Билингва

Билингва

примерно год я работл над проектом, который хочу представить на форуме.
Когда-то в Харькове была группа литераторов, которые разрабатывали теорию билингвизма. И писали на двух братских языках.
Я подумал, а можно ли написать равноценные тексты таким образом, чтобы в общей семантике, именно язык вёл строку.
Очень надеюсь, что останусь в своих стараниях швецаризовать обе поэтики, не в одиночестве.

* * *

До того, как в застывшие пальцы последнюю вставят свечу,
и лицо озарится, и близким покажется – дышит душа,
я ещё напишу,
я чего-то такого всем вам напишу,
сам не знаю о чём…
Как накатит…


…Чего-то такого из звёздного выпью ковша,

И за это я с Вас
не возьму,
не возьму,
не возьму…
Ну, ни грушика
с
Вас
не
возьму…

Ни гроша…

* * *


До того, як в пальці застиглі останню уставлять свічу,
і особа осяється, видасться друзям, що дихаю,
поруч душа.

...Я вам ще напишу, я такого чогось,
люди,
вам напишу...

Сам не знаю про що.

Як накотить...

Чогось я такого із зоряночистого вип'ю ковша...

І за це не візьму,
не візьму,
не візьму з вас...

Ні грошика з вас не візьму...

Ні груша...

* * *

Де ж, ти, де ж, ти, мій щасливень?!


Що ж ти?
Де ж ти, щастя злива?!

Ось...

Вже кожен день
небо тут
жовтоблакитне,
в сковорідці тінь,
кипінь
хмарок кучерявих
по небу пливе –
спокушає, що ось-ось
і на Негев щоб прийшлось,
хай не дощика – туманів..

Вуй!

Ковзнувши крізь Стамбул,
щастя знову відлітає в дальнії краї...

Друзі, друзі де –

мої...

Ввечері,
напившись чаю,
телевізію вмикаю…
Ось він!

Ось!!!

Відповідаю –
лупить….
шпарить….

Йде!!!

...Придивився –
ні...

Не те!


А, що - те?

...Вже, який рік
в дзеркалах Тарковського
безліч гроз і рік...

Він...

Немов – верблюд в пальті..
Краплі...
Крапельки не ті!!!

* * *

Что ж ты?
Где ж, ты, мой счастливень?!
…Уж который день
небо глупоголубое,
сковородкой тень,
облачков кудрявых кипень
по небу плывет –
соблазняет, что вот-вот
и на Негев снизойдёт
вместе с глупым южным ветром,
ну, хоть пару миллиметров,
пусть не дождика – туманов….
Но…. Скользнув через Стамбул,
счастье снова отлетает
в дальние края….
В те, откуда родом я….

Вечером, напившись чаю,
телевизию включаю…
Вот он! Вот он!!! Отвечаю –
лупит…. шпарит…. Как идет!!!
…Пригляделся – нет, не тот.
Это уж, который год
в зеркале Тарковского
гроз невпроворот….
Словно бы – верблюд в пальто….
Гениально – но не то!!!

Який жах!!! ТАКІ тексти можна писати хоч на китайському - суті в них це не додасть. Будь-яке число, помножене на нуль, дасть нуль...

Оригінал усі знають. Почитайте мій переклад:

ҐРОНА АКАЦІЇ

Нам соловей
до світання виспівував.
Місто мовчало
під чари співця.
Ґрона духмяні
акації білої
Нам аж до ранку
п’янили серця.

Сад був умитий
весняними зливами.
Зорі блищали
в застиглій воді.
Боже! Якими
наївно-щасливими
Та молодими
були ми тоді.

Роки спливли
сивиною безсилою.
Де вся цнота
тих пелюсток живих?
Тільки зима
завірюхою білою
Душу бентежить
у згадці про них.

Знову під зойки
зими знавіснілої
Кублиться в думці
гадюка-змія:
Ґрона духмяні
акації білої
Вже неповторні (Безповоротні),
як юність моя.

М. Матусовский

Целую ночь соловей нам насвистывал.
Город молчал, и молчали дома.
Белой акации гроздья душистые
Ночь напролет нас сводили с ума.

Сад весь умыт был весенними ливнями,
В темных оврагах стояла вода.
Боже, какими мы были наивными,
Как же мы молоды были тогда!

Годы промчались, седыми нас делая...
Где ж чистота этих веток живых?
Только зима да метелица белая
Напоминают сегодня о них.

