Розділ перший:
Людина серед монстрів
Викрадач третього рангу, професіонал у своїй справі з п’ятирічним досвідом (рідко зараз знайдеш того, хто б зміг так довго пропрацювати у цій сфері, зробити більш ніж сто двадцять Вилазок і вижити) Шнайдер готувався до нової Вилазки. На цей раз Шеф йому пообіцяв, що якщо завдання пройде успішно і дитина буде врятована, то Шнайдер отримає четвертий ранг, а це вже багато чого означає. Ну, по-перше, він отримуватиме більшу платню – 140 СЦ (Спеціальних Талонів) на місяць, тобто, вдвічі більше, ніж раніше, і в сім разів більше, ніж коли отримував п’ять років назад, маючи перший ранг. По-друге, він стане одним із двадцяти трьох професіоналів-четверорангівців Оплоту, що дає свої привілеї. І, звісно, зможе поїхати з Анною на Мікронезійські острови, де (Шнайдер усім серцем у це вірив) люди живуть щасливо, не знаючи ніяких драугрів, усього цього запустіння і мертвозності. Але треба ще виконати завдання.
Тепер Шнайдеру не допомагатиме стара команда із шести чоловік: Силач, Бурий, Кауфман і Критий відсторонені від справ, а Везель і Шостак померли на своїй останній Вилазці («Ніколи не недооцінюй драугра, - казав Шеф, - не важливо: спить монстр, чи взагалі поранений і стікає кров’ю, – будь максимально обережним і врятуєш собі життя.» На жаль, хлопці знехтували цим правилом, за що і поплатились). Тепер йому приставили у поміч трьох дворангівців («малюки» - так називають новачків), які за своє життя, можливо, і дитини не врятували жодної. У принципі, Шнайдер не проти побути «головним», але ж не коли на кону підвищення по кар’єрі! «Малюки» можуть усе зіпсувати, а проводити з ними необхідний інструктаж і часу то не вистачає! «Доведеться робити все самому, - думав викрадач, - Покладатись на молокососів безглуздо. І чому мені завжди не щастить?!»
- Мене називайте Швидким, - відрекомендувався перший «малюк». – А це – Волос і Брус.
- Що за КІ таке – Брус? – спитав Шнайдер (КІ – це Кодове Ім’я).
- Таке дали представники Вищого Командування Оплоту, - відповів за Бруса Швидкий. – А можна задати вам питання?
- Ну?
- Шнайдер – це ж не КІ? Схоже на справжнє прізвище.
- Так, це дійсно моє прізвище. Мені дозволили його залишити, коли я врятував третьорангівця Везеля під час відступу в Базу-4. Ви чули цю історію?
- Звичайно! – Лице Швидкого здивувалось. – Але ж у того рятівника КІ було, здається, Байлет чи Бойлет…
- Бійлет – це моє колишнє КІ. А ви врятували за свою службу хоч одну дитину? Є у вас досвід якийсь? Теорію Вилазки гарно знаєте? А то нещодавно двоє моїх вірних напарників були вбиті через те, що прийняли драугра за мертвого, – Шнайдер відвів очі до вікна. При тусклому світлі місяці було помітно, що вони поблискують від сліз.
- Минулого місяця я врятував свою першу дитину. А от Волос і Брус поки що ні, але вони теж готові стати справжніми викрадачами. Вони багато надій покладають на сьогоднішню ніч.
«Слабке, ой слабке,» - подумав Шнайдер.
- Мушу вас розчарувати, хлопці. Сьогодні всю роботу виконуватиму я, а ви допомагайте, навчайтесь у мене, і, найголовніше, робіть все, що я скажу, АБСОЛЮТНО ВСЕ, без питань і вагань. Якщо все пройде успішно, то в кінці тижня відсвяткуємо у Хлібника, я пригощаю. – Другорангівці одразу ж повеселішали: святкування у відставного третьорангівця Хлібника завжди набували небачених масштабів. Далі Шнайдер швиденько обговорив основні нюанси і аспекти Вилазки і почали збиратись у дорогу.
