РОЗВАЛ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ІМПЕРІЇ Якщо при Сталіну більшовикам крім п'янкого відчуття влада великих матеріальних благ не приносила (Сталіна поховали в добре поноше-них ботинках), то Брєжнєви вже відчули запах загальнонародного – нічийого. Тільки в останні часи ми дізналися про "бавовняні афери" партійців кінця 60-х років. А в 70-х вони вже присвоювали дорогоцінні камені. З 60-х і осмілілий бувший раб почав тягнути те, "що погано лежить". Почало працювати старе правило російської культури - "не ворует только ленивый". Якщо директори за рахунок загальнонародного почали будувати дачі, то слюсар безбоязно перекидав через паркан заводу якийсь шмат заліза. Вже не діяли сталінські закони про саботаж, тому якість праці почала падати. Розстановка кадрів при Брєжнєві вже почала діяти по принципу "партійний квиток + кум, сват", хоча навіть Сталін цінував професіоналів, терпів їх непартійність. В Україні сталінського принципу в цьому притримувався ще П.Шелест, але вже при Брєжнєві - Щербицькому посаду можна було вибити невігласу, "накрыв поляну с угощениями".
До того ж сталінські закони тримали в страсі всіх, від міністра до тракториста, а при "послаблених гайках" ця система не могла давати нормальних результатів праці і життя суспільства. Якість економіки постійно падала, ради плану випускалося багато непотрібної продукції, мілітаристські потуги імперії забирали багато неефективних зусиль. Замість свого згнившого врожаю вже систематично закупляли хліб за кордоном. Зростаючу незароблену зарплатню не було чим покрити в товарному вигляді, тому для покупки якихось більш-менш якісних товарів люд їхав за сотні кілометрів в Москву, піддобрювану Кремлем, Прибалтику чи Білорусь, де П.Машеров не соромився замість "оборонки" будувати шпалерні та трикотажні фабрики. Якщо Хрущов, хоч і з помилками, пробував щось змінити, то Брєжнєв і його компанія вже просто "пливли по течії", насолоджуючись владою. Невігласький народ це називав так : "Брєжнєв жив і нам давав жити", не розуміючи, що крах більшовицької імперії наближався. Це можна порівняти з становищем греків після пелопоннеської війни, коли останні в насолоді спокійного життя не відчували початок того кінця, при якому величні Афіни перетворяться в провінційне містечко вже Римської імперії.
Тимчасово спасли ситуацію ... араби на початку 70-х років. Ціна на нафту за два роки піднялася в декілька разів. Навіть могутні США були в шоці, тому й вимушені були оперативно скоротити свої апетити на енергоносії. Наприклад, німецькому "Фольксвагену" вони заплатили за ознайомлення з їх економним двигуном біля 1мрд. доларів. А в Союзі в цей час силами українських та азербайджанських фахівців були освоєні багаті заклади нафти та газу в Західному Сибіру. Це було спасіння для режиму. Хоча імперія вже більше 10 років імпортувала зерно, почав залишатися ще надлишок нафтодолара. На злиденних полках в торгівлі з'явився імпортний продукт, який почав спасати збанкрутілий рубль. Хоч і з певними зусиллями цей рубль можна було хоч якось реалізувати. Неосвічений народ згадує цей період як "золоту пору", коли недавній виходець зі сталінських рабів почав купувати кришталь, килими, обставляти полиці в квартирі модними, хоч ніколи потім і не читаними, книжками. А в цей же час під прикриттям нафтодолара економіка продовжувала випускати плановонеякісну, мало кому потрібну продукцію. А якісної і не могло бути, бо розробнику її, інженеру, платили менше ніж робітнику середньої кваліфікації. Держплан "в нагрузку" (модний тоді термін збуту непотрібної продукції) до 5-и замовлених чеських верстатів додавав 10 мелітопольських. За рахунок дешевих енергоносіїв вирощували малоякісний врожай, щедро посипаючи землю хімікатами, половина якого потім згнивала.
Але саме страшне відбувалося в культурносоціальному плані. Без сталінського батога бувший раб (від слюсаря до генсека) шаленими кроками перетворювався в злодійкуватого ЖЛОБА. Так в Україні років 200 назад почали називати малоцивілізованих людей, яким вдавалося вириватися з ярма кріпосного права. Більш детальну характеристику їм надамо дещо далі. Зупинимося тут лиш на постсталінському різновиду.