В час, когда ветер бушует неистово,
С новою силою чувствую я:
Белой акации гроздья душистые
Невозвратимы, как юность моя!

Белой акации гроздья душистые
Неповторимы, как юность моя..

Так, теперь действительно все, кто ещё не знал - узнают и сравнят.

А я благодарю Вас пусть даже и за нелестный отзыв и продолжаю.

Негев – пустыня – шофар


В эту землю вцепившись корнями, ветвями, колючками, злобами, стонами….
Прошлой жизни «ужасной» не помня, не помня уже…,
шелушащейся кожей, рубцами на сердце, узлами судьбы и изломами
заплативши за «райскую» жизнь на запёкшейся кровью меже….
Изуверское это светило, прожегшее кости сквозь тело –
баю солнышком ласковым, сном…. Райским сном….
…А те брызги тумана, которые после хамсина хватаю иссохшимся ртом….
Ну, конечно же, - кажется мне, что текут они в глотку,
что медом текут… Молоком….
Медом и молоком….
Медом…
и молоком….

* * *

Негев – пустеля – шофар

У цю землю вчепившись корінням, колючками, гілками, злістями, стогонами….
Вже минулої долі жахливої не пам'ятаючи...
Не пам'ятаючи вже...
Зашкарублою шкірою, зламами серця, вузлами, рубцями, батожними гонами,
заплативши за «райське» життя на межі, що запіклася кров'ю...

І вже...

Бузувірське світило те,
котре спалило кістки всі крізь тіло –
люлю сонечком, ласкою,
сном….
Райським сном….

...А ті бризки туману, що після хамсина хапаю пошерхлим я ротом.

...Ну, звичайно ж, що потім
здається мені,
що течуть вони в глотку, що медом течуть.

Молоком..

Медом і молоком...

Медом
і молоком...


И напоминаю всем, кто зайдет - это не переводы, это попытка создать два равноценных текста на двух языках.

Ну, ещё один день проживёшь в лучшем случае,
или мудрым ученым умрёшь в лучшем случае.
Лучше пей, потому что на будущем свете
кипячёной смолы отхлёбнешь. В лучшем случае.

***

Ну, іще проживеш у найкращому разі
Лишній день. І помреш у найкращому разі
Мудрецем. Краще пий! Бо смоли на тім світі
З казана відсьорбнеш. У найкращому разі.

И еще одна пара:

falconist сказав(ла):

ВЗРОСЛЫЙ МАЛЬЧИШКА

Натисніть, щоб розгорнути...

Ну вот, и я изобрёл свой велес и пед.



С чего всё начиналось. Я решил попытаться сделать автоперевод на украинский своего стихотворения о пустыне Негев. И когда таки попытался, то увлёкся так, что потом понял, что это не совсем, или совсем не перевод.

Негев – пустеля – шофар

У цю землю вчепившись корінням, колючками, гілками, злістями, стогонами….
Вже минулої долі жахливої не пам'ятаючи...
Не пам'ятаючи вже...
Зашкарублою шкірою, зламами серця, вузлами, рубцями, батожними гонами,
заплативши за «райське» життя на межі, що запіклася кров'ю...

І вже...

Бузувірське світило те,
котре спалило кістки всі крізь тіло –
люлю сонечком, ласкою,
сном….
Райським сном….

...А ті бризки туману, що після хамсина хапаю пошерхлим я ротом.

...Ну, звичайно ж, що потім
здається мені,
що течуть вони в глотку, що медом течуть.

Молоком..

Медом і молоком...

Медом
і молоком...

* * *

Негев – пустыня – шофар


В эту землю вцепившись корнями, ветвями, колючками, злобами, стонами….
Прошлой жизни «ужасной» не помня, не помня уже…,
шелушащейся кожей, рубцами на сердце, узлами судьбы и изломами
заплативши за «райскую» жизнь на запёкшейся кровью меже….
Изуверское это светило, прожегшее кости сквозь тело –
баю солнышком ласковым, сном…. Райским сном….
…А те брызги тумана, которые после хамсина хватаю иссохшимся ртом….
Ну, конечно же, - кажется мне, что текут они в глотку,
что медом текут… Молоком….
Медом и молоком….
Медом…
и молоком….