Ніч сьогодні на диво світла, але Шнайдер добре знав, що це може зіграти погану роль під час завдання. Висадили викрадачів у квадраті Б-3, тобто десь на північному заході Лентини. Колись півторамільйонне місто перетворилось у безмовного привида, ходити по якому наважуються лише розвідники і викрадачі, які вмирають щонеділі по 5-6 чоловік, за статистикою. Шнайдеру було 20 років, коли сталася Подія, тобто 15 років тому. Що саме за Подія – ніхто й не скаже точно, все чутки та чутки. Але сталося саме ось що: одного весіннього дня по ЗМІ передали, що люди по всьому світі тисячами вмирають не відомо від чого – жодного вірусу не помічено, жоден лікар чи учений не міг дати конкретної відповіді – вмирають, та й усе. Наступного дня передали, що люди, які вмерли від цих загадкових причин, оживають! Але є один мінус – це вже не люди. Кожен називає їх по-своєму: зомбі, монстри, живі мерці… За Статутом Вищого Командування їх називають драуграми. Що саме це означає – Шнайдер не знав, але свідомі люди кажуть, що не з голови взяте слово, якийсь зміст несе. Драугри мало чим нагадують людей: вони більші на зріст, ширші в плечах і повністю лисі. Погляд відсутній, не перемовляються – взагалі мовчать завжди. Багато сплять, а вночі сон надзвичайно міцний, але розбудити можна, звичайно. Їдять те, що й звичайні люди, а, отже, людське м’ясо не вживають, проте як тільки бачать людей – одразу нападають (драугри надзвичайно сильні, одними руками можуть розірвати чоловіка на дві частини). Отже, за два місяці драугрів стало приблизно шість мільярдів. Вони були на всіх материках, крім Антарктиди. Єдині місця, де їх нема – це далекі океанічні острови. Ті, хто вижив, створили спеціальні резервації, де живе нормальне населення. Таких резервацій по всьому світі кілька сотень. Це - огороджені міста, які постійно охороняються. У резерваціях своє життя: люди навчають дітей, працюють, досліджують феномен драугрів, при кожній резервації живуть військові. Але час від часу і люди в резерваціях ні з того ні з сього вмирають і перетворюються в драугрів. Взагалі, у світі людей трохи більше трьох з половиною мільйонів залишилося, а відвоювати світ заважає те, що драугри – природжені вбивці, і деякі з них не відучилися стріляти (хоч стріляють і не дуже влучно). Також резервації розкидані по всьому світі і не можуть об’єднатись по-різним причинам: драугри знищили майже всю техніку і обладнання, є й етнічна причина: до прикладу, Британські резервації не хочуть переходити до Французьких і навпаки. До того ж, зв’язок між різними країнами порушено, а перекладачів із різних мов по пальцях порахувати можна. Проте, резерваційні вчені кажуть, що через рік буде можливо влаштувати Велике Об’єднання: всі питання і нюанси вирішуються повсякчасно. Проте Шнайдер завжди запитував себе: «Чому не об’єднуються резервації в межах однієї держави? Було б набагато зручніше відвойовувати місто за містом» На жаль, ніхто не зміг відповісти Шнайдеру на це питання.
