Не претендую на об’єктивність оцінки даного фільму, оскільки його автор, режисер і сценарист - мій давній товариш і колега, а я був ініціатором і організатором його показу у Харкові.
Відразу почну з наповненості зали: люди прийшли. Більшість - військові. Офіцери, курсанти та викладачі. Прийшли без примусу, за власним бажанням. Були караіми – представники кримського народу, були журналісти, були рідні одного з героїв фільму, який, на жаль, загинув, були також і звичайні харків’яни, яким небайдужа історія України.
Оскільки фільм документальний, в ньому немає візуальних ефектів, відточених сценаристами діалогів і прилизаних саундтреків. Втім, не зважаючи на це, фільм захоплює з першої хвилини і не відпускає до кінця. Хронометраж – 40 хвилин (хоча в першій версії, до остаточного монтажу, було втричі більше) і вони проходять миттєво. Ну і не зайвим буде зауважити, що з екрану кінотеатру фільм сприймається якось глибше та емоційніше, ніж з екрану комп’ютера – непевно, спрацьовує магія кінематографа)).
Щодо сюжету. Як зазначено в анотації, фільм показує одну з трагічних сторінок нашої історії – окупацію Росією українського Криму. Об цю тему диванними експертами і мамкиними стратегами зламано не один спис у боротьбі з аргументами і здоровим глуздом. Втім, хочу нагадати назву: «Крим. Оточені зрадою». Отже, про зраду. Ось цитата з інтерв’ю тодішнього командира 36 бригади берегової оборони Сергія Стороженка:
«Когда мне Турчинов сказал: «Вы должны применить оружие», — я его спросил: «Против кого и на каком основании?» Боевой приказ я, как военнослужащий Украины, был готов выполнить в любую минуту без разговоров. А «вы должны» и по телефону устно — это не формулировка и не канал связи.
В конце концов они все-таки выпустили распоряжение по установленной форме. Но написали там: «Разрешается применять оружие согласно руководящим документам». И все. Это означало, что я сам должен принять решение. Буквально так: победишь — запишут в национальные герои, а если поражение — сам во всем виноват, мы тебя не просили.»
(
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
)
У фільмі ясно показаний цей момент зради: замість прийняття командирського рішення, Стороженко віддає наказ роззброїти бригаду, натомість видавши особовому складу дерев’яні щити і палиці для відбиття можливих провокацій.
Зрада була і від тодішнього командуючого ВМС України контр-адмірала Дениса Березовського, який відразу після свого призначення на посаду віддав наказ не чинити опору військам РФ і скласти зброю. До речі, хочу нагадати, що зрадники Сергій Стороженко та Денис Березовський – уродженці Харківщини.
Мені було гірко дивитися цей фільм не лише тому, що я побачив зраду у далекій армійській верхівці. У цьому фільмі я побачив зрадників і серед тих, кого знав особисто, з ким в одному строю складав Присягу на вірність українському народу, ділив пайку і пив горілку у далеких 90-х наших спільних курсантських роках.
Зламані люди, зламані долі, зламана дружба, зламана, але не зломлена Україна.
Втім, у фільмі є і герої. Справжні, нові герої України. Священник отець Іван, який намагається протистояти озброєним до зубів «зеленим чоловічкам» молитвою, адмірал Ігор Воронченко, який вів переговори, якого росіяни кілька днів протримали у полоні, намагаючись перетягнути на свою сторону, майор Юрій Загребельний, який до останнього був разом зі своїм підрозділом, вивів людей і техніку та вивіз на материк прапор ВМС у дитячому візочку. Згодом він загинув на Донбасі. До речі, хочу нагадати, що Герої Ігор Воронченко та Юрій Загребельний – також уродженці Харківщини.
Героїзм та зрада, сміливість і боягузництво – це обов’язкові складові військової тематики чи у художньому, чи у документальному її відображенні. Наприкінці показу у залі лунали оплески. Щирі, чесні. Були слова подяки і сльози. Я вважаю, що у Харкові фільм «зайшов». Так само, як і у Києві, Львові, Одесі, Маріуполі. Думаю, так само він «зайде» і у Канаді, США та Австрії, де невдовзі відбудуться його покази.
Хм. На ХФ я прочитав відгуки про фільм від тих, хто його навіть не дивився. Не дивно, що і його намагаються оточити зрадою – вищі сили не прищеплюють любов і повагу до своєї Батьківщини та її героїв, ці почуття формують суспільство, сім’я, родина.
Ну і наостанок. Ще раз дякую всім, хто прийшов на перегляд! Окрема велика подяка кінотеатру БоммерЪ.