Язык стал определять как люлить строку, всё стало ещё более нервным и более насыщенным.
Я продолжил это дело, сделал пятьдесят файлов, причём некоторые русские тексты не поддавались такому действу, хоть плачь.
А потом подумал, а если попытаться сразу писать оба варианта, причём стараться сделать их равноценными.


Віджей штормів і ураганів


Платівка обрію кружляється щосили,
і,
вогненним нігтем
весь простір мій,
прошкрябавши...

Диджей...

Туманів і дощів,
вщент стиснувши грозу,
і,
патли хмар
розпотрошивши,
примружившись,
пускає...

Пилюку у очі...

Лізе,
лізе в душу.

І ниє, ниє серце...

Це він...

Він шарудить піском у скло
і,
розпалившись не на жарт,
каміннями по даху барабанить.

А після – тиша,
дзвінкі сколки,
дощ стіною...

Голофани,
виблискуючи,
тиснуть ситіданс.

Їх ритми
все
тривають і тривають,
кружляючи
у небі
в нескінченність.

Ну, а потім...

Величезний вал в півнеба
і
рик на всю округу:
- Орривіграаах!

Рятуйся, все, що може!

Йааах!

Я йду!!!

І гопака стоптавши,
взбалаганівши округу,
залізним чоботом
усю, як вона є...

Ось-ось обрушиться на нас
зриваючись...

І в рок...

І в ролл.

Віджей
штормів і ураганів.


* * *


Виджей штормов и ураганов


Пластинка горизонта кружится вовсю,
и,
огненным ногтём пространство процарапав,
диджей туманов и дождей
вспять развернув грозу
и,
лохмы туч вспоров,
прижмурившись,
пускает пыль в глаза
и лезет, в душу…

Ноет, ноет сердце -
это он…

Шуршит песком в стекло,
и,
рассердившись не на шутку,
каменьями по крыше барабанит…

а после – тишина,
звенящие осколки,
дождь стеной и голофаны,
блестя телами,
давят ситиданс…

их ритмы,
длятся, длятся, длятся
…в бесконечность.

Ну, а потом
огромный вал в полнеба
и
рык на всю округу:
- Оррывгрыыых!


Спасайся, всё, что может!

Я иду!!!

И камаринского топча,
огромным сапогом пространство взбалаганив,
вот-вот обрушится на нас,
срываясь в рок и в ролл…

Виджей штормов и ураганов.

Русизмы в украинском стихе и украинизмы в русском – да, конечно,
Но при этом один братский язык диктует второму и наоборот тоже.

Можно даже напивать одно произведение на обоих языках, если позволяет ситуация.

Песенка беэр-шевского дурдомщика

Часы стояли и…
Стояли.

А годы шли куда-то вдаль.

Как на загаженном вокзале сплотились мглы,
часы стояли…

Текилой жилы жёг ”мистраль”.

Часы стояли…

Чёрт…

Стояли.
И оставаясь не у дел,
я спал в продавленном диване…

А свет меж тем,
меж век вскипал и в миг, как стал он,
уж, беспредельно нестерпим…

Я отвернул лицо и встал…

Я стоя спал, без чувств, как зомби.
Как в вене тромб…
Как будто взлом был…

И чувствовал, как загудели,
внутри,
шмели…

Часы стояли и стояли…

И вдруг!

Пошли…

Они слагались в дни недели,
со мною шли,
но, вот, куда?!

Их каждый шаг звенел в ушах,
звенел…
Как всем нам в детстве, пели
и трепетали провода.

Тут Скорой взвизг.

И я проснулся…



………………………………………..


...Прийшов,
до себе прийшов.

Я ж з України

У гостi …

Матiнко моя!

Чому я тут,
чому тут опинився,
чужий ім всім ?

І відразу
настає мені
усвідомлення...

Адже життя своє
я проспав…

І смерть проспав!!!

Тепер не сплю зовсім.

А коли закінчується терпінням
i спiвають третi пiвнi …

Щоб янголи не прилетіли з Міш-тори
і знову не забрали в дурхатинку…

Засовую у рот улюблену краватку,

Встромляюся обличчям між подушок.

І реву!

Реву, реву, як стогне Днiпр широкий,
неначе човен виринаю iз пiд хмар…
I гну їм всімa,
додолу верби гну високi,
перекликаючись з сичами у гаю…

Вот, такая дурхатинка получилась. И раскрывать тему от одного языка к другому тоже можно.