Резервація, в якій живе Шнайдер, називається Оплот. У ній знаходиться близько п’яти тисяч жителів і три сотні військових (це разом з викрадачами й розвідниками). Оплот розташований поблизу колишнього мегаполісу Лентини. Ходити по місту з драуграми не наважується майже ніхто: більшість свідомого населення Землі вважає, що вірус-таки існує і передається будь-яким шляхом (хоч це й не доведено). А тепер, що стосується «викрадачів» і «розвідників»: приблизно один раз на сотню у драугрів народжуються звичайні людські діти. Монстри не цураються їх, а, навпаки, вважають за своїх справжніх дітей і люблять, від того, не менше. Спеціальні службовці – розвідники – за допомогою тепловізорного обладнання (драугри - холоднокровні) і сучасної амуніції вибираються в місто (зазвичай, вночі) і вираховують, де знаходяться людські діти. Після того вони викликають інших службовців – викрадачів – завдання яких полягає у тому, щоб непомітно викрасти дитину у тварюк. Є свої нюанси: не можна використовувати стрільбу, бо підвищується шанс попадання в дитину. Драугри завжди ходять сім’ями, ось чому у викрадачів найважча робота. За допомогою спеціальної гвинтівки викрадач присипляє дитину, а далі – відбирає у матері. Складність у тому, що через два-три дні після народження у драугра дитина помирає без належної допомоги, ось чому розвідники повинні завжди працювати, а викрадачі не мешкати. Коли спляче дитя опиняється в руках у рятівника, той кладе його в сумку на плечах (у цій сумці завжди підтримується тепло і вона надзвичайно м’яка, тому новонароджений не отримує ніяких пошкоджень) і одразу ж утікає до резервації, де дитину оглядають і виховують спеціальні працівники. Існує п’ять рангів викрадачів і три ранги розвідників. За високі досягнення кожен службовець може піднятися по службі.
* * *
Шнайдер, Швидкий, Волос і Брус підійшли до Кривого. Кривий – це давній друг Шнайдера, досвідчений розвідник третього рангу.
- Як наші справи? – спитав Шнайдер, потиснувши йому руку.
- Справи такі: перед вами, друзі, дев’ятиповерховий будинок,
який ще до Події був у аварійному стані, - Кривий дістав сигарету і закурив. Шнайдер знав звичку розвідника завжди повторювати слово «друг». – Наші друзі драугри знаходяться на сьомому поверсі. Їхню кількість ми точно не знаємо, та припускається, що двоє сплять у коридорі і троє в кімнаті. Дитина з тими, хто в кімнаті. Та є один мінус, друзі: з шостого поверху сходи обриваються, доведеться лізти через вікно. У цілому – звичайна Вилазка.
- В аварійному стані будинок? Це буде не легко, та не хвилюйтесь, - звернувся Шнайдер до другорангівців, - я зроблю усе сам.
Шнайдер тихенько підбіг до будинку: в темряві тридцятиметрова громадина здавалася надзвичайно гнітючою. На нижніх поверхах скло в усіх вікнах було вибите, а за п’ятнадцять років пустування дім втратив свої колишні барви, він був мертвий, як і усе навколо. Колись, ще в часи до Події, Шнайдер часто проїжджав повз цей будинок – то були інші часи, інший світ, у якому щасливо жив студент хімічного факультету престижного університету Іоганн Шнайдер, перед яким відкривалося перспективне майбутнє хіміка. Студент якраз повинен був захищати бакалаврську роботу – геніальний хімічний дослід, котрий ще ніхто до нього не повторював. Та тепер уже й не повторить ніхто. Чи ж міг знати молодий Іоган, що через п’ятнадцять років він буде не викладати хімію, а викрадати дітей у жахливих потвор, отримуючи за це 70 СЦ.
Шнайдер тряхнув головою: знову ностальгічні думки. Потрібно думати про роботу. Він у супроводі нещодавно підійшовшого Швидкого закрокував до під’їзду. Зупинив рукою напарника:
- Далі я сам!
І увійшов всередину, де надзвичайно смерділо – результат довгого перебування у домі драугрів. Піднявся по сходах на шостий поверх. Тут дійсно знаходився великий обвал. Шнайдер підійшов до вікна і обережно відчинив його: старі рами неголосно заскрипіли. Виглянувши, він вдихнув свіжого повітря. З висоти шостого поверху відкривався сумний вид на нічну Лентину: брудні будівлі, покинуті заводи і фабрики, пустуючи автомобілі… Ніхто не вчиться у школах, ніхто не ходить на роботу. Помітив троси, які завчасно закріпили розвідники. За допомогою спеціальних защіпок, він міцно прикріпився, перекинув ноги через підвіконня і почав збиратися на сьомий поверх. «Це мені здається, чи я чую дитячий плач?» - думав Шнайдер. Зараз йому потрібно робити все дуже тихо й надзвичайно обережно.
