Реєстрація: 20.07.2010
Повідом.: 1062
Харьков сегодня.Бандитская власть угрожает убить женщину
Жанна Титаренко, 11.01.2013
Все це почалося після публікації про діяльність працівників міліції. На очах очевидців представники цих структур затягли до автівки 20-річного юнака Євгена Тимченка після чого додому він так і не повернувся. Його мати Ірина Левашова подала заяву до міліції. Пошуки сина були безрезультатними, аж доки працівникам міліції не стало відомо про очевидців. Тоді Ірині Левашовій надали одяг її сина і якийсь, ніким нерозпізнаний, труп для поховання. Матері сказали, що її син потрапив в автомобільну аварію і через два дні помер. Однак у ході розслідування виявилося, що труп наданий для поховання певний час переховували під чужим прізвищем. До того ж, у цьому трупові Ірина Левашова не розпізнала свого сина, а відповідних експертиз так і не домоглася.
Описуючи ці факти я опублікувала декілька документів, в одному з яких містяться прізвища причетних до справи: тодішнього начальника центрального відділу міліції Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківській області Нескородька Ю. Л. та судово-медичного експерта Вороного Ю. Ю.
Враховуючи те, що на даний час у справі зниклого безвісти Євгена Тимченка триває судова тяганина, його мати Ірина Левашова подала до суду на старшу слідчу з особливо важливих справ, полковника міліції Наталію Казакову і продовжує вимагати належного розслідування по факту зникнення її сина, я вважаю, що до погроз можуть бути причетні працівники міліції. Описуючи ці факти я опублікувала декілька документів, в одному з яких містяться прізвища причетних до справи: тодішнього начальника центрального відділу міліції Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківській області Нескородька Ю. Л. та судово-медичного експерта Вороного Ю. Ю.
До того ж, у цей час я працювала над проведенням журналістського розслідування по факту зникнення іншого 20-річного юнака. У цих фактах виявилося дуже багато спільного. Зокрема, в обох випадках працівники міліції стверджували, що відбулось ДТП, тяжкі травми і смерть, однак рідним потерпілих видавали чистий одяг, що в принципі не можливо. В обох випадках труп рідним видавали аж через місяць, до того ж у такому стані, що розпізнати обличчя та інші особливі ознаки було вже неможливо.
Однак це не єдина «гостра» публікація, що мала місце на сайті «Справжня варта» протягом останніх місяців.
14 листопада 2012 року я розмістила статтю про судове засідання у справі щодо побиття членами організації «Патріот України» історика Олексія Корнєва. Пам’ятаю, що після цього судового засідання до мене підходили члени організації «Патріот України» та їх прихильники. Вони лаялися і сказали, що забороняють мені про це писати й ходити на наступні судові засідання.
16 листопада 20012 року вийшла наступна публікація у справі членів організації «Патріот України», теж про судове засідання. Перед цим судом прихильники організації «Патріот України» наполегливо нагадували мені про те, що я маю запитати дозволу, перш ніж займатися цією справою.
Після брутальних погроз в ніч із 5 на 6 січня я звернулася з відповідними заявами до міліції та прокуратури. Я дуже вдячна своїм колегам-журналістам із громадянського руху «Спільна Справа» та друзям за юридичну допомогу й моральну підтримку.
У своїх заявах вимагаю припинити погрози й запобігти подальшим перешкоджанням моєї журналістської діяльності.
Справжня варта
источник
..............................
Честно говоря. Все больше складывается ощущение, что мой город превратился в притон педерастов и лежбище ссученых ментов.
...................
Все це почалося після публікації про діяльність працівників міліції. На очах очевидців представники цих структур затягли до автівки 20-річного юнака Євгена Тимченка після чого додому він так і не повернувся. Його мати Ірина Левашова подала заяву до міліції. Пошуки сина були безрезультатними, аж доки працівникам міліції не стало відомо про очевидців. Тоді Ірині Левашовій надали одяг її сина і якийсь, ніким нерозпізнаний, труп для поховання. Матері сказали, що її син потрапив в автомобільну аварію і через два дні помер. Однак у ході розслідування виявилося, що труп наданий для поховання певний час переховували під чужим прізвищем. До того ж, у цьому трупові Ірина Левашова не розпізнала свого сина, а відповідних експертиз так і не домоглася.
Описуючи ці факти я опублікувала декілька документів, в одному з яких містяться прізвища причетних до справи: тодішнього начальника центрального відділу міліції Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківській області Нескородька Ю. Л. та судово-медичного експерта Вороного Ю. Ю.
Враховуючи те, що на даний час у справі зниклого безвісти Євгена Тимченка триває судова тяганина, його мати Ірина Левашова подала до суду на старшу слідчу з особливо важливих справ, полковника міліції Наталію Казакову і продовжує вимагати належного розслідування по факту зникнення її сина, я вважаю, що до погроз можуть бути причетні працівники міліції. Описуючи ці факти я опублікувала декілька документів, в одному з яких містяться прізвища причетних до справи: тодішнього начальника центрального відділу міліції Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківській області Нескородька Ю. Л. та судово-медичного експерта Вороного Ю. Ю.
