Из украинской википедии. Нету тут сходства с канадцем:
У 1993 р. (невдовзі після смерті батька) Георгій прибуває до Грузії з наміром зняти документальний фільм про війну в Абхазії. Потрапивши на лінію фронту, відкладає вбік кінокамеру і бере до рук зброю. Під час одного з обстрілів був тяжко поранений (згодом лікарі нарахували 26 осколкових ран; деякі осколки залишилися в тілі назавжди, зокрема в лівій руці). Пораненого Гію літаком під зенітним обстрілом вивезли з оточеного Сухумі за кілька днів до падіння міста.
Гонгадзе Георгій Русланович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Журналіст і боєць
Восени 1989 року переїздить до Львова, переводиться на факультет іноземних мов Львівського національного університету ім. І.Франка, активно включається у громадсько-політичне життя міста (НРУ, Студентське Братство), створює тут Грузинський культурний центр Багратіоні. Одружується зі львів'янкою Мар'яною Спихальською, але цей шлюб тривав недовго.
У цей час президент Грузії Звіад Ґамсахурдіа фактично встановлює в країні диктаторський режим, починає переслідування політичних опонентів, до числа яких (як «ворог народу» № 28) потрапив і Руслан Гонгадзе. Коли на межі 1991 і 1992 рр. у Тбілісі починається антизвіадистське повстання, Георгій повертається на батьківщину й приєднується до повстанців.
Після перемоги повстання знову з'являється у Львові, починає займатися кінодокументалістикою, знайомиться зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин, яка у 1995 році стала його дружиною (1997 року в них народилося доньки-близнята Нонна та Соломія (Нані і Саломе)).
У 1993 р. (невдовзі після смерті батька) Георгій прибуває до Грузії з наміром зняти документальний фільм про війну в Абхазії. Потрапивши на лінію фронту, відкладає вбік кінокамеру і бере до рук зброю. Під час одного з обстрілів був тяжко поранений (згодом лікарі нарахували 26 осколкових ран; деякі осколки залишилися в тілі назавжди, зокрема в лівій руці). Пораненого Гію літаком під зенітним обстрілом вивезли з оточеного Сухумі за кілька днів до падіння міста.
1993—1994 — головний режисер творчого об'єднання «Центр Європи» (на Львівському телебаченні виходить його програма «Монітор»), співпрацює з газетою «Пост-Поступ».
У цей період створив документальні фільми «Біль землі» (1993), «Тіні війни» (1994), «Колиска» (1995), «Охоронці мрії» (1996) (деякі з них у той час демонструвалися в ефірі Українського телебачення)
1995 — Георгій і Мирослава переїздять до Києва, починають працювати на телебаченні (ММЦ «Інтерньюз», програма «Параграф», 1995)
1996—1997 — Георгій працює ведучим телепрограми «Вікна-Плюс» (СТБ)
Початок 1998 р. — ведучий програми «Моє» (телерадіокомпанія «Гравіс»)
1998—1999 — був фактично безробітним
З 1 жовтня 1999 р. (під час президентської виборчої кампанії) почав вести щоденну інформаційну програму «Перший тур з Георгієм Гонгадзе» у прямому ефірі радіостанції «Континент». Невдовзі почалися телефонні дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції
«Українська правда»
