ЦЕРКВА.
Як попередньо вказувалося, християнство нам дісталося з Візантії, цих вже прогнивших залишків колись могутньої і впорядкованої Римської імперії. Якщо до Костянтина діяв принцип "Богові - боже, кесарю - кесареве", який сповідував відділення церкви від держави, то після вже пішла плутанина обопільного впливу двох структур. Багатство та загнивання державних структур перекинулося на церкву. Остання все більше приділяла уваги позолоті куполів церков ніж суті християнства. Тому й не дивно, що наших скандинавських князів спокусила не вказана суть вчення, а велич бань Софії. Ось в такому вигляді ця релігія (як дзеркальце для папуаса) попала на наші терени.
Навіть непрофесійним оком, поглянувши на світ, можна побачити результати впливу різних гілок християнства на людство. Найбільш успішні в цьому протестанти. Ця течія найпершою зуміла вирватися з застиглих догм і зуміла прив'язати релігію до реальних потреб життя. Навіть гоніння на них (йдеться для прикладу про англійських пуритан) вони використали з користю, заклавши початкову філософську основу США. Як результат прочани цієї церкви мають скромні по багатству споруди для культу, зате більше прийняли в себе Господні заповіді. Це відобразилося в розвитку найбільш успішних на даний час країн.
Католики загальмували свій розвиток втручанням в державні справи та збереженням догматизму через інквізицію. Тут пішла зверхність кількості над якістю прочан. Але з часом вони зрозуміли хибність цього шляху і дійшли до Івана-Павла ІІ, який вже говорив про суто людське - від наркотиків до Інтернету. Цим було закачано нові життєві сили в католицизм. Як результат ми маємо успішні Іспанію, Францію, Італію, навіть в Англії католики вийшли на один рівень з англіканцями.
Найбільш відсталою течією християнства є православіє. Поширена серед недорозвинених народів, ця гілка застигла в полоні догм і малозрозумілих звичаїв. Через це основні канони вчення І.Христа були відтіснені другорядними, надуманими вже церквою, тому й не вкорінилися в культуру цих народів. Відхід від суті християнства цієї церкви навіть в часи її розквіту на наших теренах в ХVII столітті підкреслює згадуваний вже Г.деБоплан: "У формалізмі дотримування релігійних свят та постів вони такі вперті, що переконані, буцім то від цього залежить порятунок їх душі". Зверніть увагу, йдеться не про "не вбий" чи "не вкради". Якщо до цього додати залишки вкорінілого язичництва, яке важко піддається логіці, то маємо образ типового українця-православного. Обвішаний іконами та хрестами, він з задоволенням напивається на Різдво чи Великдень, вперто акцентуючи на малозрозумілих йому традиціях, але так і не дізнається до кінця своїх днів про суть Господніх заповідей. В нього перемішані в голові незрозумілі звичаї "Зеленої неділі" та "Трійці" (різниця між якими йому абсолютно не цікава), але цю незрозумілу мішанину він любить, бо є привід гульнути.
Але навіть така церква несла доброякісний результат в ХVI та XVII століттях. Йдеться про позитивний вплив на освіту і побут народу. Порівнюючи культуру українського села XVII та ХХІ століть, я віддав би беззаперечно пальму першості XVII-му в силу цілісності і гармонійності її в той час. "Злодій", "гуляща чи ледача дівка", "п'яниця", толока - тоді ще щось значили для суспільної думки. І немалу роль в цьому відігравала національна церква. Але потім вона була підім'ята більш відсталою Москвою і фактично зруйнована. Цією церквою, яку оформили за хабар Константинополю в вигляді дорогоцінних хутряних шкурок (ви уявляєте подібне за часів Петра і Павла?), поряд зі згаданими апостолами в ранг святих був поставлений "напівмонгольський авторитет" А.Нєвський за його боротьбу з християнами-католиками. То чи зрозуміємо ми через цю "організацію" суть вчення І.Христа і чи Господь розуміє цих невігласів. Тому на даний час ці самозвані спадкоємці П.Могили не мають ніякого позитивного впливу на формування культури народу. Діяльність теперішньої православної церкви зводиться до "збирання грошей при народженні та смерті людини" та виконанні інших неефективних формальностей при показушних зовнішніх пишнотах. Російська культура породила близнюків по сурогатності – замполіта і попа. Тому, маючи стільки гілок цього "православ’я", українець при скруті біжить до "більш зрозумілого" по суті якогось африканського пройдисвіта з його приватною церквою. І тут мій земляк не будує свій якісний продукт в силу свого невігластва, а давиться завезеним.
Зрозуміло, є й винятки, коли священик в убогій будівлі церкви пробує допомогти в виборі шляху дітям-сиротам чи іншим обездоленим людям. Але ці винятки не видно за пузами дармоїдів, які тепер господарюють в Києво-Печерській лаврі (мощі там перевертаються від діяльності тамтешніх попів), які борються за церковні споруди, побудовані Мазепою, щоб потім піддавати в них цього достойника анафемі. Вони в силу свого росій-ського коріння продовжують служити царю-батюшкє, а не розповсюджувати серед прочан згадувані Господні заповіді. Не дуже від них відрізняються і Філарети (вчились в одній семінарії), які по візантійськи лізуть будувати державу, забуваючи про своє головне призначення - прививати достойну мораль українцям.
Навіть греко-католики здали свої позиції. Культура Російської імперії негативно вплинула і на цю гілку християнства. Рівень культури їх прочан нижчий ніж в 1939 році. З попереднього виходить, що проблема не в об'єднанні церков - сума якості не добавить. Україні потрібен сучасний інститут формування моралі її громадян з акцентом на ефективність в противагу пишнотам візантійської ефектності. Християнство формує не допотопна ряса чи обов'язкова борода, а спосіб життя. А він у нас продовжує бути "русским", що являється далеким від тих же Господніх заповідей.