Соистязанья душ

И не стоит пытаться понять,
ни к чему…
И не стоит пытаться забыться,
полушки не стоит
вся эта история соистязаний
твоих и моих,
а вопрос:
– Почему
всё случилось? –
смешон и наивен,
намучились
с
ним
мы…

И пора бы нам всё прекратить,
но ведь,
даже пытаться
не стоит,
не стоит,
полушки не стоит
прервать эту связь
переверченных
соистязаний измученных душ,
хоть
наму,
чучумуче,
помучились
с
ним
мы…

И всё же стоим на своём

А вот, .
почему всё случилось?
И…
Главное…

КТО ВИНОВАТ?!!!

.......................................



Ну і... ХТО ВИНЕН?!!!

І не варто тобі і мені намагатися
щось зрозуміти...

Ні до чого.

І не варто мені і тобі намагатися
збутися,
все це півшеляга
вік, як
не коштує,
вся ця історія соїзувірств
і твоїх, і моїх
а питання:
– Чому
все це, трапилося? –
він
і смішний, і наївний,
намучилися,
ох,
і намучилися
з
ним...

Обидва.

І пора б нам все, все припинити,
і край!
Але навіть
півшеляга все це не коштує,
щоб
перервати зв'язок
перевернених
соїзувірств поневічених душ
хоч
наму
чомчом
уче
мумучилися
з
ним...

Обидва.

То ж стоїмо,
як ті пні,
на своєму,
не знаємо,
що ми тут маємо?
І.
Головне.

ЩО РОБИТИ?!

Не знаємо,
що нам робити
тепер...


И кто теперь виноват в этом? Я, естественно. Но вот какая штука со мной произошла после. Я уже не могу писать на русском, это, как если бы, ты играл всю жизнь в стоклеточные шашки в ближайшем от твоего дома скверике, и вдруг понял бы, что ты ещё и можешь играть и в новейшие шахматы по системе Бобби Фишера.

ух и закрутили же вы на украинском ... )

Русский вариант здесь:

falconist сказав(ла):

Как же мне тебя жалко, мой друг,
по одной очень важной причине:
графомания - тяжкий недуг.
К сожалению, неизлечимый.

Увязая в изгибах души
не трынди и народ не нервируй...
Ты пиши, мой хороший, пиши!
Но листочки - в заначку складируй.

А когда наберется их много,
поступи, как не мальчик, но муж:
умертви их, как дедушка Гоголь
часть вторую своих "Мертвых душ".

Натисніть, щоб розгорнути...

Украинский:

Ох, і доля ж у тебе гірка,
мій шановний (а може, шановна)!
Графоманія - хворість важка.
І, як правило, невиліковна.

Розгортаючи крила душі,
зауваж на терпіння громади.
Ти пиши!.. Стос паперу спиши.
Тільки прошу: ховай до шухляди.

А коли набереться по вінце,
то вчини як "не хлопчик, но муж":
попали їх. Як Гоголь зробив це
з другим томом своїх "Мертвих душ".

А вообще-то, почему тогда не украинско-белорусская, или русско-болгарская, или польско-украинская? В конце концов, иврит-идиш? Это все РАЗНЫЕ языки, с разным строем, разными родовыми окончаниями, разным лексиконом и в любом случае будет АВТОРСКИЙ ПЕРЕВОД и не более того.

Вы знаете, сорок лет тому назад я так же закрутил на русском. Реакция была ещё та. а теперь мне пишут, что мои стихи почти классические.
И отстали от времени.
Ноя и сам что-то такое чувствую, как собака, вот результат.

Мій свиногриз

Штурхання втiх -
втiк я вiд них,
ничуся -
до нестями...

Благаю...

Омани!

У вiрш цей,
що стих
нув...

Тичуся
в яму Ями.

Ця теоманiя -
мiй свиногриз,
лезо для хмар i мари,
сила нечиста,
бажання...

Хоч бiс...

...Хоч з небес.

А з обійм білінгвізму
виссссс
клизззз
нути.
Добавлено через 3 минуты
И ещё - стихи, написанные недавно.
Вирує і вірує

Стихи, написанные по поэтическому словарю Виктории Шпак.




