Билингва

Чудасії. Зиркнувши у дзен свій

Що за бодяга, брате?
То ж...
Якого дідька в гніві задушив ти, забалабонивши свій чортів фатум ?
І на якого лисого перетворився у-у, мля-мля?

Що, ні гу-гу?

Гаразд...
Та от,якого диявола вночі благаєш, щоб...
Щоб задарма, твою навіки невмирущу душу...
Із тіла біс той видер би...

Ось-ось, догуглишся, мордастенький...

Козля-я-я!!!
 
Лихолітня

Язичнице,
напасті Ваші –
найтонша слов'янська
сув'язь,
в якій ще й сплітається щастя
з надією
повелівати
хвищами прислів'їв найлегших
над римами строф кам'яних...

В'язь рим –
шурх кайданів дзвінких...
В які Ви заковані...
В стрим!

То що ж Ви
метаєтесь,
чварою,
гризлі
примарою?!

Скваром
крові
Вас,
скваром..


Жер серця
з-з-з дзюбавши
лілейними
чайками
Ваших
горластих
стихій.

 
Мої вільні і білі
(новий варіант)

Чорних віршів…
Ніколи, ніколи, ніколи!

Білобарвною хмарою линуть,
здригнувшись і сплутавшись вщент,
зграї верлібрів моїх,
що підганяються натхненно
та скипають поволі у пристрастях простору періодів своїх,
переплітаючи поривами завірюхи сенсів,
переливаючись в дзвінкий рій букв,
з яких ліплю натхненне
слово і слово, і слово…
І сплутавши клубок,
тихо тягну їх за нитку Аріаднину,
щоб сказати:
Чорних віршів…
Ніколи, ніколи, ніколи!!!

 
Хлюпає, як з відра

Озвірівши від мерзенності
піднебесної,
зворушивши хмари громами
розлюченими,
пирскає з неба
небіжка скажена
снігом розталим...

Хлюпає, як із відра...

Ось вам всім,
ось вам,
небоги убогі,
біжіть, що є сили,
біс вам у бошку,
бабашку,
бомбушку,
рятуйся, хто може...
Виє, збиваючи з ніг.
Світ цей не може,
не може вже..

Ітерпіти вас всіх,
мавпи юродиві...

Скоро усім вам, ХАНА!!!

А через мить...
Сонечко, вітер весняний і ми.
Як в раю!

Висихаємо...
 
Побачились

Найлегшим вітерцем в зустрінутих очах.
…В тумані пам'яті.
І знову,як тоді…
Безгнівне, безтурботне колихання дихання
…твого.

…Відчуження безгрішної, земної чистоти
без віри,
без надії,
без…

Як у безодню!

О, боже ж, мій,
які вони порожні,
колись безсніжні,
оченьки твої.

Навіки вічні,
відчайдушніше
порожні.
 
Сиве диво

Жар сонця б'є по бошці,
на пиці – ніс – горить,
день змучений,
помножить
ефект Ефемерид.
Лунасті ефемери
під мантики душі,
прошкрябавши до серця,
зриваючись в ножі,
по скоробрехах втіх тих,
прихлинуть та ...замруть.
Зшепочуться зловдюки
Попався, шалапут!

А сонце знов, на пиці...

То ніс...

Ось-ось, згорить.
 
Ви повинні увійти або зареєструватися, щоб відповісти.
Назад
Зверху Знизу