Використавши безшумний склоріз, Шнайдер потрапив до середини. Кривий мав рацію: у кімнаті знаходилось троє драугрів. Двоє «чоловіків» лежали на підлозі, а «жінка» спала в кутку, на руках у неї лежала дитина. «Яка це вже Вилазка за моє життя? – чомусь подумав викрадач. – Сто двадцять друга чи сто двадцять третя?»
Дістав гвинтівку, приспав дитину. Все йде по плану, як завжди. «Ну чому присипляючі капсули не діють на драугрів? Було б набагато простіше!» Монстр-мати ворухнулась. Шнайдер стояв, затримавши дихання. «Тепер потрібно простояти три хвилини не роблячи ніяких рухів і не видаючи звуків», - згадав викрадач пункт із Статуту Вищого Командування Оплоту. Коли час вийшов, він приблизився до драугра. «Спить. Напевно, можна діяти.»
Простягнув руки до дитини, охопив за маленьке тільце і почав тягнути до себе. По лицю малятка було помітно, що воно перебуває у блаженному сні. Зараз, за Статутом, треба простояти з дитиною непорушно ще дві хвилини, бо драугр може прокинутися від кроків викрадача. Але сталося найгірше: монстр відкрив очі і нічого не розуміючим поглядом впився на Шнайдера. Таких надзвичайних ситуацій за життя чоловіка було троє. Одного разу він навіть отримав сильне поранення, і якби не Бурий, то й не жив би зараз. Головне тут – не втратити самоконтроль і діяти швидко й точно. Одним рухом правої руки він вкинув дитину в сумку на плечах, яка автоматично закрилася (було чутно, як вмонтований кондиціонер тихенько подає кисень і тепло новонародженому). Далі Шнайдер розвернувся на сто вісімдесят градусів і в три кроки пересік відстань до вікна. Одним стрибком він перелетів підвіконня і вчепився за звисаючі троси. Навіть не пристебнувши защіпки, сповз на них до шостого поверху. Опинившись усередині, викрадач стрімголов побіг по сходах донизу. Позаду нього гнались розлючені драугри. Усі думки в голові змішались, серце неймовірно швидко билося. Діставшись третього поверху, Шнайдер здивовано зустрів тут Швидкого.
- Що ти тут робиш, тупа дитино, я ж казав тобі залишатись надворі!
Та Швидкий ніяк на це не відреагував. Він лише спокійно дістав пістолет, навіть не цілячись, вистрілив в сторону третьорангівця. Шнайдер від несподіванки закрив руками голову й не втримався на ногах: полетів з шостої сходинки прямо на Швидкого. Та другорангівець прямо на льоту схопив викрадача за плечі і поставив на ноги. «Чорт, а цей салага доволі міцний, - подумав врятований викрадач. – Тепер я йому завдячуватиму життям». Обернувшись, Шнайдер побачив трьох мертвих драугрів.
Швидкий струсонув Шнайдера:
- Побігли, швидше, там на верху ще двоє! – Двічі повторювати не треба було і чоловіки вмить рвонули до виходу. Тут за якихось десять метрів їх ждав фургон з відкритими дверми. Вони забралися у нього, зачинили дверцята і автомобіль відразу ж рушив.
* * *
Посеред ночі в колишньому півторамільйонному місті Лентині на високій швидкості їхав фургон, у якому сиділо п’ятеро людей. Самотній місяць ледве освічував шлях для автомобіля, а навкруги були тільки розруха й запустіння. Про що думав Шнайдер? Можливо, про те, що скоро поїде із дружиною Анною у відпустку. Чи про підвищення на службі. Про те, яке святкування в неділю він проведе у Хлібника. Здається, що життя трішки починає налагоджуватись.