Імла калюжна відбиває сонечко у очі,
парує в серці,
хист розтрощує…
І
ці,
цілющі фарби,
від подиху травневого дощу сліпого
лепотять…
І
блискавки далекого безлужжя
тремтять у просторі
та
мнливо нам усім
дарують зливу
сітідансоритмів
у віршах передостанніх…

І
так ось,
місяць,
літо,
майже рік
клокоче вирій у моїй калюжі…

Та що за диво,
подивись-но, пані,
ружі…

На рожі мавпочки твоєї розквітають
… ружі.
Добавлено через 5 минут
А в другом каком-то измерении я всё же продолжаю, куда деваться.

До зубовного скреготу.


О-о-о, як вона його кохала.
...Як кохала!
До зубовного скреготу
і прицвяхованого тремтіння своєї піднесеної душі...
І він її... Тихо так...
НЕНАВИДІВ!!!


Так вони і жили
Довго, довго...

А померли не в один день...

Немає такого...
Щоб в один...

* * *

До зубовного скрежета.


О, как он её обожал.
...И любил!
До зубовного скрежета
и глубинных изосодроганий своей возвышенной души...
И она его... Тихо так...
НЕНАВИДЕЛА!!!


Так они и жили
Долго, долго...
А умерли не в один день...
Нет...
Не в один...

На Северском


Вода плескалась, растекаясь в небе,
вскипая и струясь….
Свободное пространство
вмещало лодку, лесу, поплавок
под крышей из клубящихся корней
молочно-розоватого тумана….
Все ощущенья притупились,
мне казалось,
что мой мирок стремительно несет
дыханьем ветра прямо в облака….
Вдруг лёска натянулась, я подсёк,
и над водой взлетело, завиваясь,
огромное, как мне казалось,
рыбье брюхо….
И в воду шлёпнувшись, -
ОНО -
сознание моё
вновь пригвоздило
к далеким камышам…,
к прерывистому свисту электрички….
К привычной глубине
еще невидимых пока на небе звёзд….



Вода плескалася
і,
розтікаючись у небо,
скипаючи...
Струмуючи до хмар,
текла,
текла...

Втекла...

А вільний простір
вміщав лиш човен,
вудку,
поплавець
під дахом із склубоченням
коріння
рожевуватого тумана...
В молоці.

Все притупилося,
здавалося,
що мій маленький світ
несе натхнням вітру
прямо в хмари...

...Раптом,
волосінь
у струнку натягалася...

Я підсік.

...Злетіло над водою,
завиваючись,
найвеличезне,
як мені здавалось,
риб'
...яче
черево...

...У воду шльопнувшись, -
ВОНО -
свідомість

...прицвяховувало
до далеких очеретів
та
переривистого свисту електрички.

...До глибини
зірок,
невидимих поки що
...і на небі.

ИМХО, нужно очень хорошо владеть и тем и другим языком, что бы сделать что-то достойное.
А еще мне не понятна цель. Для чего необходимо дублировать? Какая в этом идея? Может, сакральный смысл? Я пока что нашла одно только этому применение - это может быть такая своеобразная тренировка для переводчика. Так музыканты гаммы разучивают или художники этюды рисуют...
А еще мне кажется, что если вы что-то создали на одном языке, то переводя рожденное на другой, вы автоматически отнимете у оригинала что-то важное.

А почему Вы не попробуете другую "билингву", например иврит/идиш? Более близкородственные языки...

Бурмотiй найласкавiших зграй
надтендiтних перлинок буття,
ятел дзвiнкобарвистий,
жужiлевiдламувальник
поетичних ожарин,
то був я, молодесенький,
боже,
та невже то
...я,
аж мiж хмарок летiв на коханнях своїх,
поринаючи серцем в сузір'я
пекельних Стожарiв...

Виринаючи з тих
субкессонних глибин,
нiби чайка гойдався
на хвилях безсоння...

То не я...
То не я...

То примара, примара моя...

І мовив так Тарас…

Так що, Тарас
…Григорович,
забив таки
кілок дубовий в стромовину над Дніпром?
Прицвяхував “Шевченка віршем”
весь люд тутешній до пісень,
що пропливали
за зграєю лелек у хмари…
І на солдатчині,
коли вогонь залітних слів
поволі жеврів,
схований в халявці,
один ти вірив,
що ніколи і ніхто
не зможе
зупинити повінь,
скосити вітер,
загасити сонце…
От, як зануриш мову коренем у землю,
вона і проросте…

Як ті дуби…

У Харкові…

В саду Шевченка.

