Ну и я не рассчитывал, что у нашего государства можно выиграть судебный иск.
А вот что мне все еще непонятно. Взгляните на мой договор:
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
То есть тут не требуется именно гос. предприятие, даже частное подходит. Как так, где правда? Университет спокойно подписывает договоры с ЧП. Этим людям потом тоже штрафы выставят?
этот договор филькина грамота, создание видимости что ВУЗ выполняет условия Порядка о трудоустройстве, можешь смело устраиваться на работу хоть в ЧП, хоть сам как ЧП регистрируйся
Заключение договора с ЧП противоречит самой сути системы трудоустройства бюджетников и формирования всей системы гос заказа
Відповідно до положень статті 56 Закону України "Про вищу освіту" випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи. Випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.
Положення частини третьої статті 53 Конституції України, яке стосується вищої освіти, та положення частини четвертої цієї статті про конкурсну основу її здобуття слід розглядати з урахуванням положень частини другої статті 43, тобто безоплатне здобуття вищої освіти за рахунок державних коштів здійснюється "лише для суспільних потреб, які визначаються обсягом державного замовлення на підготовку фахівців". Обсяг безоплатної вищої освіти в навчальних закладах державної і комунальної форм власності (на конкурсній основі в межах ліцензованого обсягу) регулюється державним замовленням і фінансується за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Забезпечення фінансування зазначених у частині третій статті 53 Конституції України видів освіти здійснюється за відповідними державними стандартами і нормативами за рахунок бюджетних асигнувань.
За Конституцією України (частина друга статті 43) держава створює умови для підготовки кадрів за основними напрямами відповідно до суспільних потреб, на задоволення яких виключно Законом про державний бюджет України визначаються будь-які бюджетні видатки держави (частина друга статті 95). Виходячи з суспільних потреб та розмірів бюджетних призначень, визначених у Законі про державний бюджет України, формується державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Тому обсяги фінансування вищих державних і комунальних навчальних закладів за рахунок бюджетних коштів пов'язані передусім з підготовкою такої кількості фахівців з вищою освітою, яка визначається щорічно у державному замовленні.
Отже, безоплатність вищої освіти (безоплатність навчання) в державних і комунальних навчальних закладах зобов'язує державу створити відповідні можливості, за яких громадянин України на рівних конкурсних умовах (частина четверта статті 53 Конституції України) може здобути без внесення плати у будь-якій формі вищу освіту в межах обсягу потрібних державі та суспільству фахівців.
Як зазначено в преамбулі Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року N 992, метою прийняття даного акта є забезпечення реалізації права на роботу за фахом випускникам вищих навчальних закладів.
Суд звертає увагу, що зміст пункту 8 та пункту 14 Порядку передбачає наявність двох альтернативних положень стосовно регулювання правовідносин по наданню та здобуттю вищої освіти:
1) Випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років (пункт 8 Порядку);
2) У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (пункт 14 Порядку).
Вказані нормативні положення є взаємовиключними та такими, що не можуть застосовуватися одночасно. Це означає, що відповідні суб'єкти правовідносин наділяються правом вибору відповідної моделі поведінки.
Суд не погоджується з посиланнями Позивача на те, що відповідне покладення обов'язку на особу, яка скористалася своїм правом на вищу освіту, щодо відпрацювання на роботі, визначеній державою, є примусовою працею, яка є забороненою відповідно до вимог чинного національного та міжнародного законодавства, виходячи із наступного.
Безоплатність освіти (навчання за державним замовленням) передбачає надання відповідних освітніх послуг без внесення за це оплати будь-якого виду. Дані правовідносини між особою та, в конкретному випадку, державою, передбачають виникнення наступного правового зв'язку між зазначеними суб'єктами: праву особи на безоплатну освіту (навчання за державним замовленням) кореспондує обов'язок держави надати таку освіту у встановленому законом порядку.
Однак, повна реалізація відповідних прав та обов'язків по наданню державою особі безоплатної освіти (навчання за державним замовленням) передбачає виникнення іншого складу правовідношення, в якому вже праву держави на результати трудової діяльності особи, яка здобула вищу освіту за державним замовленням кореспондує обов'язок цієї особи здійснювати таку трудову діяльність на встановлених державою умовах. Це вже інший вид правовідносин, який виникає в результаті реалізації особи права на безкоштовну вищу освіту.
Водночас, Суд зауважує, що, укладаючи угоду (правочин) з вищим навчальним закладом про надання освітніх послуг за державним замовленням, особа (абітурієнт) бере на себе відповідні зобов'язання, які як випливають із вимог нормативно-правових актів в даній сфері, так і передбачені самими угодами (правочинами) про надання освітніх послуг,
а саме зобов'язання після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки (взамін чого отримують вищу освіту безкоштовно).
Згідно теорії договірного права одностороння відмова від умов правочину за загальним правилом не допускається.
Однак, пункт 14 Порядку містить виняток із загального правила і допускає можливість відступлення особи (випускника вищого навчального закладу) від взятих зобов'язань за певної умови - відшкодування вартості навчання. В даному випадку немає підстав говорити про незаконність такої нормативної умови, оскільки вона, як вже зазначалося, розширює варіанти поведінки особи і надає їй ширший спектр вибору. В протилежному випадку (за відсутності альтернативного варіанту поведінки) відмова особи, яка навчалася за державним замовленням, працювати в державному секторі народного господарства протягом трьох років буде розцінюватися не інакше як порушення умов договору про надання освітніх послуг. У випадку застосування виключно положень Закону України "Про вищу освіту" не може йти мови про можливість відмови від подальшого працевлаштування у державному секторі народного господарства особами, які навчалися за державним замовленням, оскільки передбачений статтею 56 Закону припис є імперативним.
Тому Суд не розцінює припис пункту 14 Порядку як такий, що звужує перелік наданих особі прав в галузі здобуття вищої освіти за державним замовленням.
Посилання Позивача на те, що застосування оскаржуваних положень порядку є порушенням принципу вільного вибору місця проживання є необґрунтованими, оскільки за даних обставин (за умов навчання за державним замовленням) мова йде не про право особи на вільний вибір місця проживання, а про виконання умови договору про відпрацювання у відповідному секторі економіки.
Суд звертає увагу на те, що вступаючи на навчання за державним замовленням та укладаючи відповідний правочин, особа-абітурієнт є обізнаною із фактом необхідності відпрацювання певного строку після закінчення навчання, а тому, у випадку неприйнятності місця майбутньої роботи, має законну можливість відмовитися від укладення даного правочину.