- Швидкий, я б хотів… - Шнайдер засмутився (він погано вмів дякувати людям). – Просто хочу від імені Командування Оплоту висловити тобі подяку…
- Та не має за що, я ж просто виконував свою роботу…
- Ні, ні, ти дійсно врятував мені життя, друже. Я це ніколи не забуду. Тепер ми не просто напарники, ми – товариші на все життя! – Шнайдеру хотілося ще довго говорити, навіть обняти свого рятівника, але він згадав про професійну етику і все обійшлося простими словами подяки. Волос і Брус не знали, що сталося в будинку, і тому з захопленням поглядали на Швидкого. Проте той зовсім не зазнався і вів себе як зазвичай.
Сумку із дитям закріпили у спеціально відведеному місці, на дні фургону. Викрадач, тепер уже мабуть, четвертого рангу дістав пляшку води і зі смаком випив. Після успішно проведеної Вилазки все здається таким радісним і піднесеним! Не помічаєш навіть цієї страшної картини довкола. Шнайдер поглянув у вікно. Дороги, по яким вже п’ятнадцять років ніхто не їздив, запилені тротуари, густа рослинність прямо посеред автомобільних шляхів. Тут ніколи вже знову не почнуть пересуватися транспортні засоби, по цим вулицям не будуть ходити матері з дітьми, а пристарілі люди не гулятимуть у парках.
І тут Шнайдер побачив дивну і водночас страшну картину: на великій площі знаходилось близько десяти драугрів і всі вони не спали. Драугрів Шнайдер достатньо познав за своє життя, і не це було дивним. Посеред монстрів стояв чоловік. Він був високий, худий, мав світле волосся і одягнений у темний одяг. Шнайдер різко закричав водію:
- Зупини, зупини машину!
Водій стрепенувся, але зупинив. Викрадач вискочив і побіг на площу. Ні драугри, ні чоловік нікуди не зникли, навпаки, світловолосий чужинець здавався яскравішим, ніж все, що було довкола, від нього виходило примарне свічіння. Чомусь Шнайдеру показалось, що людину цю він десь бачив: ще у далекі часи до Події, але ніяк не згадувалось, хто ж це. Ні один із драугрів навіть не подумав нападати на чоловіка, котрий наче й не помічав небезпечних товаришів. Світловолосий почав відкривати рот і щось говорити, але Шнайдер нічого не чув, хоч як не прислухався. І тоді викрадач закричав що було сили:
- Що ви робите?! Тікайте звідти! Вони вас уб’ють! Невже ви не бачите драугрів довкола!!!
Лице примарного чоловіка здивувалось. Він подивився таким поглядом, неначе це не довкола нього було безліч потвор, а навколо Шнайдера, і продовжував щось говорити, але чутно все одно не було. І тоді Шнайдеру в голову прийшла божевільна ідея: побігти в центр площі до дивної людини і врятувати її від драугрів. Але тут Швидкий, Волос і Брус вчепилися ззаду до свого напарника і почали тягнути його назад, до фургону.
- Що ви робите! Там людина стоїть! Не чіпайте мене, її треба врятувати!
- Шнайдер, у вас марення, - впевнено мовив Швидкий, - там тільки драугри і більше нікого немає.
- Та придивися ти! – волав напарник. – Він у центрі стоїть, високий, світловолосий!
Швидкий повернув голову і придивився. Його погляд, здавалось, проходив крізь привида.
- Шнайдер, ви багато працювали і перевтомились. Вам не можна так сильно хвилюватись. Потім відпочинете в лікарні.
Викрадачі всадовили свого командира в крісло і фургон рушив далі. Тільки місяць супроводжував пасажирів, та скоро й він зайде за горизонт і настане новий день.
,а у дамы дела идут достаточно неплохо