Форт-Шевченко

Шаленіє божевільним
лютий в Форт-Шевченко,
чвара дика човптить місяць,
гепає по даху,
колошматить, колошматить,
місить сиві хмари,
скаженіє дряпомряка,
виє скаженюка.

Раптом – тиша,
пошум тлуму
і вірші, що линуть
у травневі сни дівочі,
шепіт:
- Спи ще… Рано.

Ось і ранок у віконці…
Сонечко у очі.

…Десять років,
десять років,
будеш тут.

По волі…

Стара

Хмарою пір'я лелеки
до лави моєї
стара наближалася...

Що це –
берет,
макінтош,
ридикюль...
Рогові окуляри?!
Ось, підійшла і, от, якось отак,
нахилившись до мене,
...суворо:
- Не зайнято? –
сіла, зігнувшись,
знесилена...

Потім,
здригаючись,
тикала, тикала пальцями в небо...

Раптом, захекавшись,
трохи не впала

...і,
до плеча прискіпившися,
забурмотіла...

Щось там вона бурмотіла...
Про що?
Ні про що?!

І про все...

І

...час від часу,
волала,
що
вже...

- Зажилася!!!

Потім, ущухнула...

Ось,
схаменулася,
стиснувшись в грудку хрустку...

Драну панчоху прикрила
долонею...

Після...

Ледь чутно.

- Підіть вже..

Підіть...
Перепрошую...

Геть!

Очень интересные переводы А вы никогда не писали сразу на двух языках? У меня было в жизни одно такое стихотворение:

Ты открыла ко мне дорогу
У ліси із тремтливим листям,
В мою ніжність блакитну й вологу, -
Мир рисованный нашей кистью.
Я глаза закрываю и таю,
Моє тіло – то тиха вода,
Я парою на світло злітаю
И твой образ в воде навсегда.
Я хочу задержать нашу вечность –
Непорушну щасливу мить,
Що вустами торкає першість,
Из касаний сплетая нить.
И бескрайностью обрезая
Почуттів заборонений плин,
Я тебе, моя мила, тримаю,
Понимая – не хватит сил…
И ресницы твои мне горьки,
А вуста – мигдалевий цвіт.
Вітер вигнав із серця спокій.
А любовь… знаешь, как болит.

Билингвизм не был самоцелью, просто так чувствовалось.

Интересные стихи, благодарю Вас.
Всё написано мной, никаких переводов.

Ні тебе, ні Парижу

Від того, від того, від того,
що душа, як той чобіт зносилася,
човгає, човгає, човгає…

І як загнаний звір, прикидається чварою в житі.

…А з дзеркала тупо вдивляється в мене дідок – біс словесний.

…А серце.

Не римується з долею…

Що ж!

Я приймаю все це, щоб той біль дотерпіти до смерті.

І диво!

Е для мене за що учепитися…

Гуску вловивши у лузі зеленому під Запорізькою Січчю, видираю з хвоста пару пір'їн,
пару пір'їн, що кращі,
і,
з картріджів
викинутих,
приготую чорнило...

А потім,
вночі,
над листом біло пінним свої воркування та сни
починаю...

Розкреслювати...

У саду...

Ось, доріжка, пирієм слизьким заросла,
до кручі,
тінь твоя під горішиною,
світом освітлена...

З неба –
виразно –
голос:
– Усе, мій коханий, прости!
Ні тебе,
ні Парижа я вже на побачу,
я вже на побачу-у-у.
...Ніколи

Ні!!!

Лечу за тобою,
Ой, ти, божечко ж боже, це ребра...
це ребра мої...

…Оговтавшись,
приклавши холодного до голови
просвітленої...

Знов...

Шепочу за луною твоєю услід:
– Ні тебе,
… ні Парижу,


Ніколи, ніколи, ніколи…

Хоч жити люблю все сильніше

Не жалею…
С. А. Есенин


Хоч жити люблю все сильніше,
а смерті…
Та ні…
Не боюся –
самого себе в собі - тішу...

Напевно, помру.
Та й, нехай.

І вже ні про що не шкодую
не плачу...
Так...
Трішечки злюся –
життя все триває,
триває,
і я
вередую...

То ж, швидше помру.
Та й, нехай...

І смерті не кличу…
І бачу –
душі уселенське – в раздрай,
а час мій, все швидше та швидше.


Держіть!

Помираю!

...І, хай!!!