одивився сьогодні парад блюзнірства ім. Алана Бадоєва, в авторстві якого сумніватися не доводиться: схожість до "ходи гідності" на День Незалежності України 2019 року виявляє самобутній авторський "стиль". Отже, що за традиційне для Бадоєва "зрєліщноє дєйство" показували по всіх українських каналах у пам'ятний день початку протистояння на Грушевського в ході Революції Гідності? Цим "дійством", на жаль, виявилося прощання з одинадцятьма українцями, трагічно загиблими над Тегераном. Літак з тілами загиблих зустрічав ледь не повний склад уряду (зокрема голова МЗС та міністр культури, молоді та спорту), голова Верховної Ради України, президент, голова СБУ, генпрокурор України, чиновники офісу президента. Загиблих зустрічали з військовими та державними почестями: почесна варта, військовий оркестр, який кожному загиблому виконував траурний марш, кожну труну (кожна з яких була покрита державним прапором) почесна варта відносила до катафалку. Далі український військовий оркестр "виконав" під фанеру ("95 квартал" не звик працювати з живим звуком) композицію Альфреда Шнітке (того, котрий "Я нємєцкій композітор із Россії") "Польот" з фільму "Сказка странствій".
У цей час одинадцять катафалків влаштували покатушкі по перекритому Борисполю з аерозйомкою, з чого склалося враження, що загиблих везуть ховати до Києва, аж доки катафалки не приїхали до Бориспільського ж аеропорту, з якого вони виїхали (єдине, що до іншого терміналу) і їх не стали "розвантажувати".
Далі труни, обгорнуті в державні прапори почесна ж варта понесла до будівлі аеропорту, на вході до якого стояли однакові, як міньйони, працівники МАУ, які тут же попадали на коліна перед трунами. До сьогоднішнього дня так робили лише перед загиблими військовими. Трансляція закінчилася після того, як останню домовину занесли до аеропорту. Вражає помпезність, розмах і марнотратність дійства вкупі з традиційною вже для державних заходів бадоєвською "зрєліщністю", що вимагає недюжинної операторської та режисерської роботи, злагоджених дій варти, оркестру, операторів і звукачя, який врубав фанеру зі Шнітке для покатушок по Борисполю. Однак на що вказує вся ця помпа? Таких державних почестей уже давно не удостоювався жоден із вояків ЗСУ, загиблих у зоні бойових дій на Донбасі, до життів яких верховному головнокомандувачеві вже звично нема діла. Держава в лиці режиму "95 кварталу" пропонує нам замінити героїв на жертв. Тепер державні почесті надаються не героям, загиблим під час оборони держави, а невинно убієнним цивільним громадянам: і прапор на труні, і військовий оркестр, і почесна варта, і присутність практично повного складу вищого керівництва держави на похороні. Перед ними ж тепер стають на коліна, що нівелює вже традиційне схиляння колін перед загиблими воїнами. Адже на коліна тепер стають перед усіма. Мода така. Відтепер Україна знову повертається до комплексу жертви. Вся увага і співчуття держави стосуватиметься виключно випадкових невинних жертв серед цивільного населення. Про жертви серед вояків - мовчок. Прикро, однак це цілком вкладається у парадигму, коли президент України вітає агресора Путіна з новим роком, а той співчуває йому через збитий у Ірані боїнг. Мирячися з підлим ворогом, ми обираємо шлях жертви, а не воїна. Це свідома стратегічна програма української влади в лиці режиму "95 кварталу".
