906-річчя з дня переможної битви під сучасним Харковом
Цього дня, 27 березня 1111 р. об'єднане руське військо на чолі з Володимиром Мономахом та Святополком Ізяславичем у битві при Сальниці розбило величезне куманське (половецьке) військо. З того часу руйнівні набіги половців на Русь припинилися. Нагадаю, ніякої московії тоді не існувало навіть, тому йдеться про споконвічну назву Київської Русі.
Володимир Мономах очолював коаліцію руських князів, яку склали: Святополк II Ізяславич, Олег Святославич, Володимир ІІ Мономах, Ярополк ІІ, Мстислав Всеволодович, Давид Святославич, Ярослав Святополкович, Мстислав Володимирович, Давид Ігоревич, Святослав І Володимирович, Ростислав Давидович.
Союз половців очолювали: Коктусь, Аклан Бурчевич, Азгулай, Боняк, Аєпа, Шарукан.
«І рушили вони [з Переяславля] в другу неділю посту, а в п'ятницю були на [ріці] Сулі. В суботу вони [далі] пішли і були на [ріці] Хоролі, а тут і сани покидали. А в неділю вони [ще далі] пішли, в ту, коли хреста цілують, і прийшли на [ріку] Псел. А звідти [пішовши], стали на ріці Голті, і тут підождали воїв, і звідти пішли [до ріки] Ворскола. Тут же назавтра, в середу, вони хреста цілували із многими слізьми і поклали всю свою надію на хреста. А звідти [рушивши], вони перейшли багато рік [і] у вівторок, у шосту неділю посту, прийшли до Дону»
19 березня 1111 року руське військо, очолюване коаліцією князів, вперше увійшло в місто Шарукань (в ХІ-ХІІІ ст. місто в районі Чугуєва, на погляд істориків) — головний центр половецьких кочовищ. Місто здалося без бою, а через день упав і другий великий половецький опорний пункт — Сугров. Половецький хан Шарукан хоча і віддав свої міста, але зберіг армію та її сили. Руські війська після багатоденного переходу і сутичок з невеликими половецькими роз'їздами втомилися.
24 березня половці атакували передові частини русичів біля річки Сальниці. У короткій сутичці руські полки встояли і відкинули ворога.
Вранці 27 березня два війська стали до битви. Чисельну перевагу мали половці. Половецький головнокомандувач вирішив оточити ворога з усіх боків і влучними пострілами з луків розладнати його ряди. Однак, всупереч звичаям, князі за порадою Володимира самі різко перейшли в наступ. Шарукан змушений був прийняти бій лоб в лоб, його воїни втратили ініціативу. Степовики запекло атакували піші полки русичів в середині, але полки встояли. У цей час фланги, де стояли князівські дружини, вже розгорталися для нанесення удару. Вирішальну роль зіграли переяславці Володимира Мономаха. Руська кіннота кілька разів розрізала половецький лад і внесла безлад в ряди супротивника. Половецькі підкріплення, які підійшли до того часу до Шарукані, за свідченням літописців, «злякались» побаченого і повернули в степ. Втрати Шарухана склали близько десяти тисяч воїнів.
У своєму «Поучанні…» Володимир Мономах згадує про страту половецьких воїнів: «А самих князів бог живими в руки [мені] дав [таких]: Коктуся з сином, Аклана Бурчевича, таревського князя Азгулуя [та] інших витязів молодих п'ятнадцять,— і цих, живих привівши [і] порубавши, повкидав я в ту річку Сальницю. По черзі перебито в той час зо двісті ліпших [мужів]».
Перемога при Сальниці завершила похід 1111 року. Володимир і Святополк з перемогою повернулися в Русь, навантажені здобиччю, а також звільненими руськими полоненими, яких кочівники викрали в рабство в перебігу своїх грабіжницьких набігів. Половцям було завдано важкого удару — багато з них покинули степи Донця та Дону і пішли кочувати до берегів Каспію.
Цього дня, 27 березня 1111 р. об'єднане руське військо на чолі з Володимиром Мономахом та Святополком Ізяславичем у битві при Сальниці розбило величезне куманське (половецьке) військо. З того часу руйнівні набіги половців на Русь припинилися. Нагадаю, ніякої московії тоді не існувало навіть, тому йдеться про споконвічну назву Київської Русі.
Союз половців очолювали: Коктусь, Аклан Бурчевич, Азгулай, Боняк, Аєпа, Шарукан.
«І рушили вони [з Переяславля] в другу неділю посту, а в п'ятницю були на [ріці] Сулі. В суботу вони [далі] пішли і були на [ріці] Хоролі, а тут і сани покидали. А в неділю вони [ще далі] пішли, в ту, коли хреста цілують, і прийшли на [ріку] Псел. А звідти [пішовши], стали на ріці Голті, і тут підождали воїв, і звідти пішли [до ріки] Ворскола. Тут же назавтра, в середу, вони хреста цілували із многими слізьми і поклали всю свою надію на хреста. А звідти [рушивши], вони перейшли багато рік [і] у вівторок, у шосту неділю посту, прийшли до Дону»
19 березня 1111 року руське військо, очолюване коаліцією князів, вперше увійшло в місто Шарукань (в ХІ-ХІІІ ст. місто в районі Чугуєва, на погляд істориків) — головний центр половецьких кочовищ. Місто здалося без бою, а через день упав і другий великий половецький опорний пункт — Сугров. Половецький хан Шарукан хоча і віддав свої міста, але зберіг армію та її сили. Руські війська після багатоденного переходу і сутичок з невеликими половецькими роз'їздами втомилися.
24 березня половці атакували передові частини русичів біля річки Сальниці. У короткій сутичці руські полки встояли і відкинули ворога.
Вранці 27 березня два війська стали до битви. Чисельну перевагу мали половці. Половецький головнокомандувач вирішив оточити ворога з усіх боків і влучними пострілами з луків розладнати його ряди. Однак, всупереч звичаям, князі за порадою Володимира самі різко перейшли в наступ. Шарукан змушений був прийняти бій лоб в лоб, його воїни втратили ініціативу. Степовики запекло атакували піші полки русичів в середині, але полки встояли. У цей час фланги, де стояли князівські дружини, вже розгорталися для нанесення удару. Вирішальну роль зіграли переяславці Володимира Мономаха. Руська кіннота кілька разів розрізала половецький лад і внесла безлад в ряди супротивника. Половецькі підкріплення, які підійшли до того часу до Шарукані, за свідченням літописців, «злякались» побаченого і повернули в степ. Втрати Шарухана склали близько десяти тисяч воїнів.
У своєму «Поучанні…» Володимир Мономах згадує про страту половецьких воїнів: «А самих князів бог живими в руки [мені] дав [таких]: Коктуся з сином, Аклана Бурчевича, таревського князя Азгулуя [та] інших витязів молодих п'ятнадцять,— і цих, живих привівши [і] порубавши, повкидав я в ту річку Сальницю. По черзі перебито в той час зо двісті ліпших [мужів]».
Перемога при Сальниці завершила похід 1111 року. Володимир і Святополк з перемогою повернулися в Русь, навантажені здобиччю, а також звільненими руськими полоненими, яких кочівники викрали в рабство в перебігу своїх грабіжницьких набігів. Половцям було завдано важкого удару — багато з них покинули степи Донця та Дону і пішли кочувати до берегів Каспію.