До того ж, у цей час я працювала над проведенням журналістського розслідування по факту зникнення іншого 20-річного юнака. У цих фактах виявилося дуже багато спільного. Зокрема, в обох випадках працівники міліції стверджували, що відбулось ДТП, тяжкі травми і смерть, однак рідним потерпілих видавали чистий одяг, що в принципі не можливо. В обох випадках труп рідним видавали аж через місяць, до того ж у такому стані, що розпізнати обличчя та інші особливі ознаки було вже неможливо.
Однак це не єдина «гостра» публікація, що мала місце на сайті «Справжня варта» протягом останніх місяців.
14 листопада 2012 року я розмістила статтю про судове засідання у справі щодо побиття членами організації «Патріот України» історика Олексія Корнєва. Пам’ятаю, що після цього судового засідання до мене підходили члени організації «Патріот України» та їх прихильники. Вони лаялися і сказали, що забороняють мені про це писати й ходити на наступні судові засідання.
16 листопада 20012 року вийшла наступна публікація у справі членів організації «Патріот України», теж про судове засідання. Перед цим судом прихильники організації «Патріот України» наполегливо нагадували мені про те, що я маю запитати дозволу, перш ніж займатися цією справою.
Після брутальних погроз в ніч із 5 на 6 січня я звернулася з відповідними заявами до міліції та прокуратури. Я дуже вдячна своїм колегам-журналістам із громадянського руху «Спільна Справа» та друзям за юридичну допомогу й моральну підтримку.
У своїх заявах вимагаю припинити погрози й запобігти подальшим перешкоджанням моєї журналістської діяльності.
Справжня варта
источник
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
..............................
Честно говоря. Все больше складывается ощущение, что мой город превратился в притон педерастов и лежбище ссученых ментов.
...................
Кому на русском надо?
Харьковская журналистка Жанна Титаренко описывает опасную ситуацию, в которой она оказалась:
В ночь с 5 на 6 января я услышала сильный стук в окно, мат и угрозы: «.... Убью ...! »Регулярные бумажные листовки с угрозами начала получать с 19 декабря 2012 года. За это время домой два раза приходили сотрудники милиции.
Все это началось после публикации о деятельности сотрудников милиции. На глазах очевидцев представители этих структур затащили в машины 20-летнего юношу Евгения Тимченко после чего домой он так и не вернулся. Его мать Ирина Левашова подала заявление в милицию. Поиски сына были безрезультатными, пока работникам милиции не стало известно об очевидцах. Тогда Левашовой предоставили одежду ее сына и какой-то, никем неопознанный, труп для захоронения. Матери сказали, что ее сын попал в автомобильную аварию и через два дня скончался. Однако в ходе расследования выяснилось, что труп предоставлен для захоронения некоторое время прятали под чужой фамилией. К тому же, в этом трупе Левашова не распознала своего сына, а соответствующих экспертиз так и не добилась.
Описывая эти факты я опубликовала несколько документов, в одном из которых содержатся фамилии причастных к делу: тогдашнего начальника центрального отдела милиции Дзержинского РО ГУМВД Украины в Харьковской области и судебно-медицинского эксперта.
Учитывая, что в настоящее время по делу пропавшего без вести Тимченко длится судебная волокита, его мать Ирина Левашова подала в суд на старшего следователя по особо важным делам, полковника милиции Наталью Казакову и продолжает требовать надлежащего расследования по факту исчезновения ее сына, я считаю, что к угрозам могут быть причастны сотрудники милиции.
К тому же, в это время я работала над проведением журналистского расследования по факту исчезновения другого 20-летнего юноши. В этих фактах оказалось очень много общего. В частности, в обоих случаях сотрудники милиции утверждали, что произошло ДТП, тяжелые травмы и смерть, однако родным пострадавших выдавали чистую одежду, что в принципе невозможно. В обоих случаях труп родным выдавали через месяц, к тому же в таком состоянии, что распознать лица и другие особые признаки было уже невозможно.
Однако это не единственная «острая» публикация, имевшая место на сайте «Городской Дозор» в течение последних месяцев.
14 ноября 2012 я разместила статью о судебном заседании по делу об избиении членами организации «Патриот Украины» историка Алексея Корнева. Помню, что после этого судебного заседания ко мне подходили члены организации «Патриот Украины» и их сторонники. Они ругались и сказали, что запрещают мне об этом писать и ходить на следующие судебные заседания.
16 ноября 20012 года вышла следующая публикация по делу членов организации «Патриот Украины», тоже о судебном заседании. Перед этим судом сторонники организации «Патриот Украины» настойчиво напоминали мне о том, что я должна спросить разрешения, прежде чем заниматься этим делом.
После грубых угроз в ночь с 5 на 6 января я обратилась с соответствующими заявлениями в милицию и прокуратуру. Я очень благодарна своим коллегам-журналистам из гражданского движения «Общее Дело» и друзьям за юридическую помощь и моральную поддержку.
Останнє редагування: