Статус:
Offline
Реєстрація: 07.06.2010
Повідом.: 6848
Реєстрація: 07.06.2010
Повідом.: 6848
Мовна політика України
Пропоную розглянути конкретну ідею, яку мені висловили у темі про дві державні мови. А саме - державна довгострокова програма з розвитку української мови. Ідея (як я її зрозумів) така - з російські мови знімають головні обмеження, з одночасною пропагандою української мови/культури серед нового покоління. Мені ця ідея сподобалася, тож пропоную діалог, який влаштує більшість.
Але спочатку декілька зауважень. Що таке Україна? До чого прагнути? Це держава, яка згідно Декларації про державний суверенітет України та преамбули Конституції України є результатом реалізації право на самовизначення українською нацією. Отже це є національна держава. Чи це так насправді? Дійсно, питання складне, адже фактично немає суспільної єдності. Може це союзна держава?
Але союз кого з ким? Як варіант - українців, росіян. Але що їх об'єднує? Спільне минуле? Ні, бо це вже було, і від цього саме відокремились. Може чужа для Росії, але близька до росіян України ліберальна ідеологія? Цього також не виявлено - ідеологічні позиції Російської влади та Українських росіян (за духом у т.ч.) майже ідентичні. (має на увазі саме схожість ідей, а не зв'язки один з одним) Географія також не відіграє ролі - нас від Росії не відокремлює море чи сотні кілометрів. Економіка? Також ні, бо Україна має дуже тісні економічні зв'язки з РФ. Те саме з кримськими татарами, з якими могли б об'єднатися проти Росії, але сам Крим цю теорію спростовує. Отже Україна не є союзною державою двох(трьох), бо не має ідеологічних, історичних, економічних, географічних передумов для цього.
Далі. Чи може бути демократична, світська держава національною? Також цікаве питання. Тотожність націй (та наприклад релігій) у світський, демократичний державі - це стереотип. Як приклад - держави ЄС. Ірландія, Литва, Польща є національними державами. Греція і Швеція у своїх Конституційних актах встановлюють домінуюче положення відповідно православ'я та євангелістичного лютеранства. Тому що рівними є людинаяк суб'єкт, а не група людей як окремий субєкт суспільних відносин. Адже основна вимога до світської та демократичної держави - це загальна рівність можливостей громадян (в першу чергу громадян) у суспільстві незалежно від особливостей людини, належності/неналежності до груп людей з урахуванням здорового глузду.
Що означає на практиці для держави статус національної? Враховуючи що усі громадяни є рівними, це не так багато. Здоровий глузд підказує що без існування нації, немає сенсу існування державі - вона скоріш за все зникне. В Україні етнічними українцями себе визнали 77% населення, або 37541,7 з 48 923 200 (2001 рік) - тобто українська нація - основа держави. Відповідно, як в інтересах держави, так і в інтересах суспільства берегти цю націю як явища, але звісно не за рахунок асиміляції чи обмеження громадян у правах на власну культуру, самосвідомість, віру тощо.
Додам, що дійсно, існують нації без власною мови. Але ці нації виникли або внаслідок того що мали власного монарха (Австрія), або власну домінуючу ідеологію (США). Україна всього цього не мала, і не має зараз.
З цього випливає що Українська держава не просто має право, на неї покладено обов'язок берегти українську мову, культуру як таку. А отже прагнення держави до домінуючої та інтегруючої ролі української мови та культури у суспільстві є природними та благорозумними і правомірним.
Тепер повернемось до мовного питання. В Україні близько 60% населення повсякденно користується російською мовою. Тобто більшість населення. Враховуючи етнічні меншини, майже половина етнічних українців повсякденно розмовляють російською мовою. Але 68% населення вважає українську мову рідною мовою. Тому держава проводила, і враховуючи наведене - проводитиме так звану політику "національного відродження", яка в цілому підтримується більшістю населення, за винятком методів якими цю політику проводять. Тому пропоную обговорити, які методі абсолютно прийнятні, які небажані, але необхідні і які абсолютно неприйнятні.
На мій погляд це виглядає так - державна програма на 40-50 років. Мета - ненасильницька "українізація" людей з українською самосвідомістю. Які етапи? Напр. років через 20 - обов'язкове квотування не менш як 50/50. Які на ваш погляд сфери доцільно зробити без обмежень? Які залишити так як є?
П.С. Чи доцільно на ваш погляд сприяння активному вивченню населенням англійської мови і зробити України тим самим три лінгвістичною? Як ви відноситесь до розвитку кримськотатарської мови, як мови корінного (одного з) населення Криму?
Пропоную розглянути конкретну ідею, яку мені висловили у темі про дві державні мови. А саме - державна довгострокова програма з розвитку української мови. Ідея (як я її зрозумів) така - з російські мови знімають головні обмеження, з одночасною пропагандою української мови/культури серед нового покоління. Мені ця ідея сподобалася, тож пропоную діалог, який влаштує більшість.
Але спочатку декілька зауважень. Що таке Україна? До чого прагнути? Це держава, яка згідно Декларації про державний суверенітет України та преамбули Конституції України є результатом реалізації право на самовизначення українською нацією. Отже це є національна держава. Чи це так насправді? Дійсно, питання складне, адже фактично немає суспільної єдності. Може це союзна держава?
Але союз кого з ким? Як варіант - українців, росіян. Але що їх об'єднує? Спільне минуле? Ні, бо це вже було, і від цього саме відокремились. Може чужа для Росії, але близька до росіян України ліберальна ідеологія? Цього також не виявлено - ідеологічні позиції Російської влади та Українських росіян (за духом у т.ч.) майже ідентичні. (має на увазі саме схожість ідей, а не зв'язки один з одним) Географія також не відіграє ролі - нас від Росії не відокремлює море чи сотні кілометрів. Економіка? Також ні, бо Україна має дуже тісні економічні зв'язки з РФ. Те саме з кримськими татарами, з якими могли б об'єднатися проти Росії, але сам Крим цю теорію спростовує. Отже Україна не є союзною державою двох(трьох), бо не має ідеологічних, історичних, економічних, географічних передумов для цього.
Далі. Чи може бути демократична, світська держава національною? Також цікаве питання. Тотожність націй (та наприклад релігій) у світський, демократичний державі - це стереотип. Як приклад - держави ЄС. Ірландія, Литва, Польща є національними державами. Греція і Швеція у своїх Конституційних актах встановлюють домінуюче положення відповідно православ'я та євангелістичного лютеранства. Тому що рівними є людинаяк суб'єкт, а не група людей як окремий субєкт суспільних відносин. Адже основна вимога до світської та демократичної держави - це загальна рівність можливостей громадян (в першу чергу громадян) у суспільстві незалежно від особливостей людини, належності/неналежності до груп людей з урахуванням здорового глузду.
Що означає на практиці для держави статус національної? Враховуючи що усі громадяни є рівними, це не так багато. Здоровий глузд підказує що без існування нації, немає сенсу існування державі - вона скоріш за все зникне. В Україні етнічними українцями себе визнали 77% населення, або 37541,7 з 48 923 200 (2001 рік) - тобто українська нація - основа держави. Відповідно, як в інтересах держави, так і в інтересах суспільства берегти цю націю як явища, але звісно не за рахунок асиміляції чи обмеження громадян у правах на власну культуру, самосвідомість, віру тощо.
Додам, що дійсно, існують нації без власною мови. Але ці нації виникли або внаслідок того що мали власного монарха (Австрія), або власну домінуючу ідеологію (США). Україна всього цього не мала, і не має зараз.
З цього випливає що Українська держава не просто має право, на неї покладено обов'язок берегти українську мову, культуру як таку. А отже прагнення держави до домінуючої та інтегруючої ролі української мови та культури у суспільстві є природними та благорозумними і правомірним.
Тепер повернемось до мовного питання. В Україні близько 60% населення повсякденно користується російською мовою. Тобто більшість населення. Враховуючи етнічні меншини, майже половина етнічних українців повсякденно розмовляють російською мовою. Але 68% населення вважає українську мову рідною мовою. Тому держава проводила, і враховуючи наведене - проводитиме так звану політику "національного відродження", яка в цілому підтримується більшістю населення, за винятком методів якими цю політику проводять. Тому пропоную обговорити, які методі абсолютно прийнятні, які небажані, але необхідні і які абсолютно неприйнятні.
На мій погляд це виглядає так - державна програма на 40-50 років. Мета - ненасильницька "українізація" людей з українською самосвідомістю. Які етапи? Напр. років через 20 - обов'язкове квотування не менш як 50/50. Які на ваш погляд сфери доцільно зробити без обмежень? Які залишити так як є?
П.С. Чи доцільно на ваш погляд сприяння активному вивченню населенням англійської мови і зробити України тим самим три лінгвістичною? Як ви відноситесь до розвитку кримськотатарської мови, як мови корінного (одного з) населення Криму?
Ну це не зовсім моя ідея. Fatalex підказав. Головне що дві державні мови робити не треба для цього. Можна прийняти референдумом і прописати зміну тільки 300 голосами чи референдумом. Щоб спокуси не було 