Після великого сталінського терору народ майже поголовно загнали в раби ХХ століття, залишивши лиш невеличку стежечку виходу. Йдеться про членство в «партії», яке давало певні можливості просування з цього рабського гетто, але було лімітоване по кількості цих «членів». Також обмеженням виходу з цього рабства служила «паспортизація», по якій українському селянинові (по зрівнянню з нечорноземним) менше давали можливості переїхати хоч в землянки будуючихся шахт Донбасу. В зв’язку з тим, що попасти в цю «партію» можна було лиш позбувшись права на своє «я», це середовище формувалося досить своєрідним контингентом. Вступивши в цю когорту, людина повинна була відкинути цивілізаційні правила життя на користь корпоративних інтересів цього осередку. Крім нещадних принципів збереження влади цього сектанського угрупування на базі російського деспотизму ця «партія» взяла за мету всесвітнє панування, що потребувало кадри з принципами далекими від цивілізаційних ідеалів. Ось за такий зразок людини з відсутністю християнської моралі і наявністю гострих ліктів мав перед собою раб з гетто. Тут можна з впевненістю сказати що прототип сучасного нашого жлоба створювався в середовищі російської «партії» більшовиків, яка нагадувала павуків в банці зі своєю культурою відносин. Тому, коли паркан гетто став дірявим, через нього кинулися зовні масово раби, копіюючи життя «партійців». А вчитися було що і в кого – головний жлоб в ролі генсека влаштовує колекціонування державних нагород, його дочка збирає дорогоцінне каміння, тому й "низи" не відстають в своїх масштабах. Мораль в суспільстві падала на очах, бо інститутів її підтримування просто фактично не існувало. Сурогат таких з піонерських, комсомольських та партійних організацій привчав тільки до одного - говорити одне, а діяти зовсім по іншому. Мрійників про міфічний комунізм майже не стало, а суспільство повернулося на рейки суто російської культури - "закон" для розмов, а жити потрібно по "понятиям". В цей "золотий" період в науці на одного фахівця паразитувало з десяток бездар, освіта штампувала псевдоспеціалістів (я не знаю де в світі ще поширене так зване "шпаргальництво"), медицина тільки на один день запам'ятовувала клятву Гіппократа, а в армії офіцер більше знав правила преферансу ніж можливості даної йому злиденним народом військової техніки. А те, що творилося в партійних рядах та торгівлі, згадувати без валер'янки неможливо (в цьому середовищі вже готувалися кадри для майбутньої "прихватизації"). Масове перетворення слухняного раба в жлоби робило свої негативні наслідки. А тут ще з'явившийся нафтодолар пробудив в володарів Кремля старий інстинкт бажання всесвітнього володарювання, тому була затіяна авантюра з Афганістаном, де в свій час навіть більш розумний англосакс отримав фіаско. Афганістан крім багатьох тисяч загиблих та калік приніс нам ще одну нову незагоюючу рану на тіло недолугого народу - масову наркоманію.
Всевидяче око КГБ бачило деструктивний процес культурно-соціальної деградації суспільства. Тому приведений до влади Ю.Андропов спробував загнати джина назад в пляшку. Показові процеси над "расхитителями госимущества", масові лови по кінотеатрах прогульників в робочий час майже нічого позитивного не давали. Вирвавшогося на волю жлоба недолуга держава без сталінського терору не могла вже загнати назад в раби, а, тим паче, прогнивша культура імперії не могла виховати з нього цивілізовану людину.
Масла в вогонь долив Р.Рейган, який прийшов до влади в США. Замість душіння "імперії зла" гонкою озброєнь ( для відволікання уваги він продовжував говорити про міфічні зоряні війни) цей "акторишка", як його глузливо називали в Москві, вирішив вибити ту опору, на якій ще трималася більшовицька імперія. В зговорі з арабами почали знижувати ціну на нафту. Після цього економіка Союзу почала рушитись (щось подібне з ціною на нафту поставить на своє місце і зарвавшогося Путіна). Злякана верхівка більшовиків в паніці віддала віжки правління молодому М.Горбачову. Але вирішення всіх цих проблем йому було не до снаги. Ні здібностей, які б були достойні проблем, ні опори на прогнивший партапарат, ні розуміння відсталого народу - цього всього бракувало. Стиснутий дефіцитом нафтодоларів і жлобськими претензіями своїх однопартійців-егоїстів, він почав робити помилки за помилками. Боротьба з пияцтвом при нестачі товарів на покриття рубля - це були лиш квіточки. Головний цв'ях в труну більшовицької імперії був у вигляді закону "Про підприємство", який дав поштовх до послідуючої стагнації економіки і подальшої руйнівної "прихватизації" загальнонародного добра.
Як я вже вказував, більшовики - пристосуванці вже давно кинули око на "нічиє - загальнонародне", тому вони вижали з Горбачова вказаний закон, який, фактично, робив директорів безконтрольними зі сторони мініс-терств і партійних органів. Деструктивний процес потом і кров'ю народу-раба побудованої економіки розпочався. Ніяка горбачовська "гласность" і "вибори" директорів вже не спасала її. Так звані ЗМІ зі своєю малоінтелектуальною і жлобською начинкою не показували справжнього стану речей, а лиш грали на емоціях людей. Навіть зараз мало хто розуміє, що їхній "герой" Єльцин, достатньо збагатившись, обідравши і повеселивши народ, пішов на той світ, передавши віжки правління новим шукачам дармової наживи. А відносно малоімущого М.Горбачова, в якого хватило совісті не збагачуватись на біді людей, - то його до цих пір лає сліпий та недоумкуватий люд. Горбачов просто спіткнувся, як і теперішній Ющенко, об правило "хотіти - не значить вміти", а ось вже "біловежських братків", за винятком інтелігентного Шушкевича, цікавила не стільки доля народів, а майбутня нажива в каламутній воді часу. А затіяна М.Горбачовим "демократизація" більшовизму привела ситуацію до наслідків старої біблейської притчі – молоде вино розірвало непристосовані для нього старі бурдюки (демократизувати російський більшовизм навіть теоретично було неможливо).
). А вот что касается сакраментальных "трёх блюд" так это уж извольте. Так и было. И что характерно на праздники было и больше и всякого. Другой вопрос что может не у всех принято было первое и второе готовить. В это могу поверить. На счёт же "пивца и коньячка" я в свое время проконсультировался со многими кто тогда потреблял алкоголь. Дёрнуть бутылочку пивца или зайти в наливайку и потребить пару бокалов после работы было нормой. И на выходные сходить в кино и зайти в кафешку это тоже. А уж если тепло и к примеру в лес (не в поход а "поматрасничать" на пикник типа) то там и вообще по другому вопрос ставился не "Сколько взять" а "сколько нам надо". 
