Поховання вояків Запорозького корпусу армії УНР, що захищали кордон незалежної держави. Червень-жовтень 1918 р. Село Можняківка Луганської області
Запорожский корпус армии УНР біл сформирован в мае 1919 года в составе 3 дивизий общей численностью 3 тыс. козаков. Одним из них был Володымыр Сосюра.
На початку червня 1919 року, відступаючи перед польською армією, здійснила наступ проти більшовицьких військ у напрямку на місто Проскурів (нині Хмельницький) і вийшла в район міста Кам'янець (нині Кам'янець-Подільський). Брала участь спільно з УГА в поході на Київ (під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка), Першому зимовому поході (під командуванням Андрія Гулого-Гуленка).
3годом реорганізована у Першу 3апорізьку дивізію, воювала з більшовицькими військами на Тернопільщині в липні і вересні 1920 року.
21 листопада того ж року з іншими частинами Армії УНР під натиском більшовиків перейшла на захід від річки Збруч біля Підволочиська; її вояки були роззброєні й інтерновані у таборах.
В листопаді 1921 року частина бійців Запорізької групи взяла участь у Другому зимовому поході Армії УНР.
В жовтні 1921 командуванням Армії УНР та Повстанчою Командою було розроблено план, який передбачав надання воєнної допомоги партизанському рухові в Україні. Активні дії повстанських загонів повинні були перешкодити вивезенню продовольства з України в Росію і тим самим врятувати населення від голоду (якраз на зиму 1921—1922 рр. прийшовся перший голодомор, спровокований більшовицькою політикою «воєнного комунізму»: фактичного пограбування села т. зв. «продрозкладкою»). Стратегічним завданням операції було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького режиму в Україні. Ця акція ввійшла в історію під назвою Другий зимовий похід Армії УНР або Листопадовий рейд.
Фактично воюючи проти 3 держав одразу, Румунії, Польщі та більшовиків - ця спроба закінчилася поразкою, а загалом другий Зимовий похід частин Армії УНР став останньою спробою українських національно-державних сил відкритим військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-21.
История предоставляла не единожды шанс нашему народу вырваться из всего того говна, в которое все время затаскивал нас наш авантюрный "старший брат", но в силу видимо ментальной пассивности, разрозненности и большей зажиточности крестьянства (по сравнению с российским голодным крестьянством) - этими шансами не воспользовались и теперь "маемо те, що маемо(с)
сейчас начнется
